Еліс Манро
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Еліс Енн Манро | ||||
|---|---|---|---|---|
| Alice Ann Munro | ||||
 Портрет Еліс Манро | ||||
| Ім'я при народженні | англ. Alice Ann Laidlaw[1] | |||
| Народилася | 10 липня 1931 Вінґем, Онтаріо, Канада | |||
| Померла | 13 травня 2024 (92 роки) Порт-Гоп (Онтаріо), Нортамберленд, Онтаріо, Канада[2] | |||
| Громадянство | .svg){kind=small} Канада | |||
| Діяльність | письменниця, сценаристка, письменниця-романістка, авторка оповідань, журналістка | |||
| Сфера роботи | літературна діяльністьd[3], проза[3] і оповідання[3] | |||
| Alma mater | Університет Західного Онтаріо[4] | |||
| Мова творів | англійська | |||
| Роки активності | 1950 — 2024 | |||
| Жанр | оповідання | |||
| Magnum opus | Too Much Happinessd, Dear Lifed і Something I've Been Meaning to Tell Youd | |||
| Членство | Американська академія мистецтв і наук і Королівське літературне товариство | |||
| У шлюбі з | James Munrod[4] і Gerald Fremlind | |||
| Премії | Міжнародна Букерівська премія Нобелівська премія з літератури (2013) | |||
|
| ||||
 Еліс Манро у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Еліс Енн Манро, до шлюбу Лейдлоу (англ. Alice Ann Munro, 10 липня 1931, Вінґем, Онтаріо, Канада — 13 травня 2024[6]) — канадська письменниця, сценаристка, журналістка. Лауреатка Нобелівської премії з літератури за 2013 рік та Букерівської премії, триразова лауреатка канадської премії генерал-губернатора в галузі художньої літератури.
Її батько — фермер Роберт Ерік Лейдлоу, мати — шкільна вчителька Енн Кларк Лейдлоу.
Еліс почала писати у підлітковому віці й опублікувала своє перше оповідання «Виміри тіні» у 1950 році під час навчання в університеті Західного Онтаріо (Western University), де вивчала англійську мову з 1949 року. У цей період вона працювала офіціанткою, на збиранні тютюну, в бібліотеці.
У 1951 покинула університет, одружилася з Джеймсом Манро, з яким разом вчилася і переїхала до Ванкувера. Народила доньок Шейлу (* 1953), Кетрін (* 1955) і Дженні (* 1957). Кетрін померла через 15 годин після народження.
У 1963 родина переїхала до Вікторії, де Еліс відкрила книгарню під назвою «Книги Манро». У 1966 році народила доньку Андреа.
Еліс Манро розлучилася у 1972 році. Повернулася до Онтаріо і почала працювати в Університеті Західного Онтаріо.
1976 року одружилася з географом Джеральдом Фремліні. Подружжя переїхало на ферму неподалік від Клінтона, Онтаріо. Пізніше родина переїхала з ферми до міста.
Першу збірку Еліс Манро «Танок щасливих тіней» (1968) було високо оцінено, завдяки цьому Манро виграла премію генерал-губернатора, найвищу літературну премію Канади. Цей успіх закріпив твір «Життя дівчаток і жінок» (1971 рік), збірка взаємопов'язаних оповідань, яку іноді помилково називають романом[7].
У 1978 було опубліковано збірку «А хто ти, власне, така?». Ця книга дозволила Манро виграти премію генерала-губернатора вдруге.
У 1979-1982 вона подорожувала по Австралії, Китаю та Скандинавії, представляючи свою творчість.
У 1980 обіймала посаду письменниці-резидентки в Університеті Британської Колумбії та Квінслендському університеті.
У 1980-х і 1990-х роках публікувала збірки оповідань приблизно раз на 4 роки.
У 2002 її донька Шейла Манро опублікувала мемуари про своє дитинство і життя матері.
Історії Еліс Манро часто з'являються у таких виданнях як The New Yorker, The Atlantic, Grand Street, Mademoiselle та The Paris Review. Її останню збірку «Забагато щастя» було опубліковано у серпні 2009 року.
Її оповідання «Ведмідь перейшов через гору» було адаптовано для екрану режисером Сарою Поллі як кінофільм Без неї (у ролях Джулі Крісті та Гордон Пінсент). Фільм дебютував у 2006 році на кінофестивалі у Торонто. Фільм було висунуто на Оскар за найкращий адаптований сценарій, однак премію здобув інший фільм.
Еліс Манро померла 13 травня 2024 року в себе вдома у місті Порт-Гоуп, провінція Онтаріо, в 92-річному віці[8][9].
- Танець щасливих тіней (англ. Dance of the Happy Shades) — 1968 рік (лауреат премії 1968 р. генерал-губернатора Канади)
- Життя дівчаток і жінок (англ. Lives of Girls and Women) — 1971 рік
- Щось я хотів сказати Вам (англ. Something I've Been Meaning to Tell You) — 1974 рік
- А хто ти, власне, така? (англ. Who Do You Think You Are?) — 1978 рік (лауреат премії 1978 р. генерал-губернатора Канади)
- Супутники Юпітера (англ. The Moons of Jupiter) — 1982 рік (твір номіновано на премію генерал-губернатора Канади)
- Прогрес любові (англ. The Progress of Love) — 1986 рік (лауреат премії 1986 генерал-губернатора для художньої літератури)
- Друг моєї юності (англ. Friend of My Youth) — 1990 рік (лауреат книжкової премії Trillium)
- Відкриті секрети (англ. Open Secrets) — 1994 рік (номіновано на премію генерал-губернатора)
- Обрані сюжети — 1996 рік
- Любов доброї жінки (англ. The Love of a Good Woman) — 1998 рік (переможець премії Гіллер 1998 року)
- Ненависть, дружба, залицяння, закоханість, шлюб (англ. Hateship, Friendship, Courtship, Loveship, Marriage) — 2001 рік
- Любов не пропадає — 2003 рік
- Вінтаж Манро — 2004 рік
- Утікач (англ. Runaway) — 2004 (переможець премії Гіллер 2004 року)
- Віднесені: збірка оповідань — 2006 рік
- Краєвид з Кесел Рок (англ. The View from Castle Rock) — 2006 рік
- Забагато щастя (англ. Too Much Happiness) — 2009 рік
- Дороге життя (англ. Dear Life) — 2013 рік
- Оповідання «Обличчя». — «Читайстра», портал «Інтерв'юз», 2013. Перекладач невідомий
- Оповідання «Белетристика». . — журнал «Всесвіт», 2016, № 3-4. С. 92 — 107. Переклала Вікторія Зенгва
- Забагато щастя. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. Переклала Євгенія Кононенко[10].
- Маргарет Етвуд: «Наш Чехов».
- Андрій Курков: «Еліс Манро в основному відома як новелістка, проте до кожного оповідання вона вносить стільки ж глибини, мудрості і влучності, скільки вміщається в об'ємних романах»[11].
- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ : ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.
- Hooper, Brad. The Fiction of Alice Munro: An Appreciation. Greenwood, 2008. 169 p.
- Alice Munro. (Bloom's Modern Critical Views). 2009. 210 p.
- Еліс Манро на сайті IMDb (англ.)
- Лауреат Нобеля з літератури Еліс Манро — найкращий автор оповідань у світі (+ уривок з твору) // texty.org.ua
- Alice Munro // Innsbrucker Zeitungsarchiv [Архівовано 2 січня 2016 у Wayback Machine.]
- Соломія Кривенко. Літературний Нобель: новели «за кухонним столом» // Збруч, 16.10.2013 [Архівовано 17 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- БуквоМама: Вийти за межі, або Потаємні коридори життя // Видавництво Старого Лева, 12.10.2016 [Архівовано 5 березня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Muere la Premio Nobel canadiense Alice Munro
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ а б Who's who — (untranslated), 1849. — ISSN 0083-937X
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Померла Еліс Манро — перша канадка, лауреатка Нобелівської премії у галузі літератури, Укрінформ, 14.05.2024
- ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 332.
- ↑ https://suspilne.media/745879-pomerla-laureatka-nobelivskoi-premii-z-literaturi-elis-manro/
- ↑ https://www.theglobeandmail.com/canada/article-alice-munro-death-author/
- ↑ Забагато щастя. Видавництво Старого Лева. Архів оригіналу за 16 лютого 2019. Процитовано 22 червня 2017.
- ↑ Обидві цитати за Лауреат Нобеля з літератури Еліс Манро найкращий автор оповідань у світі (+ уривок з твору) // texty.org.ua
Лауреати Нобелівської премії з літератури | |
|---|---|
| 1901—1925 | Сюллі-Прюдом (1901) • Моммзен (1902) • Б'єрнсон (1903) • Ф. Містраль / Ечегарай-і-Ейсагірре (1904) • Сенкевич (1905) • Кардуччі (1906) • Кіплінг (1907) • Ойкен (1908) • Лагерлеф (1909) • Гейзе (1910) • Метерлінк (1911) • Гауптман (1912) • Тагор (1913) • Роллан (1915) • Гейденстам (1916) • Г'єллеруп / Понтоппідан (1917) • Шпіттелер (1919) • Гамсун (1920) • Франс (1921) • Бенавенте-і-Мартінес (1922) • Єйтс (1923) • Реймонт (1924) • Шоу (1925) |
| 1926—1950 | Деледда (1926) • Бергсон (1927) • Унсет (1928) • Манн (1929) • Льюїс (1930) • Карлфельдт (1931) • Голсуорсі (1932) • Бунін (1933) • Піранделло (1934) • О'Ніл (1936) • Мартен дю Гар (1937) • Бак (1938) • Сіланпяя (1939) • Єнсен (1944) • Г. Містраль (1945) • Гессе (1946) • Жід (1947) • Еліот (1948) • Фолкнер (1949) • Расселл (1950) |
| 1951–1975 | Лагерквіст (1951) • Моріак (1952) • Черчилль (1953) • Гемінґвей (1954) • Лакснесс (1955) • Хіменес (1956) • Камю (1957) • Пастернак (1958) • Квазімодо (1959) • Перс (1960) • Андрич (1961) • Стейнбек (1962) • Сеферис (1963) • Сартр (1964) • Шолохов (1965) • Агнон / Закс (1966) • Астуріас (1967) • Кавабата (1968) • Беккет (1969) • Солженіцин (1970) • Неруда (1971) • Белль (1972) • Вайт (1973) • Юнсон / Мартінсон (1974) • Монтале (1975) |
| 1976–2000 | Беллоу (1976) • Алейксандре (1977) • Зінгер (1978) • Елітіс (1979) • Мілош (1980) • Канетті (1981) • Гарсія Маркес (1982) • Голдінг (1983) • Сейферт (1984) • Сімон (1985) • Шоїнка (1986) • Бродський (1987) • Махфуз (1988) • Села (1989) • Пас (1990) • Гордімер (1991) • Волкотт (1992) • Моррісон (1993) • Ое (1994) • Гіні (1995) • Шимборська (1996) • Фо (1997) • Сарамагу (1998) • Грасс (1999) • Ґао (2000) |
| 2001–2025 | Найпол (2001) • Кертес (2002) • Кутзее (2003) • Єлінек (2004) • Пінтер (2005) • Памук (2006) • Лессінг (2007) • Ле Клезіо (2008) • Мюллер (2009) • Варгас Льйоса (2010) • Транстремер (2011) • Мо Янь (2012) • Манро (2013) • Модіано (2014) • Алексієвич (2015) • Ділан (2016) • Ішіґуро (2017) • Токарчук (2018) • Гандке (2019) • Ґлік (2020) • Гурна (2021) • Ерно (2022) • Фоссе (2023) |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
