Аукштайти (лит. aukštaičiai, біл. аўкштайты) ― локальна назва населення східної та центральної частини Литовської республіки. Цей термін зазвичай відносили до назви південно-східної частини литовців, але іноді аукштайтів зараховували до литвинів^[1][2]. Серед аукштайтів виділяють локальну групу дзуків, які характеризуються особливостями мови (дзекання) та етнографічним походженням^[1].

Назва походить від лит. aukštas, aukštis^[1] «високий, верхній» на відміну від назви жемайтів (<žemas «низький, низинний»), що традиційно пов'язується з розселенням за течією річки Німан^[3]. Однак Зіґмас Зінкявічус вважає, що дане протиставлення доречніше пов'язувати з тим, що жемайти жили в низинах, а аукштайти були мешканцями височин^[4].

У письмових джерелах цей термін вперше згадується в Хроніці Дусбурга при описі подій 1294 р.^[5].

Аукштайтами називали населення східних і центральних районів території сучасної Литви^[1]. Під назвою «аукштайти» зазвичай мали на увазі етнографічну групу литовців, іноді зараховували їх до литвинів^[2][6].

Антропологічний тип західних аукштайтів характеризується вираженою доліхокронією, вузьким, середньо-високим, сильно-профільованим в горизонтальному напрямку обличчям, низькими орбітами і виступаючим носом. Аукштайти відрізняються від синхронних їм жемайтів вираженою доліхокранією, більш вузьким (на 6 мм) обличчям і низькими очними орбітами. Невеликі розміри вилицевого діаметра, що не дозволяють зближувати антропологічний тип аукштайтів з типом жемайтів і балтійськими племенами в цілому, що свідчить про різне їхнє походження^[7].

У розмові сучасних аукштайтів прослуховується так звана аукштайтська говірка (лит. aukštaičių tarmė), верхньо-литовський діалект. Це стосується одної з двох головних говірок литовської мови — нарівні з жемайтським. Цією говіркою говорять у Ауштайтіі, Дзукії та Сувалкії^[8][9].

У XX столітті у складі аукштайтів виділяють локальну групу дзуків, яка характеризується особливостями мови (дзекання) і етно-генетичним походженням^[10][11]. Дзукійський діалект (південно-аукштайтський діалект — лит. pietų aukštaičiai) є діалект аукштайтської говірки^[12].

Тісні міжетнічні контакти між аукштайтами та білорусами зумовили близькість і схожість їх матеріальної і духовної культури.

Займалися землеробством, скотарством. В епоху середньовіччя аукштайти склали ядро ​​стародавньої литовської народності^[1]. Надалі з жемайтами (жмудинами) та іншими балтськими групами Литви консолідувалися в єдиний литовський етнос.

• Балтійські мови
• Авкштота
• Литва (племена)

• Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т. 2: Аршыца — Беларусцы / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: БелЭн., 1996 г. — 480 с.: іл. ISBN 985-11-0061-7 (т. 2), ISBN 985-11-0035-8 (біл.)
• Дыялекталагічны атлас беларускай мовы / Пад рэдакцыяй члена-карэспандэнта Акадэміі навук СССР Р. І. Аванесава, акадэміка Акадэміі навук БССР К. К. Крапівы і доктара філалагічных навук Ю. Ф. Мацкевіч. — Мн. : Выдавецтва Акадэміі навук БССР, 1963. — 353 с. (біл.)
• Звяруга Я. Г. Аўкштайты // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т.. — Мн. : БелЭн, 1993. — Т. 1 (А — Белица). — С. 231-232. — ISBN 5-85700-074-2. (біл.)
• Чаквін І. У. Аўкштайты / Рэдкал.: І. П. Шамякін і інш. // Этнаграфія Беларусі. Энцыклапедыя. — Мн. : БелСЭ, 1989. — С. 41. (біл.)
• Tomas Baranauskas. Aukðtaitija XIII–XV amþiuje // Lietuvos istorijos institutas [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] (лит.)
• Pietro U. Dini. Baltų kalbos: lyginamoji istorija. — Vilnius, 2000. (лит.)
• Aukštaitijos regioninė etninės kultūros globos taryba. Aukštaičių tapatumo paieškos. — Žiemgalos leidykla, 2006. — С. 46. — ISBN 9955-434-16-3. (лит.)
• Ареальные исследования в языкознании и этнографии (язык и этнос). ― Л., 1983 г. (рос.)
• Денисова Р. Я. Антропология древних балтов. — Рига : Зинатне, 1975. — 404 с. (рос.)
• Загорульский Э. М., «Древняя история Белоруссии: Очерки этнической истории и материальной культуры». ― Мн., 1977 г. (рос.)
• Киркор А. Этнографический взгляд на Виленскую губернию // Этнографический сборник. — СПб., 1858. — Вип. 3. (рос.)
• Седов В. В. Балты // Археология ССР. Финно-угры и балты в эпоху средневековья. — М., 1987. — С. 382, 387. (рос.)