E-6 Mercury
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| E-6 Mercury | |
|---|---|
.jpg) | |
.jpg) | |
| E-6 Mercury | |
| Призначення: | Літак управління і зв'язку / Повітряний командний пункт |
| Перший політ: | 19 лютого 1987 |
| Прийнятий на озброєння: | серпень 1989 |
| На озброєнні у: |  Військово-морські сили США |
| Розробник: | Боїнг |
| Виробник: |  The Boeing Company |
| Всього збудовано: | 16 |
| Вартість одиниці: | US$141.7 млн |
| Модифікації: | літак-ретранслятор системи ТАСАМО E-6А Hermes ПКП ОСК E-6B Mercury |
| Екіпаж: | 22 особи |
| Максимальна швидкість (МШ): | 970 км/год |
| Бойовий радіус: | з 6-ти годинним бойовим патрулюванням 12144 км |
| Практична стеля: | 12 200 м |
| Довжина: | 45,80 м |
| Висота: | 12,90 м |
| Розмах крила: | 45,20 м |
| Максимальна злітна: | 154 400 кг |
| Двигуни: | 4 × турбовентиляторні CFM International CFM56-2A-2 |
| Тяга (потужність): | 4 × 97,90 кН |
E-6 Mercury у Вікісховищі | |
E-6 Mercury (укр. «Ме́рк'юрі»)[a] — американський військовий стратегічний літак управління і зв'язку і повітряний командний пункт ВМС США. Розроблений компанією Boeing на базі пасажирського літака Boeing-707-320С для заміни літака-ретранслятора Lockheed EC-130Q Hercules. Спочатку літаку було присвоєне позначення Hermes, яке пізніше, у 1991 році, було замінене на Mercury[1]. На сьогодні експлуатується в розвідувальних ескадрильях ВМС США VQ-3 і VQ-4 та навчальній VQ-7 за програмами TACAMO (Take Charge And Move Out) і «Looking Glass»[en] — забезпечення резервного зв'язку з атомними підводними човнами стратегічного призначення і в якості повітряного командного пункту об'єднаного стратегічного командування Збройних сил США (STRATCOM)[2].
Наприкінці 1980-х років Військово-морські сили США розпочали модернізацію резервної системи наддовгохвильового радіозв'язку з атомними ракетними підводними човнами TACAMO (TAke Charge And Move Out). До цього її основу складали 14 літаків-ретрансляторів Lockheed EC-130Q Hercules, зведених в дві авіаескадрильї. Програма TACAMO II передбачала заміну всіх літаків EC-130Q новими економічними літаками з більшим радіусом дії. У квітні 1983 року компанія Boeing отримала від ВМС контракт на розробку TACAMO II. В якості платформи для оновленого комплексу Boeing обрала Model 707 — новий літак Е-6А Hermes розроблявся на основі планера Boeing-707-320С, що робило його дещо подібним до літака ДРЛВ E-3 Sentry, втім для ретранслятора була обрана потужніша силова установка з чотирьох турбовентиляторних двигунів CFM International F108-CF-100 тягою по 97,84 кН кожний[3].
Перший дослідний літак типу Е-6А був побудований у 1983 році. Перший його політ відбувся 19 лютого 1987 — літак здійснив переліт з авіазаводу Boeing Renton[en] (Рентон, штат Вашингтон) на летовище Боїнг Філд в Сіетлі, де на нього була встановлена авіоніка і спецобладнання. 22 липня 1988 року літак був переданий ВМС для випробувань. Під час льотних випробувань було виявлено прорахунок в конструкції, через який була втрачена частина кіля в швидкісному пікіруванні. Після доопрацювання, 2 серпня 1989 року, перші два E-6A були поставлені на базу морської авіації Барбер-Пойнт[en] на Гаваях[4].
Спочатку літаку було надане позначення Hermes, яке пізніше було замінене на Mercury[1]. З 1988 року розпочалися поставки серійних літаків Е-6А в підрозділи авіації Військово-морських сил, які раніше експлуатували літаки EC-130Q. Поставки склали 16 машин. До 1992 року всі старі літаки-ретранслятори були замінені новими Е-6А і відправлені на консервацію[5]. Обидві ескадрильї літаків-ретрансляторів системи ТАСАМО були потім були перебазовані на авіабазу Тінкер в штаті Оклахома[4].
Літаки Е-6А забезпечували функціонування (в тому числі в якості ретранслятора) повітряної резервної системи зв'язку з ПЧАРБ. Для забезпечення відкритого та закритого голосового зв'язку, а також передачі даних, радіозв'язне обладнання літака працювало в діапазонах дуже низьких, низьких, високих і надвисоких частот, в тому числі з використанням ліній супутникового зв'язку[6].
В середині 1990-х було прийняте рішення про заміну на модернізовані E-6 повітряних командних пунктів об'єднаного стратегічного командування Збройних сил США Boeing EC-135[en], для чого передбачалося переобладнати всі шістнадцять літаків-ретрансляторів Е-6А. Програма модернізації передбачала розміщення на борту Е-6 спеціального радіообладнання, знятого з EC-135C, які списувалися. Тим самим літаки-ретранслятори перетворювалися у машини подвійного призначення, здатні виконувати як свої колишні функції в рамках системи ТАСАМО, так і функції повітряного командного пункту STRATCOM і пункту управління пуском МБР LGM-30 Minuteman[6].
Роботи з переобладнання E-6A на E-6B здійснювала компанія Raytheon E-Systems. В ході модернізації на літаках були демонтовані СДХ-передавачі OG-127 та СДХ диполь-антена ОЕ-159; комплекс засобів автоматизації літака-ретранслятора; система передачі мовних повідомлень; навігаційна система Lilton Omega LTN-211; аналого-цифрова система управління польотом; радіоантена ОЕ-242. У травні 1997 року Raytheon модернізувала перший E-6A до стандарту E-6BB. Він був прийнятий ВМС у грудні 1997 року, а передача авіації флоту останнього відбулася 1 грудня 2006. До 2000 року усі ПКП EC-135C були виведені з експлуатації[6].
Обидві ескадрильї Е-6В об'єднані в 1-е авіакрило стратегічної зв'язку авіації ВМС США (Strategic Communications Wing One). Основним завданням E-6B є резервне забезпечення зв'язку між різними національними і військовими центрами управління, включаючи «літак судного дня» E-4B з командним пунктом і підводними човнами ВМС США[7].
До складу обладнання модифікованих літаків Е-6B увійшли комплекс засобів автоматизації літака-повітряного командного пункту AN/ASC-37 і система управління пуском міжконтинентальних балістичних ракет ALCS — автоматизований комплекс управління пусками МБР LG-118AALCS. На літаках також встановлені три інтерфейсні шини MIL-STD-1553B, що використовуються пристроями супутникових навігаційних систем і наддовгхвильового радіозв'язку. Крім того, ці шини були покликані полегшити сполучення з електронними пристроями, які будуть встановлені на борту літаків в майбутньому[6].
Основу бортового радіоелектронного обладнання, встановленого на Е-6B, складає апаратура радіозв'язку, головними елементами якої є[6][7]:
- апаратура автоматичної комутації каналів радіозв'язку AN/ASC-33(V) DAISS;
- бортовий багатоканальний термінал супутникової системи зв'язку MILSTAR AN/ARC-208(V)4, що забезпечує зв'язок в дециметровому, сантиметровому і міліметровому діапазонах;
- удосконалений комплекс СДХ-діапазону (наддовгі хвилі) підвищеної потужності для зв'язку з підводними човнами AN/ART-54;
- три радіостанції метрового і дециметрового діапазонів AN/ARC-171(V);
- три ультракороткохвильові радіостанції AN/ARC-210(V);
- п'ять короткохвильові радіостанцій AN/ARC-190(V);
- приймальна апаратура радіостеження в надзвичайних обставинах ERCS (Emergency Rocket Communications System);
- автоматизована система управління і зв'язку УКХ-діапазону (UHFC3), що включає апаратуру супутникового зв'язку FLTSATCOM.
Антени супутникового зв'язку розташовані в обтічниках на закінцівках крила разом з антенами радіотехнічної розвідки і попередження про опромінення ALR-66(V)4. Вся апаратура зв'язку захищена від перехоплення, прослуховування і впливу електромагнітних імпульсів[7].
Основним засобом зв'язку Е-6 з підводними човнами є СДХ/ДХ-радіопередавач високої потужності радіостанції AN/ART-54 (потужність 200 кВт, діапазон частот 17-60 кГц). Радіопередавач 0G-187/ART-54 включає твердотільний напівпровідниковий підсилювач потужності з узгоджувальним пристроєм OG-187/ART-54, буксирувану дипольну антену СДХ-діапазону OE-456/ART-54 і апаратно-програмні засоби для автоматичного і ручного управління. Антенна система OE-456/ART-54 має основну вертикальну (довжина 7925 м, маса 495 кг), що випускається з центральної частини фюзеляжу, і допоміжну антену (1219 м), що випускається з хвостового обтічника і служить в якості диполя. На кінцях антен розташовуються стабілізуючі аеродинамічні вантажі масою по 41 кг. Для приведення антен в вертикальне робоче положення літак має здійснити маневр по дуже крутий параболічної траєкторії, антени звисають вертикально і забезпечують наднизькочастотний зв'язок з підводними човнами[6].
Авіоніка літака включає також апаратуру управління антеною радіостанції системи зв'язку AFSATC0M; апаратуру системи супутникової GPS-навігації, цифрову систему управління польотом, модернізовану систему відображення польотної інформації[7].
Льотний екіпаж E-6B — 14 осіб, чисельність оперативної групи STRATCOM на борту літака — вісім людей[2].
Тривалість польоту без дозаправлення у повітрі — 16,5 годин, з одною дозаправкою — 32,5 години, максимальна з декількома дозаправками — 72 години. Тривалість перебування в районі бойового чергування на віддалення 1850 кілометрів від бази становить 10-11 годин[2].
З самого початку експлуатації літаки типу Boeing E-6 Mercury (Model 707) залучаються до різних військових навчань. Так, 28 лютого 2023 року, згідно повідомлення пресслужби Європейського командування Збройних сил США, літак E-6B Mercury прибув до Ісландії під час виконання операцій у зоні відповідальності Європейського командування[8]
2 березня 2022 року, згідно повідомлення CNN, повітряний флот E-6 Mercury після російського вторгнення на територію України збільшив кількість своїх щоденних польотів, що свідчить про те, що американські стратегічні сили певним чином відповіли на вторгнення Росії до України[9].
- ↑ Від англ. mercury — Меркурій
Індекс E (electronic) в чинній системі позначень авіації та ракет позначає літаки, призначені для використання спеціалізованої електроніки.
- ↑ а б Francillon, 1995, с. 21.
- ↑ Breffort, 2008, с. 235.
- ↑ а б Белов, 2008, с. 53.
- ↑ Breffort, 2008, с. 93.
- ↑ а б в г д е E-6 Mercury (ТАСАМО). FAS — Federation of American Scientists. 17 лютого 2009. Архів оригіналу за 14 вересня 2020. Процитовано 14.09.2018. (англ.)
- ↑ а б в г Белов, 2008, с. 54.
- ↑ У ЄС помітили літак "судного дня" США (фото). 01.03.2023, 00:45
- ↑ US nuclear command and control aircraft have increased flights since Russia's Ukraine invasion, official says. 2:55 p.m. ET, March 2, 2022
- Boeing E-3 Sentry
- Boeing E-4 Nightwatch
- Boeing RC-135
- Northrop Grumman E-10 MC2A[en]
- Francillon René J. Messenger of the Gods: The Boeing E-6 Mercury in USN Service // Air International. — 1995. — Т. 48, вип. 1 (1 січня). — С. 19–24. (англ.)
- Breffort, Dominique. Boeing 707, KC-135 and Civilian and Military Versions. — Paris : Histoire & Collections, 2008. — P. 93–94. — ISBN 978-2-35250-075-9. (англ.)
- О. Белов. Самолёт управления и связи Е-6В «Меркурий» ВМС США // Зарубежное военное обозрение. — 2008. — № 10. — С. 53–54. (рос.)
| |||||||||||||||||
| |||||||||||||||||
| |||||||||||||||||
Військова авіація Boeing | |
|---|---|
| Винищувачі/штурмовики | |
| Бомбардувальники | |
| Транспортні літаки з поршневими двигунами | |
| Реактивні транспортні літаки | |
| Літаки-заправники | |
| Навчально-тренувальні літаки | |
| Нагляд і спостереження | |
| Розвідувальні літаки | |
| БПЛА | |
| Прототипи та експериментальні літаки |
|
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
