Карпа́ти (пол.Karpaty, нім.Karpaten, словац.Karpaty, угор.Kárpátok, рум.Carpaţi, серб.Карпати) — гірська система у центральній частині Європи. Гірські хребти Карпат простяглися велетенською підковоподібною дугою довжиною понад 1500 км від пагорбів Гайнбурзьких Карпат (включно) на правобережжі Дунаю в Австрії до міста Ниш, що на річці Нишава у Сербії. Це третя за довжиною простягання у Європі гірська система після Уральських (2500 км) і Скандинавських гір (1700 км). Загальна площа Карпатської гірської країни за уточненими даними становить 211,6 тис. кв. км. Вона входить до складу території восьми держав: Австрії, Чехії, Словаччини, Польщі, України, Угорщини, Румунії та Сербії. Понад половину площі (53,4%) гірських масивів Карпат знаходиться у межах Румунії, 16,6% — Словаччини, 10,2% — України, майже 9,3% — Польщі. У Словаччині гірські хребти Карпат охоплюють 71,6% території держави.
Назву «Карпати» вперше навів Геродот у V ст. до н. е. Батько історії згадував річку «Κάρπις» (Карпій), що впадає в Дунай. У 105 р. імператор Траян приєднав Південні Карпати (Дакію) до Риму. Римське панування в регіоні тривало до 271 р. Отже, Карпати були «відкриті» для цивілізованого світу. Тоді ж цю гірську систему, просторово дуже аморфну, вперше виокремив Птолемей (90—168)[1].
Походження назви «Карпати» однозначно не з'ясоване. Є низка інтерпретацій цієї назви — від доіндоєвропейських (С. Роспонд) до слов'янських. Назва «Карпати» (пол. Karpaty, угор. Kárpátok, рум. Carpați, серб. Карпати, чех. i словак. Karpaty, нім. Karpaten) дуже давня. Її корені простежуються в середземноморському доіндоєвропейському субстраті[1].
А. Попов (1965, 1973), А. Байцар (2016) доводять, що оронім виник із назви фракійського племені карпи, що проживало на території Передкарпаття у ІІІ—IV століттях н. е. В. Георгієв (1956) уважає давньовірменську мову особливим фракійським діалектом і пояснює топонім Карпати від фракійського «(s)korpa-ta» — скеляста. С. Распонд (1957) переконаний, що назва Карпати походить із доіндоєвропейського «caro» — камінь. Такого ж погляду дотримуються І. Хубшмід (1967, 1969), виводячи топонім Карпати від доіндоєвропейського «kar» — камінь (кам'яні гори) і порівнюють його з такими топонімами, як Каринтія (південна область Австрії), острів Карпатос у Критському морі та Крас (вапнякове море у Словенії). Він зачисляє до цього ряду рум. «scarpa» — скеля; сербськохорв. «skrapa» — тріщина в каміннях і в діалекті — дрібні камені; словен. «ceren» — скелясте місце[1].
В. Чихарж (1960) убачає базис «carra» — камінь у середземноморському доіндоєвропейському субстраті. Р. Козлова (1987) виводить назву Карпати з псл. *kъrpatъ(jь) «з вигинами, виступами, горбатий, нерівний» <*kъrpa «щось криве, вигнуте, вигин, виступ» <іє. (s) ker- гнути; крутити у ступені редукції з детермінативом -р-. Словацький та чеський мовознавець і етнограф П. Шафарик, а за ним Є. Поспелов (1967) виводять оронім Карпати — від слов'янського орографічного терміна «хрб», «харабат» — хребет[2]. У літературі цей термін зустрічається ще у батька історії та географії Геродота У назві однієї з лівих приток Дунаю — Karpis. Вважається що ця притока отримала свою назву від гір, в яких брала початок.
Значне накопичення осадових товщ у межах карпатської геосинкліналі тісно пов'язане з діяльністю водяних басейнів давнього океану Тетіс, який протягом тривалого часу розділяв два давні материки — Гондвану на півдні, і Лавразію — на півночі[4].
Лише наприкінці мезозойської ери океан відступив, і на його місці почали виникати гори, рівнини і морські западини. Вважається, що басейн Середземного моря і глибоководдя Чорного і Каспійського морів є його залишками. Решта територій протягом мезозойської і кайнозойської ер були охоплені формуванням гірського ланцюга, до складу якого входять Апенніни, Піренеї, Альпи, Карпати, Балкани, Крим, Кавказ, Памір та ін. Цей грандіозний гірський ланцюг, витягнутий у широтному напрямку, становить альпійський складчастий пояс. У його межах Карпати займають одне з центральних положень.
Процес формування гірської споруди Карпат проходив поступово. Інтенсивний прогин земної кори в межах карпатської геосинкліналі супроводжувався активним накопиченням у її межах осадових товщ. Їх формування відбувалося за рахунок руйнування гірських споруд південно-західної частини Східноєвропейської платформи, Келецько-Сандомирського кряжу, Судет, Пракарпат, Добруджі, Мармароського масиву.
Протягом кайнозойської ери сучасна територія Карпат перебувала під водоймами палеогенового моря. За поширенням і будовою осадових порід можна встановити географічні особливості басейну, його контури і морфологію морського дна. У вапнякових товщах трапляється велика кількість решток морських організмів — коралів, морських лілій, різних черепашок тощо. Вони відкладались на дні теплих, відкритих і неглибоких басейнів. Саме такі умови були на початку формування палеогенового моря. У пісковиках, поряд із викопною морською фауною, трапляються рослинні рештки, які свідчать про близькість суші та про прибережний характер піскових відкладів.
Розпочавшись у кінці мезозойської ери, висхідні рухи альпійського горотворення розвивалися і в час кайнозойської ери. У кінці палеогенового періоду стали формуватися осьові частини майбутніх гірських систем Альп, Карпат, Кавказу.
У той період над морем почали виступати окремі острівки, а згодом і цілі острови. Найбільшими з них були сучасні Чивчинські гори і Рахівський кристалічний масив. На північ і північний захід від цього масиву серед водних просторів все виразніше виступали контури Карпатських гір. Вони весь час піддавались ерозії, однак горотворні процеси були активнішими. Тому в кінці палеогенового періоду на місці геосинкліналі вже чітко сформувались два гірські пасма, які відповідають теперішнім Зовнішнім Карпатам.
З двох боків Зовнішніх Карпат було в той час море. Вісь гірського пасма проходила в межах сучасних Бескидів, Горганів і Буковинських Карпат.
На північний схід від Зовнішніх Карпат, на території Передкарпаття, далі вирував морський басейн. На його дні відкладались потужні осадові товщі внаслідок розмиву південно-західного крила Руської платформи та підвищеного гірського пасма Зовнішніх Карпат.
Внутрішні Карпати були представлені П'єнінськими та Мараморськими стрімчаками. На південний захід від них пройшов Закарпатський внутрішній прогин із Вигорлат-Гутинським вулканічним пасмом. Ще південніше, в районі Берегівського низькогір'я, проліг Припанонський глибинний роз'єм, що відділяє Карпати від Угорської міжгірської улоговини.
Між Внутрішніми і Зовнішніми Карпатами в кінці палеогенового періоду існував морський басейн. Він був останнім у межах Карпатських гір. За час його існування тут накопичились значні товщі піщаних відкладів.
По-різному проявляються інші покриви. Магурський витягнувся вузькою смугою у верхів'ях басейну річки Ужа, субсілезький проходить ще вужчою смугою в межиріччі Верхнього Дністра і Стрия, в околицях села Розлуч і південніше міста Турки. Тут — низькогірна центральна частина Карпатських гір, переважають куполоподібні вершини та пологі схили, придатні для сільськогосподарського використання. Цю частину гір називають Верховиною.
На південь від Сілезького покриву розміщений Дуклянський — високогірна полонинська частина Карпатських гір. Своєрідні покриви простежуються в південно-західній частині Українських Карпат. Вони представлені Рахівським, Поркулецьким і Чорногірським покривами (насувами). Тут найвищі в Українських Карпатах гори — Говерла, Петрос, Піп Іван та інші.
У процесі горотворення Передкарпатський крайовий прогин, а згодом і Закарпатський внутрішній заповнюються осадовими товщами. Гірські річки руйнували слабкостійкі відклади і безперервно переносили в улоговини гальку, пісок, мул. Море у межах прогинів поступово міліло, а згодом і зовсім відступило. У замкнених улоговинах відбувалося інтенсивне випаровування вологи, що призвело до випадання солей. На Прикарпатті їх видобували два калійні комбінати: Стебницький і Калуський.
Тривалий процес формування Карпатських гір супроводжувався все новими проявами вулканізму, який тривав аж до початку четвертинного періоду (це близько 1,5—2 млн років тому). Сліди недавньої вулканічної діяльності можна ще й зараз спостерігати в районі Виноградова, Вишкова, Тячева, де долина Тиси перетинає Вигорлат-Гутинський хребет. В центрі міста Хуст підноситься конус погаслого вулкана[4]. На його вершині у першій половині XIV століття був побудований укріплений замок для утримання в покорі солекопів і для охорони Мараморських соляних копалень. На цей замок часто нападали татари. Останній раз у 1717 році сюди добрався кримський хан Гірей[4].
Ланцюг так званих похованих вулканів оголюється в районі сіл Доброні, Дрисіни і Шаланок[5]. Вулканічні породи в цьому ланцюзі представлені в основному андезитами. Виходи їх відомі в районі сіл Дрисіни і Шаланок. Уздовж південної околиці Закарпатського внутрішнього прогину наявні потужні товщі ліпаритів. На поверхні вони оголюються на великій площі в Берегівському районі. Ці вулканічні виверження почалися в палеогені і закінчилися в кінці міоцену (близько 15 мільйонів років тому). Тому значна їх частина перекрита осадовими породами пліоцену[5].
Про активні процеси в верхній мантії Землі під Карпатами свідчать землетруси, останній із яких відбувся 4 березня 1977 року в горах Вранча на території тодішньої Соціалістичної Республіки Румунії[5].
У четвертинний період Карпати зазнали часткового зледеніння. Ним були охоплені високогірні масиви Чорногори і Свидовця, Попа Івана Мараморського. Релікти його простежуються у вигляді карів, льодовикових цирків, моренних відкладів у долинах гірських потоків.
У межах середньогір'я, яке не зазнало зледеніння, відбувалося морозне вивітрювання гірських порід. Вивітрені кам'яні розсипи можна спостерігати на схилах Ґорґанів.
Карпати та Альпи в історії видобутку перших металів
У II тис. до н. е. на великій території від Карпат до Атлантики сформувалась Європейська металургійна провінція, найбільш потужними центрами якої стали багаті карпатські, альпійські та піренейські родовища. Подібно до ситуації з кавказькими рудниками, переважна більшість давніх європейських копалень була знищена часом і гірничою діяльністю наступних епох. Про масштабність «вибуху» гірничо-металургійних технологій свідчать численні скарби виробів з олов'яної бронзи й самого металу (зливки, брухт), кількість яких свідчить про майже десятиразове збільшення обсягів виробництва в порівнянні з III тис. до н. е. Серед найбільших скарбів усієї Європейської провінції виділяються Уіоара де Суз (Румунія), де було зосереджено майже 6 тисяч різноманітних виробів загальною вагою 1100 кг, а також концентрація більш як 150 скарбів на обмежених теренах Закарпаття (район Мукачево — Ужгород), де виявлено понад 2 тисячі бронзових знарядь.
22 травня 2003 року в Києві було ухвалено Рамкову конвенцію про охорону та сталий розвиток Карпат — міжнародний договір, учасниками якого є сім країн Центральної та Східної Європи (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина та Україна). Ця конвенція є другою субрегіональною угодою щодо захисту гірських районів по всьому світі.
З 2004 року тимчасовий секретаріат Карпатської конвенції перебуває у компетенції Програми ООН із захисту довкілля у Відні та приймається Австрійською Республікою.
Західними Карпатами називають частину Карпатських споруд, які займають простір від правобережжя Дунаю в Австрії до верхів’їв річки Попрад, яка впадає на території Польщі у Дунаєць — праву притоку Вісли. Понад тридцять гірських вершин (у масиві Високі Татри) у їх межах підносяться більш як на 2500 м над рівнем моря. Здебільшого хребти Західних Карпат мають широтне простягання.
За Попрадом хребти Карпат змінюють напрям на південно-східний. Від долини Попраду на північному заході до верхів'їв річки Прахова (ліва притока річки Яломіци, що впадає у Дунай) на південному сході простяглися Східні Карпати. Переважна більшість гірських хребтів фізико-географічної провінції (за винятком масивів Чорногора, Родна та Келіманських гір) не досягає 2000 м над рівнем моря.
У південній частині Карпат від долини Прахової і перевалу Предял у західному напрямку простяглися Південні Карпати або Трансільванські Альпи. Їхні гірські хребти проходять майже в широтному напрямі. Ця велика гірська провінція Карпат об’єднує ряд гірських масивів, у чотирьох з яких є вершини із висотами понад 2500 м над рівнем моря.
Четвертою частиною Карпатської гірської країни є середньовисотні Західні Румунські гори (Апусені), які відділяються від Південних Карпат долиною річки Муреш. При районуванні до них включають й Банатські гори, які знаходяться західніше Південних Карпат.
Між Західними Румунськими горами, Східними та Південними Карпатами розташована ще одна велика частина Карпатської гірської країни — Трансільванське плато з абсолютними висотами 300–1080 м. Сильно розчленовані його горби поступово підвищуються із наближенням до хребтів Східних та Південних Карпат.
Сербські Карпати (менше 3,5% від площі Карпат) займають простір між долинами Дунаю та річки Нишава у Сербії.
↑ абвБайцар Андрій. Історія походження та використання назви назви «Карпати» / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016, с. 22-33
↑Байцар Андрій. Історія походження та використанняназви назви «Карпати» / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016, с. 22-33
↑стор. 99, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3
Атлас світу. // Київ: Міністерство екології та природних ресурсів України. ДНВП «Картографія». — 2002 р. — 192 с.
Байцар Андрій. Історія походження та використання назви назви «Карпати» / А. Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016. — С. 22—33.
Волощук М. Д., Гілецький Й. Р. Водно-ерозійні процеси у природних комплексах Українських Карпат: монографія. Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2022. 124 с.
Володимир Собашко (2003). Дорогами і стежками Карпат. Львів: «Центр Європи». ISBN966-7022-56-0.
Гілецький Йосип. Площа Карпатської фізико-географічної країни та Українських Карпат //Геотуризм: практика і досвід. Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції (20-22 жовтня 2022, Львів). – Львів: Каменяр, 2022. — С.103- 105.
Гілецький Й.Р., Тимофійчук Н.М. Фізико-географічне районування Українських Карпат для цілей пізнавального туризму. / Й. Р. Гілецький, Н.М. Тимофійчук. //Географія та туризм: Науковий збірник, Випуск 53. – Київ, 2020. С. 103– 109.
Дикі звірі і птахи Карпат: облік та оберігання / Ю. В. Юркевич ; Івано-Франківське обласне управління лісового господарства України. — Надвірна: [б. в.], 1996. — 92 с.
Екосистеми лентичних водойм Чорногори (Українські Карпати): колективна монографія / Т. І. Микітчак, О. Решетило, А. Костюк, О. Попельницька, І. Данилик; Наук. ред. Т. І. Микітчак.– Львів: ЗУКЦ, 2014.– 287 с. : іл., табл.– 350 пр.– Містить бібліогр. — ISBN 978-617-655-104-1
Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат: у 4-х т. — Т. ІІ: Етнологія та мистецтвознавство / гол. ред. Степан Павлюк.- Львів, 2006. — 812 с.
Пам'ятки підгір'я Українських Карпат першої половини I тисячоліття н. е. / Л. В. Вакуленко. — К. : Наукова думка, 1977. — 139 с.
Стойко С., Ермоленко Ю. Карпати очима допитливих. — Львів : Каменяр, 1976. — 96 с.
Сучасна геодинаміка та геофізичні поля Карпат і суміжніих територій: монографія / К. Р. Третяк, В. Ю. Максимчук, Р. І. Кутас та ін. ; за заг. ред. К. Р. Третяка, В. Ю. Максимчука, Р. І. Кутаса ; М-во освіти і науки України, НАН України, Нац. ун-т «Львів. політехніка», Карпат. від-ня Ін-ту геофізики ім. С. І. Субботіна. — Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2015. — 420 с. : іл. — Режим доступу: . — Тит. арк. парал. англ. — Бібліогр.: с. 390—418 (548 назв). — ISBN 978-617-607-763-3
Типологія лісів Українських Карпат: навч. посібник для лісогосп. спец. вузів / З. Ю. Герушинський ; Український держ. лісотехнічний ун-т. — Львів: Піраміда, 1996. — 208 с.
Українські Карпати. Природа. Економіка. Історія. Народознавство: Бібліогр. покажч. л-ри за 1998 р. / ред.: М. А. Голубець; Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника НАН України. — Л., 2003. — 302 с.
This browser is not supported by Wikiwand :( Wikiwand requires a browser with modern capabilities in order to provide you with the best reading experience. Please download and use one of the following browsers:
Your input will affect cover photo selection, along with input from other users.
X
Get ready for Wikiwand 2.0 🎉! the new version arrives on September 1st! Don't want to wait?
Oh no, there's been an error
Please help us solve this error by emailing us at support@wikiwand.com
Let us know what you've done that caused this error, what browser you're using, and whether you have any special extensions/add-ons installed.
Thank you!