Юхим Леонідович Звягільський
в.о. Прем'єр-міністра України
22 вересня 1993 — 16 червня 1994
Президент	Кравчук Леонід Макарович
Попередник	Кучма Леонід Данилович
Наступник	Масол Віталій Андрійович
4-й Перший віце-прем'єр-міністр України
11 червня 1993 — 4 липня 1994
Президент	Кравчук Леонід Макарович
Попередник	Юхновський Ігор Рафаїлович
Наступник	Марчук Євген Кирилович
Народився	20 лютого 1933(1933-02-20) Сталіне, нині Донецьк, Українська РСР, СРСР
Помер	6 листопада 2021(2021-11-06) (88 років) Київ, Україна
Похований	Байкове кладовище
Відомий як	політик
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	єврей
Alma mater	ДВНЗ ДонНТУ
Політична партія	Партія регіонів, Опозиційний блок
Батько	Леонід Звягільський
У шлюбі з	Людмила Юхимівна (1931)
Діти	дочка Стелла
Нагороди
Юхим Леонідович Звягільський на сайті Верховної Ради
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
1-го скликання
КПРС	15 травня 1990	—	10 травня 1994
2-го скликання
позафракційний	11 травня 1994	—	12 травня 1998
3-го скликання
позафракційний	12 травня 1998	—	14 травня 2002
4-го скликання
Партія регіонів	14 травня 2002	—	25 травня 2006
5-го скликання
Партія регіонів	25 травня 2006	—	23 листопада 2007
6-го скликання
Партія регіонів	23 листопада 2007	—	12 грудня 2012
7-го скликання
Партія регіонів	12 грудня 2012	—	27 листопада 2014
8-го скликання
Опозиційний блок	27 листопада 2014	—	29 серпня 2019
Картка на сайті Верховної Ради України

Юхи́м Леоні́дович Звягі́льський (20 лютого 1933, Сталіне (нині Донецьк, Україна), Українська СРР — 6 листопада 2021^[1], Київ, Україна) — український політичний та громадський діяч, виконувач обов'язків Прем'єр-міністра України (з вересня 1993 по червень 1994), 4-й віце-прем'єр-міністр України, народний депутат України I—VIII скликань (1990—2019), директор шахтоуправління Куйбишевська (1970—1979), директор шахти імені Засядька (1979—1992).

Герой Соціалістичної Праці (1986), Герой України (2003), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002), доктор технічних наук (2001), професор (1992). Заслужений шахтар УРСР. Почесний громадянин Донецька. Співпрезидент Єврейської конференції України. Один зі співзасновників та колишній член Партії регіонів^[2]. Єдиний депутат, який був у всіх перших восьми скликаннях Верховної Ради України^[3].

Народився 20 лютого 1933 року в Сталіному (нині Донецьк) в родині службовця Леоніда Звягільського.

1956 року закінчив Донецький індустріальний інститут, здобув спеціальність гірничого інженера. Працював на шахті № 13 тресту «Куйбишеввугілля» помічником начальника, потім — начальником вугільної дільниці, головним інженером, директором. Одночасно займався науковою діяльністю. Від 1975 року — директор шахтоуправління «Куйбишевське» виробничого об'єднання «Донецьквугілля». Від 1979 року — директор шахти ім. Засядька виробничого об'єднання «Донецьквугілля».

Політичну кар'єру Звягільський починає ще в 1990 році. Обирається до складу першого скликання Верховної Ради України від КПРС. У березні 1990 року обраний Народним депутатом I скл. від Донецької області. Від листопада 1992 року — голова Донецької міської ради народних депутатів та голова виконкому.

У 1993 році Звягільський входить до складу Кабінету міністрів тодішнього прем'єр-міністра і другого президента України Леоніда Кучми. У червні 1993 року призначений першим віце-прем'єр-міністром України, а у вересні 1993 року на нього покладено виконання обов'язків прем'єр-міністра України. Навесні 1994 року обраний Народним депутатом України 2-го скликання. 4 липня 1994 року звільнений з посади першого віце-прем'єра.

В ході компанії по виборах президента України 1994 року був однією з головних мішеней критики опозиції президентові Леоніду Кравчуку, звинувачувався у зловживанні службовим положенням тощо. В результаті цієї компанії, тиску і погроз, опинився під слідством.

У 1994 році навколо персони Звягільського вибухнув величезний скандал, унаслідок якого щодо нього було відкрито справу в зв'язку з перевищенням ним своїх службових повноважень. Щоб не сідати за ґрати, нардеп був змушений сховатися в Ізраїлі в надії, що колись дебати вщухнуть.

Звягільського також звинувачували у вивезенні у 1994 році 300 млн доларів нелегальної готівки до Ізраїлю за допомогою ізраїльської спецслужби «Натів»^[4].

З листопада 1994 по березень 1997 року переховувався від слідства в Ізраїлі. Ближче до кінця 1990-х рр. опозиція знайшла підтримку у Верховній Раді та відправила у Генпрокуратуру запит про порушення кримінальної справи проти Кучми, Звягільського і колишнього міністра Євгена Лобова за привласнення і розтрату 12 млн німецьких марок, які належали державі. У запиті фігурували такі поняття, як «організована злочинна група» і «незаконне привласнення в особливо великих розмірах». Заявлялося, що Юхим Леонідович розтратив виділені ФРН кошти в складі злочинного угруповання. Звернення не призвело до жодних юридичних наслідків, що пояснювалося у ЗМІ впливом Звягільського.

Після повернення в Україну розгорнув активну політичну діяльність і став головою правління орендарів ОП «Шахта імені О. Ф. Засядька», яке тоді постійно фігурувало в заголовках в зв'язку з численними аваріями зі смертельними наслідками.

У 1998—2002 роках — Народний депутат України 3-го скликання, активно займається будівництвом партійного осередку нової на той момент політичної сили на сході України — Партії регіонів. Член Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД. Народний депутат IV скл. з квітня 2002 року.

У 1999 році разом з депутатами Володимиром Рибаком та Миколою Янковським співпрацював з об'єднанням «За єдність, згоду і відродження»

У 2006 році став народним депутатом України (№ 9 списку Партії регіонів). У 2007 році вперше в історії України вшосте став народним депутатом України (знову дев'ятий номер списку Партії регіонів). У 2012 році усьоме став народним депутатом України від Партії регіонів (ОВО № 45), і найстаршим депутатом Верховної Ради України.

Протягом 2006—2007 року — нардеп і одночасно член фракції Партії регіонів. З 2007 по 2012 рік — нардеп Партії регіонів.

У 2014 році стає народним обранцем від Опозиційного блоку, а також членом фракції. Входив до Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу.

Під час Євромайдану, 16 січня 2014 року проголосував за «диктаторські» закони^[5], і не голосував за їх скасування^[6].

На позачергових парламентських виборах 2014 року знову здобув перемогу в одномандатному окрузі № 45. При цьому вибори відбулися лише на чотирьох дільницях округу.

Був членом Комітету Верховної Ради України у закордонних справах^[7] та співголовою Єврейської конфедерації України.

Влітку 2019 року восьмикратний народний депутат відмовився від участі в дев'ятих на його рахунку парламентських виборах і вийшов на пенсію у віці 86 років.

4 листопада 2021 року потрапив до реанімації через ускладнення від COVID-19, помер 6 листопада в Києві на 89-му році життя^[8]. Похований 9 листопада на центральній алеї Байкового кладовища (ділянка № 42а, 50°25′19″ пн. ш. 30°30′26″ сх. д. / 50.422000° пн. ш. 30.5074528° сх. д. / 50.422000; 30.5074528).

Юхим Звягільський був досить заможною людиною і не приховував цього. Згідно з оцінкою незалежних експертів, в період з 2010 по 2013 року його статки оцінювалися в 170—240 мільйонів гривень. У 2017 році він декларував дохід, що перевищував 16 мільйонів гривень. Заощадження в банках складали 85 млн 472 тис. гривень, 1 млн 442 тис. доларів і 183 тис. євро, також політик декларував 1 млн 300 тис. гривень, 87 тис. доларів і 19 тис. євро готівкою, дружина нардепа декларувала 140 тис. гривень і 17 тис. доларів. Звягільський заявляв права на два авто марок Lexus і BMW 760LI.

Будучи багаторічним директором донецької шахти імені Засядька, саме Юхим Леонідович є відповідальним за її катастрофічний техні́чний знос, постійне недотримання норм експлуатації та безпеки, що спричинило за собою численні жертви серед гірників. У період з 1999 по 2015 року на шахті сталося шість великих аварій, які забрали сотні життів. При цьому, сам Звягільський жодного разу не був притягнутий хоча б до дисциплінарної відповідальності за допущення аварійних ситуацій.

Згідно з поширеною думкою, як важіль тиску на Київ він придумав ідею створення Південно-Східної Української Автономної Республіки, яку в народі назвали ПіСУАР. Метою проєкту був шантаж уряду з метою збереження субсидування донецьких і луганських шахт, більшість яких є збитковими, і невтручання в корупційні справи керівників галузі. Вважалося, що субсидії та лояльності з Києва гарантувала б владі спокій від можливих сепаратистів.

Численні джерела стверджують, що Звягільський уже кілька десятиліть є громадянином Ізраїлю, що порушує норми українського законодавства і позбавляє право займати державні пости.

Саме Звягільського називають батьком української корупції і одним з організаторів перших незаконних схем в парламенті і верхівці виконавчої влади, коли за певні гроші можна вирішити будь-які питання.

Окремі ЗМІ частково покладали на Звягільського відповідальність за підтримку проросійських настроїв, а після і бойовиків, які спровокували війну на сході України і окупацію Криму і Донбасу російською армією.

Депутата від одного з найбідніших регіонів України ловили на незаконних активах. Зокрема, на внучку політика нібито був оформлений розкішний особняк в Швейцарії, вартістю в мільйони доларів.

Нардепа звинувачували в незаконному отриманні контролю за багатими ресурсами ділянками землі, зокрема, вугільними родовищами і нафтовими ділянками на сході країни.

Протягом останніх шести років Звягільського постійно звинувачували в незаконній комерційній діяльності на території так званої ДНР, торгівлі з бойовиками і окупантами. Зокрема зазначалося, що за роботу шахти імені Засядька і наявних там активів, український нардеп перераховував терористам сотні мільйонів російських рублів на рік.

• Герой Соціалістичної Праці (1986).
• Ордени Леніна (1986), Жовтневої революції (1981), Трудового Червоного Прапора (1971).
• Медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна» (1970).
• Заслужений шахтар України (1979).

• 20 лютого 2003, в день 70-річчя Юхима Звягільського, йому присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку вугільної промисловості, багаторічну законотворчу діяльність^[9].
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (27 квітня 2013) — за вагомий особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю^[10].
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (18 серпня 2009) — за вагомий особистий внесок у державне будівництво, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди 18-ї річниці незалежності України^[11].
• Державна премія України в галузі науки і техніки 2002 року — за розробку і впровадження нових ресурсозберігаючих засобів кріплення і охоронних конструкцій капітальних виробок на основі геомеханіки системи «кріплення — породний масив», що забезпечують ефективну експлуатацію вугільних шахт України (у складі колективу)^[12].
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (20 лютого 2003)^[13].
• Почесний громадянин м. Донецька (1998).
• Одна з вулиць Донецька в Київському районі міста з 2003 року має ім'я Юхима Звягільського^[14].

• Донецький клан
• Корупція в Україні

• Помер Юхим Звягільський [Архівовано 6 листопада 2021 у Wayback Machine.]// Укрінформ, 06.11.2021
• Головко В. В.  Звягільський Юхим Леонідович [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 320. — ISBN 966-00-0610-1.
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С» [Архівовано 18 липня 2020 у Wayback Machine.]

• Помер народний депутат восьми скликань Юхим Звягільський [Архівовано 6 листопада 2021 у Wayback Machine.]// Радіо Свобода, 06.11.2021

Генеалогія та некрополістика Find a Grave Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України Довідкові видання OpenSanctions · Герои страны Нормативний контроль Freebase: /m/051k2f · GND: 1253695458 · VIAF: 1100164782044508600009

п о р Голови уряду українських державних утворень з 1917 УНР (1917 — 1918) Володимир Винниченко • Дмитро Дорошенко ¹ • Володимир Винниченко • Всеволод Голубович Українська Держава Микола Сахно-Устимович ¹ • Микола Василенко ¹ • Федір Лизогуб • Сергій Гербель УНР (1918 — 1920) Володимир Чехівський • Сергій Остапенко • Борис Мартос • Ісаак Мазепа • В'ячеслав Прокопович ЗУНР Кость Левицький • Сидір Голубович Інші державні утворення Гуцульська Республіка — Степан Клочурак; Західно-Лемківська Республіка — Ярослав Качмарчик; Східно-Лемківська Республіка — Пантелеймон Шпилька; Кримська Народна Республіка — Номан Челебіджихан • Джафер Киример; Українська Далекосхідна Республіка — Онисим Ступак • Гордій Мелашич • Гаврило Криченко-Могила • Юрій Глушко-Мова; Перший Кримський крайовий уряд — Сулейман Сулькевич; Другий Кримський крайовий уряд — Соломон Крим; Радянська Соціалістична Республіка Тавриди — Антон Слуцький; Кримська Радянська Соціалістична Республіка — Дмитро Ульянов; Українська Народна Республіка Рад — Євгенія Бош ¹ • Микола Скрипник; Донецько-Криворізька радянська республіка — Федір «Артем» Сергєєв; Одеська Радянська Республіка — Володимир Юдовський; Кубанська Народна Республіка — Олександр Філімонов • Лука Бич • Пилип Сушков • Павло Курганський • Василь Іванис Уряд УНР в екзилі В Парижі: Андрій Лівицький • В'ячеслав Прокопович • Пилип Пилипчук • Андрій Лівицький • В'ячеслав Прокопович • Олександр Шульгин; У Празі: Андрій Яковлів ¹; В Мюнхені: Кость Паньківський • Ісаак Мазепа • Степан Баран • Спиридон Довгаль • Симон Созонтів • Микола Лівицький • Атанас Фіґоль • Спиридон Довгаль • Василь Федорончук • Теофіль Леонтій • Ярослав-Богдан Рудницький • Самійленко Іван Матвійович УРСР (1918 — 1941/1944) Християн Раковський • Юрій П'ятаков • Християн Раковський • Григорій Петровський • Християн Раковський • Влас Чубар • Панас Любченко • Михайло Бондаренко • Микола Марчак ¹ • Дем'ян Коротченко • Леонід Корнієць Карпатська Україна (1938-1939) Андрій Бродій • Августин Волошин • Юліян Ревай Державне правління (1941) Ярослав Стецько Райхскомісаріат Еріх Кох УРСР (1944 — 1991) Леонід Корнієць • Микита Хрущов • Дем'ян Коротченко • Никифор Кальченко • Володимир Щербицький • Іван Казанець • Володимир Щербицький • Олександр Ляшко • Віталій Масол • Вітольд Фокін ¹ Україна (з 1991) Вітольд Фокін • Валентин Симоненко ¹ • Леонід Кучма • Юхим Звягільський ¹ • Віталій Масол • Євген Марчук • Павло Лазаренко • Василь Дурдинець ¹ • Валерій Пустовойтенко • Віктор Ющенко • Анатолій Кінах • Віктор Янукович • Юлія Тимошенко • Юрій Єхануров • Віктор Янукович • Юлія Тимошенко • Олександр Турчинов ¹ • Микола Азаров • Сергій Арбузов ¹ • Арсеній Яценюк • Володимир Гройсман • Олексій Гончарук • Денис Шмигаль 1. — Виконувач обов'язків

п о р Перші віце-прем'єр-міністри України УРСР Никифор Кальченко • Григорій Ващенко • Олександр Ткаченко • Анатолій Статинов • Костянтин Масик Україна Костянтин Масик • Валентин Симоненко • Ігор Юхновський • Юхим Звягільський • Віктор Пинзеник • Євген Марчук • Павло Лазаренко • Василь Дурдинець • Анатолій Голубченко • Володимир Куратченко • Анатолій Кінах • Юрій Єхануров • Олег Дубина • Микола Азаров • Анатолій Кінах • Станіслав Сташевський • Микола Азаров • Олександр Турчинов • Андрій Клюєв • Валерій Хорошковський • Сергій Арбузов • Віталій Ярема • Степан Кубів • Олексій Любченко • Юлія Свириденко

п о р Уряд Леоніда Кучми (1992—1993) 2-й склад Кабінету Міністрів України  « 1-й 3-й »  Прем'єр-міністр: Леонід Кучма Перший віце-прем'єр-міністр: Ігор Юхновський (до 1993), Юхим Звягільський (з 1993) Віце-прем'єр-міністри: з питань агропромислового комплексу: Володимир Дем'янов з питань гуманітарної політики: Микола Жулинський з питань економічної реформи: Віктор Пинзеник з питань паливно-енергетичного комплексу: Юлій Іоффе з питань промисловості та будівництва: Василь Євтухов Міністри: Внутрішніх справ Андрій Василишин Економіки Віктор Пинзеник Юрій Банніков Роман Шпек Енергетики і електрифікації Віталій Скляров Закордонних справ Анатолій Зленко Захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Георгій Готовчиць Зв'язку Олег Проживальський Зовнішніх економічних зв'язків Іван Герц Культури Лариса Хоролець Іван Дзюба Лісового господарства Валерій Самоплавський Машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії Віктор Антонов Молоді і спорту Валерій Борзов Оборони Костянтин Морозов Освіти Петро Таланчук Охорони здоров'я Юрій Спіженко Охорони навколишнього природного середовища Юрій Костенко Праці Михайло Каскевич Промисловості Анатолій Голубченко Соціального забезпечення Аркадій Єршов Статистики Микола Борисенко Транспорту Орест Климпуш Фінансів Григорій П'ятаченко Юстиції Василь Онопенко Міністр Кабінету Міністрів Анатолій Лобов