Сігрід Унсет
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сігрід Унсет | ||||
---|---|---|---|---|
Sigrid Undset | ||||
Народилася | 20 травня 1882[1][2][…] Калундборг, Данія | |||
Померла | 10 червня 1949[4][1][…] (67 років) Ліллегаммер, Норвегія[4] | |||
Поховання | Mesnali Churchyardd[5] | |||
Громадянство | Норвегія | |||
Діяльність | письменниця-романістка, перекладачка, письменниця, сценаристка, прозаїк, поетеса | |||
Сфера роботи | агіографія | |||
Alma mater | Fru Ragna Nielsens skoled[6] | |||
Мова творів | норвезька | |||
Роки активності | 1907 — 1949 | |||
Жанр | історичний роман | |||
Magnum opus | Kristin Lavransdatterd, Jennyd і The Master of Hestvikend | |||
Членство | Королівське норвезьке товариство наук та літературиd і Американське географічне товариство | |||
Конфесія | католицтво | |||
Батько | Ingvald Undsetd | |||
Мати | Charlotte Undsetd | |||
У шлюбі з | Anders Castus Svarstadd[7] | |||
Премії | Нобелівська премія з літератури (1928) | |||
| ||||
Сігрід Унсет у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Сігрід Унсет (норв. Sigrid Undset; 20 травня 1882, Калундборг, Данія — 10 червня 1949, Ліллегаммер, Норвегія) — норвезька письменниця, поетеса, перекладачка та сценаристка, лауреатка Нобелівської премії 1928 року за «провідний для неї могутній опис життя Півночі в Середні віки».
Сігрід народилася в данському місті Калундборзі, її мати була данкою, а батько — норвежцем, знаменитим археологом. Він помер, коли Сігрід було 11 років. Вона змушена була залишити школу і влаштуватися на роботу в Осло, в комерційну «компанію електрики». Немилій роботі дівчина змушена була віддати цілих 10 років своєї юності, аж до того моменту, коли вона опублікувала свої перші книги: «Фру Марта Еулі» (1907 рік) і через рік — «Щасливий вік»[9]. Унсет вирішує повністю посвятити себе літературі. Земна любов, життя жінки, сім'я — ось перші теми, які згодом проходитимуть через всю її творчість[10].
Під час однієї з поїздок до Риму Сігрід познайомилася з художником Андерсом Сварстадом, з яким одружилася в 1912 році. Але з ним вона прожила недовго: в 1919-му вона залишила чоловіка, будучи вже матір'ю трьох дітей.
У 1912 році з-під пера Унсет виходить збірка «Знедолені», а в період з 20-го по 22-й рік вона досягає вершини своєї творчості — пише трилогію «Крістін, дочка Лавранса» («Вінець», «Хазяйка», «Хрест»)[11]. Від древніх нордичних саг — до сучасності, з незмінною ідеєю глибокого і вимогливого внутрішнього життя, захисту жіночого характеру і релігійного сприйняття життя.
В період, коли Унсет додає своїм найбільшим творам риси геніальних духовних творів, свою релігійність вона переносить на сторінки книг, перетворюючи її в істину про освячення душі, підкореної Богом. Хоча вона і надихається жанром саги — адже вона «виросла» на сагах північного Середньовіччя, — як по структурі, так і по стилю і змісту, її твори пронизані невичерпним символічним диханням, словами, що відображають всю багатоскладовість сенсу життя людини у вічності.
Епічний ритм і блиск життя; вікінги і легенди, науково-історичні дослідження і язичницькі традиції скандинавських народів: ось рівні і перспективи, які зустрілися в ній і в її культурі з християнським вченням, розкривши живу і діяльну силу духу, але також і якнайглибшу громадянську і соціальну свідомість. Це було не розривом, але сповненням.
У 1928 році Сігрід Унсет отримала Нобелівську літературну премію[9]. Мотивування нагороди закінчується такими словами: «Сігрід Унсет отримує її в самому розквіті свого генія: винагорода вручається поетесі, творчість якої може мати своє коріння лише в воістину великому і надзвичайно зібраному дусі». Премію авторка витратила на письменницькі стипендії, а решту грошей і золоту медаль передала Фінляндії під час Зимової війни 1939 року[9].
Аж до початку Другої світової війни життя Унсет було насиченим, але безтурботним. Вона писала історичні романи, романи про сучасність, публікувала збірки есе, автобіографію і мемуари.
Коли у квітні 1940-го Норвегія — ще з 30-х рр. яра противниця Гітлера — була окупована німцями, Сігрід Унсет була змушена жити у вигнанні — спочатку у Швеції, потім в Америці. На війні вона втратила сина, а від хвороби померла дочка. Після повернення до Норвегії в 1945 році Сігрід Унсет прожила ще чотири роки, не написавши жодного слова.
- 9919 Унсет — астероїд, названий на честь письменниці[12].
- Сігрід Унсет вшанована на Поверсі спадщини Джуді Чикаго.
- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ : ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.
- Біографія на сайті Нобелівського комітету (англ.)
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б Унсет Сигрид // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ https://nbl.snl.no/Sigrid_Undset
- ↑ Norsk biografisk leksikon — Kunnskapsforlaget. — ISSN 2464-1502
- ↑ BeWeB
- ↑ а б в Ніч на Венері, 2020, с. 195.
- ↑ http://www.christusimperat.org/uk/node/19234 Milites Christi Imperatoris
- ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 196.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
- Унсет Сігрід // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 648. — ISBN 966-692-744-6.
- Унсет // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Лауреати Нобелівської премії з літератури | |
---|---|
1901—1925 | Сюллі-Прюдом (1901) • Моммзен (1902) • Б'єрнсон (1903) • Ф. Містраль / Ечегарай-і-Ейсагірре (1904) • Сенкевич (1905) • Кардуччі (1906) • Кіплінг (1907) • Ойкен (1908) • Лагерлеф (1909) • Гейзе (1910) • Метерлінк (1911) • Гауптман (1912) • Тагор (1913) • Роллан (1915) • Гейденстам (1916) • Г'єллеруп / Понтоппідан (1917) • Шпіттелер (1919) • Гамсун (1920) • Франс (1921) • Бенавенте-і-Мартінес (1922) • Єйтс (1923) • Реймонт (1924) • Шоу (1925) |
1926—1950 | Деледда (1926) • Бергсон (1927) • Унсет (1928) • Манн (1929) • Льюїс (1930) • Карлфельдт (1931) • Голсуорсі (1932) • Бунін (1933) • Піранделло (1934) • О'Ніл (1936) • Мартен дю Гар (1937) • Бак (1938) • Сіланпяя (1939) • Єнсен (1944) • Г. Містраль (1945) • Гессе (1946) • Жід (1947) • Еліот (1948) • Фолкнер (1949) • Расселл (1950) |
1951–1975 | Лагерквіст (1951) • Моріак (1952) • Черчилль (1953) • Гемінґвей (1954) • Лакснесс (1955) • Хіменес (1956) • Камю (1957) • Пастернак (1958) • Квазімодо (1959) • Перс (1960) • Андрич (1961) • Стейнбек (1962) • Сеферис (1963) • Сартр (1964) • Шолохов (1965) • Агнон / Закс (1966) • Астуріас (1967) • Кавабата (1968) • Беккет (1969) • Солженіцин (1970) • Неруда (1971) • Белль (1972) • Вайт (1973) • Юнсон / Мартінсон (1974) • Монтале (1975) |
1976–2000 | Беллоу (1976) • Алейксандре (1977) • Зінгер (1978) • Елітіс (1979) • Мілош (1980) • Канетті (1981) • Гарсія Маркес (1982) • Голдінг (1983) • Сейферт (1984) • Сімон (1985) • Шоїнка (1986) • Бродський (1987) • Махфуз (1988) • Села (1989) • Пас (1990) • Гордімер (1991) • Волкотт (1992) • Моррісон (1993) • Ое (1994) • Гіні (1995) • Шимборська (1996) • Фо (1997) • Сарамагу (1998) • Грасс (1999) • Ґао (2000) |
2001–2025 | Найпол (2001) • Кертес (2002) • Кутзее (2003) • Єлінек (2004) • Пінтер (2005) • Памук (2006) • Лессінг (2007) • Ле Клезіо (2008) • Мюллер (2009) • Варгас Льйоса (2010) • Транстремер (2011) • Мо Янь (2012) • Манро (2013) • Модіано (2014) • Алексієвич (2015) • Ділан (2016) • Ішіґуро (2017) • Токарчук (2018) • Гандке (2019) • Ґлік (2020) • Гурна (2021) • Ерно (2022) • Фоссе (2023) |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.