Джозуе Кардуччі
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Джозуе Кардуччі | ||||
|---|---|---|---|---|
| італ. Giosuè Alessandro Giuseppe Carducci | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | італ. Giosuè Alessandro Giuseppe Carducci | |||
| Псевдонім | Enotrio Romano[1] | |||
| Народився | 27 липня 1835 Valdicastello Carduccid, П'єтразанта, Провінція Лукка, Тоскана, Італія[2][3][…] | |||
| Помер | 16 лютого 1907 (71 рік) Болонья[5][2][…] | |||
| Поховання | цвинтар Чертозаd[6] | |||
| Громадянство | Італія | |||
| Національність | італієць | |||
| Місце проживання | Casa Carduccid | |||
| Діяльність | письменник, поет | |||
| Alma mater | convent of Scolopid[6] і Scuola Normale Superiore. Classe di Lettere e Filosofiad (1856)[7][6] | |||
| Заклад | Q116455515?[6], Liceo Statale Niccolò Forteguerrid[6] і Болонський університет[8][9][6] | |||
| Мова творів | італійська | |||
| Жанр | романтизм | |||
| Членство | Академія делла Круска[9], Національна академія дей-Лінчей[9], Società reale di Napolid[9], Deputazione di Storia Patria per le Venezied[9], Lombard Institute Academy of Science and Lettersd[9], Società dantesca italianad[9] і Deputazione di storia patria per l'Umbriad[9] | |||
| Партія | Historical Far Leftd | |||
| Конфесія | атеїзм | |||
| Батько | Michele Carduccid[9] | |||
| Мати | Ildegonda Cellid[10][9] | |||
| У шлюбі з | Elvira Menicuccid[9] | |||
| Діти | Beatrice Carduccid і Libertà Carduccid[9] | |||
| Автограф | .jpg){kind=small} | |||
| Премії |  Нобелівська премія з літератури (1906) | |||
|
| ||||
 Джозуе Кардуччі у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Джозуе Кардуччі (італ. Giosuè Alessandro Giuseppe Carducci; 27 липня 1835, П'єтразанта, Тоскана — 16 лютого 1907, Болонья) — італійський поет. Один із найвизначніших поетів Італії XIX століття.
Кардуччі походить з древнього флорентійського роду. Батько, лікар і пристрасний прихильник Мандзоні, учив сина латині, і обходився з ним дуже суворо. Коли хлопчик виховував вовченя і сокола; дізнавшись про це, батько віддав комусь вовченя, а соколові скрутив шию. Оскаженіле дитя з тих пір зненавиділо не батька, а його улюбленого письменника — Манцоні. Неприхильність Кардуччі до останнього посилилася більше унаслідок того, що, замикаючи сина в кімнату, батько примушував його читати «Католицьку мораль» Манцоні. Ненависть Кардуччі до Манцоні дійшла до того, що він в своїх «Letture italiane scelte ed ordinate а uso delle scuole secondarie superiori» систематично виключав ім'я Манцоні. Мати Кардуччі, освічена жінка, противник всякого святенництва надала вплив до патріотизму і ненависть до німців і по трагедіях Альфієрі і патріотичним одам Поверни учила його азбуці. Писати вірші Кардуччі почав в десять років. Гімназичну освіту отримав в Флоренції, університетську — в Пізі; був викладачем риторики у Сан-Мініато, професором грецької мови у пістойському ліцеї, потім професором класичної літератури у університеті Болоньі. Тут Кардуччі залишався до останнього часу, коли прийняв звання сенатора. З Кардуччі була знайома королева Італії Маргарита.
Перша збірка віршів Кардуччі, що вийшла в 1857 ще в Сан-мініато: «Rime» та не отримала слави. Популярність Кардуччі отримав вперше в 1865, коли під псевдонімом «Enotrio Romano», надрукував вірш: «A Satana». Що викликало обговорення в Італії, спричинивши обурення консерваторів і клерикалів.
Літературною подією була також поява його «Odi Barbare» (1871), у якому він застосував новаторські віршовані форми, зробивши спробу ввести в італійське віршування класичну версифікацію з наголосами. По досконалості форми і стислості, «Odi Barbare» — один з найкращих творів Кардуччі.
Любов до вітчизни, прагнення до незалежності її і єдності — один з переважаючих мотивів музи енергії і войовничості Кардуччі. Він ратує одночасно проти світської влади та проти туману і перебільшень догматики, проти суспільної нерівності.
Великої сили і досконалості досягає Кардуччі в сатирі. Пристрасний і захопливий, він дуже схильний, проте, до особистих нападок, які в очах сучасників, додавали ще більше їдкості його сатирам. У збірках віршів Кардуччі є ніжні елегії, веселі канцони, витончені ідилії; у них виразності.
Нещадний ворог романтизму Кардуччі — ревностний шанувальник старовини; він прагне пожвавити форму і дух класицизму (наприклад в «Primavere Elleniche»). По суті у Кардуччі, як у письменника, подвійний ідеал: він поет революційний і поет-класик. Кардуччі цілком оригінальний поет; у нього були послідовники і школа.
Пооетичні твори (видавництво в Болоньї): «Juvenilia» (1880), «Levia Gravia» (1881), «Giambi ed Epodi» (1882), «Nuove Poesie» (1879), «Nuove Odi barbare» (1882), «Caira, Settembre 1799» (1883), «Rime Nuove» (Рим, 1887).
У прозі Кардуччі — майстерний художник слова. У Італії високо оцінено його статті про розвиток національної літератури. Цікаві праці про Данте, Петрарку, Кальдерона, Бокаччо, Джусті, Монті та інших письменників; ці роботи поміщено у збірник про латинську поезію Аріосто.
Вперше переклад Джозуе Кардуччі здійснив Павло Грабовський у 1895 році. Ряд віршів Кардуччі переклали Василь Білоцерківський[13] та Михайло Орест [1] [Архівовано 5 липня 2020 у Wayback Machine.].
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Кардуччи Джозуэ // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б в г д е Scotti M. Dizionario Biografico degli Italiani — 1977. — Vol. 20.
- ↑ Scuola Normale Superiore Elenco degli alunni della Scuola Normale Superiore di Pisa dal 1847 al 1970 — Pisa: Pacini Editore, 1973. — P. 18. — 104 с.
- ↑ OPAC SBN
- ↑ а б в г д е ж и к л м н I Senatori d'Italia
- ↑ http://www.chieracostui.com/costui/docs/search/schedaoltre.asp?ID=7411
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б BeWeB
- ↑ Вибрані поезії. З італійської переклав Василь Білоцерківський. Перекладено за виданням: Carducci G. Poesie. — Bologna: Nicola Zanichelli, 1931. [Архівовано 17 грудня 2013 у Wayback Machine.].
- Кардуччі Джозуе // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 716. — ISBN 966-692-578-8.
- Джозуе КАРДУЧЧІ. Вибрані поезії [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- Дж. Кардуччі. Бик (аудіо)
- Дж. Кардуччі. В монастирі святого (аудіо)
- Дж. Кардуччі. Дві вежі (аудіо)
- Дж. Кардуччі. До перемоги (аудіо)
- Дж. Кардуччі. Ідеал (аудіо)
- Дж. Кардуччі. Перед термами Каракалли (аудіо)
- Дж. Кардуччі. Полудень в Альпах
- Дж. Кардуччі. Прелюдія (аудіо)
- Дж. Кардуччі. Рим (аудіо)
- Дж. Кардуччі. Синьйорині Марії А. (аудіо)
- Дж. Кардуччі. У готичній церкві (аудіо)
- Дж. Кардуччі. Mors (аудіо)
- Дж. Кардуччі. Ruit hora (аудіо)
 |
Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела. |
Лауреати Нобелівської премії з літератури | |
|---|---|
| 1901—1925 | Сюллі-Прюдом (1901) • Моммзен (1902) • Б'єрнсон (1903) • Ф. Містраль / Ечегарай-і-Ейсагірре (1904) • Сенкевич (1905) • Кардуччі (1906) • Кіплінг (1907) • Ойкен (1908) • Лагерлеф (1909) • Гейзе (1910) • Метерлінк (1911) • Гауптман (1912) • Тагор (1913) • Роллан (1915) • Гейденстам (1916) • Г'єллеруп / Понтоппідан (1917) • Шпіттелер (1919) • Гамсун (1920) • Франс (1921) • Бенавенте-і-Мартінес (1922) • Єйтс (1923) • Реймонт (1924) • Шоу (1925) |
| 1926—1950 | Деледда (1926) • Бергсон (1927) • Унсет (1928) • Манн (1929) • Льюїс (1930) • Карлфельдт (1931) • Голсуорсі (1932) • Бунін (1933) • Піранделло (1934) • О'Ніл (1936) • Мартен дю Гар (1937) • Бак (1938) • Сіланпяя (1939) • Єнсен (1944) • Г. Містраль (1945) • Гессе (1946) • Жід (1947) • Еліот (1948) • Фолкнер (1949) • Расселл (1950) |
| 1951–1975 | Лагерквіст (1951) • Моріак (1952) • Черчилль (1953) • Гемінґвей (1954) • Лакснесс (1955) • Хіменес (1956) • Камю (1957) • Пастернак (1958) • Квазімодо (1959) • Перс (1960) • Андрич (1961) • Стейнбек (1962) • Сеферис (1963) • Сартр (1964) • Шолохов (1965) • Агнон / Закс (1966) • Астуріас (1967) • Кавабата (1968) • Беккет (1969) • Солженіцин (1970) • Неруда (1971) • Белль (1972) • Вайт (1973) • Юнсон / Мартінсон (1974) • Монтале (1975) |
| 1976–2000 | Беллоу (1976) • Алейксандре (1977) • Зінгер (1978) • Елітіс (1979) • Мілош (1980) • Канетті (1981) • Гарсія Маркес (1982) • Голдінг (1983) • Сейферт (1984) • Сімон (1985) • Шоїнка (1986) • Бродський (1987) • Махфуз (1988) • Села (1989) • Пас (1990) • Гордімер (1991) • Волкотт (1992) • Моррісон (1993) • Ое (1994) • Гіні (1995) • Шимборська (1996) • Фо (1997) • Сарамагу (1998) • Грасс (1999) • Ґао (2000) |
| 2001–2025 | Найпол (2001) • Кертес (2002) • Кутзее (2003) • Єлінек (2004) • Пінтер (2005) • Памук (2006) • Лессінг (2007) • Ле Клезіо (2008) • Мюллер (2009) • Варгас Льйоса (2010) • Транстремер (2011) • Мо Янь (2012) • Манро (2013) • Модіано (2014) • Алексієвич (2015) • Ділан (2016) • Ішіґуро (2017) • Токарчук (2018) • Гандке (2019) • Ґлік (2020) • Гурна (2021) • Ерно (2022) • Фоссе (2023) |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
