Табасарани
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Табасарани — один із народів Дагестану. Загальна чисельність - близько 150 тис. Розмовляють табасаранською мовою. Релігія — суннітський іслам.
Історична динаміка чисельності табасаранів у Росії[1]
Табасарани проживають переважно у Табасаранському, Дербентському та Хівському районах на південному-сході Дагестану. За переписом 2002 р. вони становили 82,6% населення Табасаранського району, 57,3% — Хівського та 10,7% — Дербентського. Серед міст найвища частка табасаранського населення у Дагестанських Вогнях (35,5%), Дербенті (15,4%) та Каспійську (5,2%)[2]
Основні райони проживання табасаранів у Дагестані за даними перепису 2010 р.[3]
| населення району |
% табасаранів | |
| Табасаранський район | 52 886 | 79,1% |
| Хівський район | 22 753 | 59,4% |
| Дагестанські Огні | 27 923 | 46,2% |
| Дербент | 119 200 | 15,8% |
| Дербентський район | 99 054 | 9,9% |
| Каспійськ | 100 129 | 5,4% |
| Махачкала (м/о) | 696 885 | 2,0% |
| Каякентський район | 54 089 | 1,7% |
| Кизляр (м/о) | 51 707 | 1,6% |
| Кізлярський район | 67 287 | 1,5% |
| Дагестан | 2 910 249 | 4,1% |
За переписом 2001 р. в Україні мешкало 977 табасаранів, переважно у східних областях: Харківській (227), Запорізькій (170), Донецькій (149).[4]
Табасаранська мова — одна з державних мов Дагестану. Належить до лезгінської підгрупи Нахсько-Дагестанської групи кавказької мовної сім'ї. Чисельність носії - бл. 130 тис., в тому числі у Російській Федерації - 126,1 тис. (перепис 2010 року)[5]
Табасаранська мова має 2 діалекти, які суттєво відрізняються: північний і південний.
- Говірки північного діалекту: дюбек, ахік, курлак, гунгум, хірган, шуркулан, кухрік, сугак.
- Говірки південного діалекту: табасаранська літературна мова, калук, нітрік, етег.
- ↑ Переписи населения Российской Империи, СССР, 15 новых независимых государств
- ↑ Національний склад населення Дагестану за результатами переписів
- ↑ Численность населения городских округов, муниципальных районов, городских и сельских поселений, городских населенных пунктов, сельских населенных пунктов Республики Дагестан — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)
- ↑ Національний склад регіонів України за переписом 2001 р.
- ↑ http://www.gks.ru/free_doc/new_site/population/demo/per-itog/tab6.xls [Архівовано 2021-10-06 у Wayback Machine.] Населення Російської Федерації за володінням мовами
|
Це незавершена стаття з етнографії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Аваро-андо-цезькі народи |
| ||||
|---|---|---|---|---|---|
| Лезгинські народи | |||||
| Даргинці |
| ||||
| Лакці | |||||
| Хіналузці | |||||
| Нахські народи | |||||
| Північний Захід | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Ідель-Урал | |||||||||||
| Кавказ |
| ||||||||||
| Сибір | |||||||||||
| Корінні народи Півночі |
| ||||||||||
| Народи з розсипним розселенням | |||||||||||
Жирним виділені титульні нації національних республік, областей та округів РФ, включно з ліквідованими. ¹ Також визнаються корінним малочисельним народом Півночі. ² Є асимільованими станом на 2024 рік. | |||||||||||
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
