Литвини
Кількість	~88
Ареал	Білорусь: 66[1] (2009 рік)  Україна: 22[2] (2001 рік)
Близькі до:	білоруси, українці
Мова	білоруська (рідна), місцеві діалекти

Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Культура Архітектура Кухня Кіно Література Мода Музика Народне мистецтво Образотворче мистецтво Спорт Театр Танці
Українська діаспора Австралія Австрія Аргентина Африка Бельгія Білорусь Болгарія Боснія і Герцеговина Бразилія Велика Британія Венесуела Колумбія Вірменія Естонія Греція Грузія Ірландія Іспанія Італія Казахстан Канада Киргизстан Китай Латвія Литва Північна Македонія Мексика Молдова Німеччина Нова Зеландія Парагвай Польща Португалія Росія Румунія Сербія Словаччина Словенія США Угорщина Узбекистан Уругвай Фінляндія Франція Хорватія Чехія Чорногорія Швейцарія Швеція Японія
Етнографічні групи Батюки Бойки Волиняни Галичани Гуцули Кубанці Лемки Литвини Наддніпрянці Ополяни Підляшани Пінчуки Подоляни Покутяни Поліщуки Русини Сіверяни Слобожани Харцизи
Релігія Християнство Православ'я Православна церква України УПЦ МП Католицизм РКЦ УГКЦ Протестантизм Іслам Юдаїзм Рідновірство Атеїзм
Мови Українська та її діалекти
Інші статті Україна Знамениті українці Історія України Всесвітні форуми українців Голодомори Етнокультурні регіони Розселення Етногенез українців Етноніми українців Українські прізвища Українські меценати Український родовід
Портал «Україна»
п о р

Литви́ни (біл. ліцьвіны, літвіны, lićviny, litviny) — це етнонім, який застосовували в слов'янських мовах до народів Великого князівства Литовського, яке розпочалося у власній Литві у XII столітті.

• слов'янське населення північної частини Великого князівства Литовського (ВКЛ) нарівні з русинами (білорусами та українцями), а також і до населення ВКЛ у цілому;^[3]
• балти-литовці;

Спочатку пов'язаний із назвою «Літва» (Litová/Lituae, територією трикутника «Гродно-Полоцьк-Мінськ») вже з XI ст., а з виникненням Великого князівства Литовського (1240—1791) поширився на жителів князівства (а також на державну мову). За іншою версією (комуністичного режиму) — із самоназвою балтійської етноплемінної групи «литва» (хоча археологами такої групи не знайдено: є етноніми «ятвяги», є «жемайти», є «ліви» — та «литви» немає).

Поширена в Україні стародавня назва слов'ян ВКЛ (сучасних білорусів і українців) — «литвини». Досі ми можемо зустріти багато вихідців з українського Полісся та Білорусі з прізвищами: Литвин, Литвиненко, Литвинов, Литвинчук, Литвиник, Литвинюк.

Згідно з Литовським Статутом 1588 р. посади могли займати особи «давніх продков того Велікого князства Літовского урожоний літвін, русін і жамойт». Де литвин — аукшайт-литовець , русин — українець і білорус , жамойт — литовець-жемайтієць. За редакцією Статуту 1560-х років, посади міг обіймати лише литвин і русин.

Згідно з літописними джерелами були близькими Ятвягам, іншому балтомовному народу. Разом з ними займали басейни річок Вілія, середнього та верхнього Німану і місцями середнього Західного Бугу. Згідно з літописом через їхні землі приблизно у 500—600 роках пройшли з польської Померанії Ільменські Словени, Псковські і Окські Кривичі. Згідно з дослідженням білоруського спеціаліста Віктора Вераса, багато назв річок у Псковії і Новгородщині збігаються з назвами річок Ятвягії і Литви, що мають балтомовне походження^[4].

Ця стаття є частиною серії статей про народ
Білоруси
Білоруська культура Архітектура Кухня Кіно Література Мода Музика Народне мистецтво Образотворче мистецтво Спорт Театр Танці
Білоруська діаспора Австралія Австрія Аргентина Африка Бельгія Бразилія Велика Британія Венесуела Вірменія Естонія Казахстан Канада Киргизстан Латвія Литва Німеччина Польща Росія США Узбекистан Україна Фінляндія Чехія Швеція
Етнографічні групи Балти Білорусини Гуди Дреговичі Кривичі Литвини Поліщуки Прусси Радимичі Руські Тудовляни Ятвяги
Релігія Християнство Православ'я Білоруський екзархат БАПЦ Католицизм БГКЦ Латинська церква Протестантизм Іслам Юдаїзм Атеїзм
Мови Білоруська (класичний та офіційний варіанти) та її діалекти
Інші статті Білорусь Знамениті білоруси Історія Білорусі Білорусознавство Антропологія Етнографія Етнічні терени Вайсрутенізація Націоналізм Національне відродження Список правителів Об'єднання білорусів світу Білоруси
п о р

Руські землі становили 90 % території князівства. Офіційною мовою була староруська (вона ж староукраїнська та старобілоруська). Застосовувалася в Україні до всіх мешканців князівства незалежно від національності.

Етногеографічна група українців нарівні з іншими: гуцули, бойки, лемки і поліщуки.

Нині литвяки живуть на крайній півночі України по обох боках Десни в середній її течії та по ряду її приток (річки Івотка, Свірж, Бичиха, Знобівка (Зноб) і Смяч). Сіверщина — територія формування литвинів на схід від Десни, включає не лише північно-східні частини Сумщини та Чернігівщини, але й ряд суміжних з Україною районів Гомельської області Білорусі й Орловської, Брянської та Курської областей Росії. Північно-східна межа цієї території пролягає приблизно вздовж річки Знобівки по кордону з Росією. Повертаючи на південь, межа розселення литвинів іде вздовж залізниці від Середини-Буди до Ямполя і через села Білиця, Антонівка, Івот уздовж річки Івотки тягнеться на захід до Десни й села Погрібки. На правому боці Десни вона пролягає поблизу Сосниці, Мени, Березни та Ріпок, повертаючи на північ у бік Гомельської області Білорусі. Точне визначення західних і північних меж потребує додаткових досліджень. Згідно з працями О. Шафонського і Я. Марковича у XVIII столітті територія, яку на Гетьманщині називали Литвою, а населення її — литвинами, простягалася в бік Білорусі і Росії далі, аніж тепер.

Походять з племені Сіверян. Зміною назви «литвини» завдячують державно-політичним чинникам від довшого перебування Сіверщини, ніж інших українських земель, у складі Великого князівства Литовського, що зумовило її відрив на певний час від України і більшу збереженість у її населення культурно-побутової й мовної архаїки. Як свідчить словник української мови П. Білецького-Носенка (1843)^[5], ще в середині XIX століття під Литвою розуміли частину України від Десни до Смоленської губернії і Білорусі.

Поет-чернець Климентій Зиновіїв писав, що литвини, за стародавнім поганським звичаєм працювали в неділю, а відпочивали в п'ятницю.

У давньоруську добу Сіверщина була досить залюднена. На її території виявлено залишки численних поселень і могильників ІХ-ХІІ століть. Саме на цих теренах чинився опір степовим кочовикам половцям. Новгород-Сіверський князь Ігор 1183 року здійснив проти них перший, а 1185 року — другий похід, який закінчився, як відомо, невдачею. У Середньому Наддесенні кілька сіл відомі ще з тих часів. На правому березі Десни одним з них є село Шептаки. Можемо стверджувати, що основна маса сільського населення краю є етнічно стабільною з І тисячоліття нашої ери. Поліське Наддесення найменше потерпіло від татаро-монгольської навали ХІІІ століття, вона не внесла помітних змін до етнічного складу його сільської людності, яка в умовах Полісся мала змогу сховатися від ворожої кінноти в пралісах та болотах.

Литвини Чернігівщини — це аборигенне «руське» населення, що внаслідок замкненості сільського життя в минулому й віддаленості від великих адміністративно-політичних і промислових центрів, головних комунікаційних сполучень у новий час залишалося сталим у генетичному відношенні принаймні з часів Київської Русі. Вони стійко зберігали аж до початку XX століття «руську» самосвідомість. Перебуваючи на периферії і водночас перехресті формування східнослов'янських народів, вони називали себе «русинами». При цьому категорично відмежовувалися від росіян («кацапів», «москалів» — у їхній мові). До назви «литвини» ставилися негативно, вважаючи її образливою. Українська свідомість, як і самоназва «українці», остаточно утвердилася серед жителів півночі України в 1920-ті роки.

Досі можна зустріти багато вихідців з Білорусі з прізвищами: Литвин, Литвиненко, Литовченко, Литвинов, Литвинець, Литвинчук.

Під Дніпром існує селище Сурсько-Литовське білоруських переселенців з Дубровно Вітебської області.

• Імена литвинів

• «Пам'ятки України» № 1-2, 2001 р. В.Горленко Литвини півночі України — Ймовірний уламок нащадків племені літописних Сіверян [Архівовано 22 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Игорь Литвин. «Затерянный мир. Некоторые страницы белорусской истории» (редакция 2013г.) Часть 1. 8.Литва и Русь. [Архівовано 22 квітня 2021 у Wayback Machine.](рос.)