Радимичі

	Радимичі
	Радимичі: історичні кордони на картіСхіднослов'янські племена 8-9 ст. та балти
Столиця	Гомель, Чечерськ і Вщиж
Релігії	Язичництво
Форма правління	плем'я
Історія
- Засновано	IX ст.
- Ліквідовано	1169
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Радимичі

Радимичі (староцерк.-слов. Радимичи^[1]) — східнослов'янський союз племен^[2], який займав землі між р. Дніпром і р. Сожжю (басейн нижньої і середньої течії), Лівобережжя на північ від Києва, земля «Родунія» (та «Радосинь», «Рай»)^[2] і це народ «родимий» (рідний); нині південно-східна Білорусь^[2]. Ці племена займалися мисливством, пасічництвом, скотарством та підсічним хліборобством. Головні міста — Гомель, Чечерськ і Вщиж. Згідно Повісті временних літ, в сер. ІХ ст. радимичі сплачували данину хозарам, але у 885 році Київський князь Олег поширив свій вплив на їх землі і почав брати з них данину. Остаточно радимичів до Київської Русі приєднав князь Володимир Святославич 984 року.

Етимологія

Назва племені радимичів походить від імені їх племінного князя Радима (староцерк.-слов. Радимъ)^[1].

Плем'я радимичів раніше відносилося до лехітської групи умовно західних слов'ян дав.-рус. ѿ Ляховъ^[1], а заселивши терени Русі Східної Європи умовно у новітній історії вважається східними слов'янами староцерк.-слов. и пришедша сѣдоста...Радимъ на Ръжю...и прозвашас̑ Радимичи^[1]. У літописному тексті уточнення щодо староцерк.-слов. Ръжю як староцерк.-слов. Съжю — сучасна назва річки Сож^[1].

911 року радимичі брали участь у поході князя Олега Віщого на Візантію.

Коли держава Київська Русь по смерті князя Ярослава Володимировича розпалася на удільні князівства, західна частина землі радимичів увійшла до складу Смоленського князівства, а східна — до Чернігівського князівств.

Відомі археологічні пам'ятки радимичів: численні курганні могильники з трупоспаленнями (IX–X ст.) та трупопокладаннями (XI–XII ст.)

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ. Архів оригіналу за 6 серпня 2011. Процитовано 28 жовтня 2014.
↑ ^а ^б ^в стор. 566—567, 7-8, 14, 16, 51, 292, «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2
↑ стор. 2446, том. 7, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1998 р. ISBN 966-7155-02-1

Плахонін А. Г. Радимичі [Архівовано 27 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 111. — ISBN 978-966-00-1290-5.
«Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
«Энцыклапедыя гісторыі Беларусі». У 6 т. Т. 6. Кн. 1: Пузыны — Усая / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн.: БелЭн, 2001. — 591 с.: іл. ISBN 985-11-0214-8 (біл.)
Ермаловіч М. // «Старажытная Беларусь: Полацкі і новагародскі перыяды». — г. Мінск: Маст. літ., 1990 г. ISBN 5-340-00614-X. (біл.)

Категорії