Перекладáч — людина, що виконує (у тому числі професійно) переклад. Як мовний посередник, перекладач може здійснювати не тільки переклад, а і різні види адаптивного транскодування.

Найчастіше перекладачі здійснюють усний чи письмовий переклад, або ж поєднують ці види діяльності. Окремим випадком є синхронний переклад.

Перекладачі із кінця XX століття мають можливість для підвищення продуктивності користуватися електронними системами автоматизованого і автоматичного перекладу, редагуючи видані комп'ютерними програмами результати.

Визначення терміну «перекладач» подано у Цивільному процесуальному кодексі України та у Кодексі адміністративного судочинства України:

Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.^[1][2]

Поява перших перекладачів сягає давніх часів, яку більшість науковців пов'язує з контактами між племенами. Спочатку переклади мали усний характер, а писемні з'являються в Давньому Єгипті (3-тє тисячоліття до н. е.), де першим перекладачем був Анхурмес.

Перекладачі займали особливу професійну нішу, вони вважалися обслуговчим персоналом та їх зневажали через знання «варварської» мови. Працювали в канцеляріях фараона і храмах.

Справжнього розквіту перекладацька діяльність зазнала за часів правління Рамзеса ІІ, де особливо популярними були переклади дипломатичних текстів.

Першим римським перекладачем є сенатор Гай Ацилій, який спеціалізувався на політичних промовах. Писемні переклади першим здійснював Люцій Лівій Андронік. Його найвідомішою працею є переклад «Одіссеї» Гомера латинською мовою. Він не тільки перекладав тексти з однієї мови на іншу, а й адаптував їх відповідно до потреб читача. Цей факт свідчить про появу адаптованого перекладу.

У давнину ще не існувало певних вимог щодо перекладу та перекладачів, тому опрацювання текстів було довільним. Значного розвитку перекладацька діяльність досягає в Середньовіччі. Перекладачі зосереджувались в монастирях для перекладу релігійних текстів, переважно з Біблії. До їх роботи починають висуватися вимоги, оскільки важливим було максимально точно, без спотворень, перекласти текст. Також здійснювався адаптований переклад, з творів часто вилучались невідомі слова, або ж їх замінювали зрозумілішими. Перекладачі під час роботи з текстом користувалися транскрипціями.

В епоху Середньовіччя перекладаються й літературні тексти, але їх частка незначна. Відомими тогочасними перекладачами були Огієн, Ієронім Стридонський, Ноткер Губастий та ін.

В епоху Відродження зі збільшенням кількості перекладів з'являються університети, де готуються перші перекладачі.

Мистецтво перекладу відомо і в Русі, де перекладались біблійні та богослужбові книги, твори церковних діячів, патерики, хроніки, наприклад, «Хроніки Георгія Амартола», «Хроніки Іоана Малади» тощо.

У «Повісті временних літ» зазначалося, що важливий внесок у розвиток перекладу зробив Ярослав Мудрий. Дослідник Нелюбин Л. Л. у книзі «Наука о переводе» наводить цитату з цього літопису:

Ярослав собра писце многы и перекладаша от грек на словенское письмо, несея книжными словесы сырдца верных людий.

При дворі Ярослава Мудрого заснована школа переписувачів книг з різних мов. До Києва були запрошені знавці різних мов, які ставали викладачами школи.

З поширенням друкарства на території України, значна кількість літератури перекладається не лише в монастирях, а й в університетах. При університеті Св. Володимира вченими організовано гурток, який забезпечував друкарів перекладами богословських і навчальних текстів.

Перекладацькою діяльністю займались і такі письменники як Іван Франко, який переклав «Мертві душі» Гоголя, Леся Українка, яка працювала над перекладом поетичних творів Сходу. Максим Рильський здійснив переклад «Євгенія Онєґіна» Пушкіна, який вважається найкращим.

У 20—30-х рр. XIX століття українські поети-романтики започатковують школу перекладу.

30 вересня — Міжнародний день перекладача.

Див. також Категорія:Перекладознавці, Категорія:Перекладачі,

Категорія:Українські перекладачі, Категорія:Перекладачі на українську, Категорія:Перекладачі СРСР.

• Святий Єронім — християнський теолог, знаний як перекладач тексту Біблії з грецької на латинську мову; його переклад Вульгата (лат. Vulgata) і до сьогодні є офіційним біблійним текстом Римо-католицької церкви.
• Юджин Найда (англ. Eugene Albert Nida; 1914 — 2011) — теоретик перекладу, засновник теорії динамічної еквівалентності (англ. dynamic equivalence) перекладу Біблії.

• Микола Лукаш — український перекладач.
• Максим Рильський — український радянський поет, письменник і перекладач, перекладав із 30 мов світу.
• Павло Тичина — український радянський поет, письменник і перекладач.
• Юрій Покальчук — український перекладач.
• Агатангел Кримський — український перекладач-поліглот, знав до 100 мов.
• Білецький Андрій — український мовознавець, перекладач-поліглот, знав до 100 мов.

• Перекладач жестової мови
• Перекладач Google
• Машинний переклад

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Перекладач

• (укр.) Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник.- 2 — ге вид., стереотипне/ М. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2006. — 560 с.
• (рос.) Нелюбин Л. Л. Наука о переводе (история и теорія с древнейшив времен и до наших дней): Учеб. Пособие/ Л. Л. Нелюбин. — М.: Флинта: МПСИ, 2006. — 416 с.
• april.kiev.ua — особливості перекладу текстів
• tris.in.ua — блог перекладачів
• https://findwords.org-перекладач для фахівців

• Толковини // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1910. — 1000 екз.
• Перекладач // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 200.
• Творча індивідуальність перекладача // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 558. — 634 с.