Деревляни

	Деревляни (древляни)
	(({common_name))}: історичні кордони на картіСхіднослов'янські племена 8-9 ст.
Столиця	Іскоростень
Мови	Давньоруська (давньоукраїнська)
Релігії	Язичництво
Форма правління	плем'я
	князь
- ? —945	Мал
Історичний період	Середньовіччя
- Засновано	VI ст.
- Ліквідовано	884, 912—946
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Деревляни

Цю сторінку запропоновано перейменувати на Древляни. Можливо, її поточна назва не відповідає нормам української мови або правилам іменування статей у Вікіпедії.Пояснення причин і обговорення — на сторінці Вікіпедія:Перейменування статей.

Увага: Не вказане значення "common_name"

Деревля́ни^[1]^[2] або древля́ни^[1]^[2] (дав.-рус. Дєрєвлѧнє^[3], чеськ. Drevljané) — східнослов'янське плем'я (союз племен), у VI-X ст. жили на українському Поліссі. На півночі землі Древлян доходили до р. Прип'яті, на півдні — до річок Здвижу і Тетерева, на сході — до р. Дніпра, на заході — до межиріччя Случі й Горині. За повідомленнями Костянтина VII Багрянородного на півдні їх землі межували з печенігами. Повністю увійшли у формування українського народу.^[4]

Найбільші міста: Іскоростень (Коростень)^[5], Вручій (Овруч)^[5], Мическ, Микгород (Радомишль), Малин. До входження в Київську Русь землі Древлян становили самостійне князівство з центром в Іскоростені, що став київським уділом з центром у м. Вручий.^[4]

Древляни займалися землеробством, скотарством і ремеслами (залізоплавильним, виготовленням з овруцького шиферу пряслиць тощо).

Нинішніми нащадками древлян є поліщуки.

Етимологія

Назва племені деревляни дав.-рус. «дєрєвлѧнє» (укр. деревляни, дав.-рус. Древлѧне^[3]) ідентична церковнослов'янському слову древляни, «дрєвлєнє», де неповноголосся видає запозичення з староболгарської. В давньоруській найперша форма це «дєрєвлѧнє» є у значенні дерева за верем'яних літ первинно «лісові люди»: занє сѣдоша въ лѣсѣхъ «бо вони поселилися в лісах» (Лаврентівський літоп.), у середньогрецькій Δερβλενίνοι [букв. дервленіні] (Кост. Багр.). Від де́рево. Так прозвалося як й інші племена за місцевістю, тому вторинне значення деревній як старий, старший, яке у стар.-церк.-слов. дрєвній є вторинним значенням слова.

У XIX ст. Ґільфердінґ досліджував мову й культуру деревлян серед полабських слов'ян^[6].

Історія

884 року київський князь Олег Віщий підкорив деревлян, але після його смерті (912 року) вони вийшли з-під влади м. Києва. 914 року київський князь Ігор знову підкорив деревлян, у яких, однак, залишився свій князь. 942 року відбулися збройні сутички між військами київського князя й деревлянами, які прагнули стати незалежними від Києва. Спроба князя Ігора 945 року провести повторний збір данини серед древлян привела до повстання деревлян і загибелі князя. За легендою після смерті Ігора, древлянський князь Мал сватався до його дружини Ольги, але вона знищила сватів і повела дружину на Коростень. 946 року княгиня Ольга придушила повстання і ліквідувала древлянське князівство. Східну частину земель древлян з центром у місті Вручій було включено до Київського князівства.

Відомий князь деревлян Олег Святославич у 955—977 роках^[7];
князь древлян Ніскіна (Нишкіна), Мстиш Свенельдич (Miskina), балтське «mi skinis» значить «лісовий»^[8]^[9];
князь древлян Мал (Малк — відповідник у литовській мові слову «malka», означає «поліно», «дрова»; Малдіт князь-спадкоємець Діра)^[8]^[9].

Останній раз древляни згадуються в літописі під 1136 роком, коли князь Ярополк, син князя Володимира Мономаха подарував їхню землю Десятинній церкві.

Археологія

Вчені відносять плем'я древлян до Луки-Райковецької археологічної культур и^[10]

Див. також

Антський союз
Полісся
Повстання деревлян у 945 році
Укри
Древани
Житичі (плем'я) — відомий чеський вчений-славіст Павло Йосиф Шафарик, доводив, що древнє городище — майбутній Житомир — виник як центр племені «житичів», що входило в племінний союз древлян.

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ДРЕВЛЯ́НИ, ДЕРЕВЛЯ́НИ // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
↑ ^а ^б ^в ^г ДРЕВЛЯ́НИ, ДЕРЕВЛЯ́НИ // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
↑ ^а ^б ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ. Архів оригіналу за 6 серпня 2011. Процитовано 28 жовтня 2014.
↑ ^а ^б ЕУ, 1957, с. 497, «Деревляни».
↑ ^а ^б стор. 2171, том. 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9
↑ Гильфердинг А. Ф., Памятники наречия залабских древлян и глинян [Архівовано 4 листопада 2014 у Wayback Machine.], г. Санкт-Петербурге, 1856 г., 77 с. (репринт 2012 г.) ISBN 978-5-458-55473-2 (рос.)
↑ стр. 474, 377, 228—229, Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша [Архівовано 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. (Книги I—VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453—461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463—494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. (рос.) (лат.)
↑ ^а ^б «Как росла Русь и кем были построены главнейшие города и крепости» (I. P. 121—123), КНИГА I (с комментарем), АННАЛЫ ИЛИ ХРОНИКИ СЛАВНОГО КОРОЛЕВСТВА ПОЛЬШИ, ЯН ДЛУГОШ (СРЕДНЕВЕКОВЫЕ ИСТОРИЧЕСКИЕ ИСТОЧНИКИ ВОСТОКА И ЗАПАДА) [Архівовано 28 березня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
↑ ^а ^б «О том, как дела русских шли в гору, и кем были построены главнейшие города и крепости» (с комментарем), Часть 3, АННАЛЫ ИЛИ ХРОНИКИ СЛАВНОГО КОРОЛЕВСТВА ПОЛЬШИ, ЯН ДЛУГОШ (СРЕДНЕВЕКОВЫЕ ИСТОРИЧЕСКИЕ ИСТОЧНИКИ ВОСТОКА И ЗАПАДА), перевод с «Ioannis Dlugossii Annales seu cronicae incliti regni Poloniae». Liber 1/2. Warszawa. 1964 [Архівовано 28 березня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
↑ Administrator. Східні слов'яни (літописні племена) у VIII-X ст., Райковецька культура - Археологія України - Навчальні матеріали онлайн. pidruchniki.com. Архів оригіналу за 16 березня 2016. Процитовано 24 березня 2016.

Джерела та література

А. Г. Плахонін. Древляни [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 462. — ISBN 966-00-0405-2.
Деревляни // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1957. — Кн. 2, [т. 2] : Голинський — Зернов. — С. 497. — ISBN 5-7707-4049-3.
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.* «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2 (укр.)
стр. 474, 377, 228—229, Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша [Архівовано 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. (Книги I—VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453—461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463—494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. (рос.) (лат.)
Гайдай Л. // «Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях».- м. Луцьк: вид. «Вежа», 2000 р.
Антонович В. Б., «Древности Юго-Западного края. Раскопки в стране древлян» («Материалы для археологии России», № 11, г. СПб., 1893 г.).
Третьяков П. // «Восточнославянские племена», 1948 г. (рос.)
Довідник з історії України [Архівовано 10 квітня 2009 у Wayback Machine.]. За ред. І. Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
Орлов А. С., Георгиева Н. Г., Георгиев В. А., Древляне [Архівовано 8 жовтня 2006 у Wayback Machine.] // Исторический словарь. 2-е изд. М., 2012, с. 170. (рос.)