For faster navigation, this Iframe is preloading the Wikiwand page for Дідойці.

Дідойці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті. (грудень 2023)
Дідойці
Цунтинці (дідойці)
Кількість22000-23000 осіб
АреалДагестан(Російська Федерація)
Грузія
Туреччина
Мовацезька (дідойська)
Релігіясуніти

Дідойці або цези (самоназва цІунтІал, дидо, тобто орли) — народ на заході Дагестану (Цунтинський, Цумадинський, Кизлярський, Кизилюртовський, Таруцмовський, Гунібський, Хасавюртовський райони), а також на північному сході Грузії. Відносяться до цезьких народів.

Історія

[ред. | ред. код]

Перші згадки про дідойців датуються I ст. н. е. у давньоримського науковця Плінія Старшого, де звуться дідурами. Також згадуються вченим II ст. Клавдієм Птолемеєм. З XI ст. у гірській частині Дагестану склали конфедерацію, що боролася проти загарбників — аланів, арабів, хазарів. Втім не зуміли утворили власну державу. Тривалий час були складовою Аварської держави.

У визвольну боротьбу горян Дагестану і Чечні (1830—1859 роки) дідойці активно включилися з початку 1840-х років. Вони взяли активну участь і в антиколоніальному повстанні 1877 року. Після підкорення Дагестану дідойці перебували під кермом командувача військами на Лезгинському кордоні, а з 1860 року були включені до складу Андійського округу, як Дідойська ділянка з центром наїбства в с. Кідіро.

У радянський час дідойців було організовано у громади-джамаат, характерні кровноспоріднені спілки — тухуми. Переважала мала сім'я, до 1940-х років побутували форми нерозділеної родини.

У роки Радянської влади в Дагестані, вони були включені до складу Цумадинського району зі створенням окремої ділянки. У 1930 році на етнічній території дідойців було утворено адміністративний Дідо-Цунтинський район з райцентром в с. Кідіро, а в 1935 році райцентр перенесли до с. Шаура. У 1944 році після депортації чеченців, дідойців пересилили з Цунтинського до Веденського району, а у 1957 році, після реабілітації чеченців стався зворотний процес. Усі ці переміщення негативно позначилися на демографічному стані дідойців. Роки сталінських репресій і повоєнний період депортації для дідойців виявилися найбільш згубними. Найкращі представники дідойського народу переважно за релігійні переконання опинилися в сталінських таборах або просто були знищені.

Дідойці розмовляють цезькою та дідойською мовою гілки нахсько-дагестанської родини. Поширені також російська, аварська і грузинська мови.

У дідойській мові розрізняються два основних діалекти: власне дідойський і сагадинський.

Власне дідойський діалект розпадається на низку говірок: асахську, кідиринську, шаїтлінську, шапіхську, елбокську. Асахська включає мови селищ Махалатлі, Терутлі, Цокох, Удок, Геназох, Шия, Хору, Іхаб, Кімятлі, Ретлоб, Чалях, Хушет, Цебарі, Хутрах. Кідиринська — мови селищ Кідиро, Зехіда, Гутатлі, Мокока, Беріх, Галотлі, Хебатлі, Азільта, Шаура. Шаітлінська — селищ Шаітлі, Геніятлі, Кітура, Хамайтлі, Хетох, Ціхок, Куїтлі, Хінох. Шапіхська — селищ Шапіхи, Межиріччя, Атар, Ціцімах, Халах, Оціх, Хупр, Віціятлі, Хібятлі, Елбок. Усередині ж говірок власне дідойського діалекту виділяють низку підговорів: в асахській говірці — власне асахська, хутрахська, хушетська; в кідиринській говірці — власне кідирінська, мококська, шаурінська; в шаітлінській говірці — власне шаітлінська, хамайтлінська, хетохська; в шапіхській говірці — власне шапіхська, віціятлінська, хібятлінська, хупрінська. Такий поділ діалекту дідойської мови на говірки та підговірки є умовним, і вони можуть бути піддані деяким змінам. На сагадіинському діалекті розмовляють мешканці селищ Сагада, Тляцуда, Мітлуда, Мека.

Писемність у дідойців з XIX ст. була на основі арабіки, а з 1930-х років на основі кирилиці. З 1957 р в школах дідойських дітей навчають аварській мові як рідної. У 1993 році за підтримки Інституту національних проблем освіти Міністерства освіти в Москві видано експериментальний варіант дідойського (цезького) букваря «Аліпбі», а в 2004 році цей буквар витримав 2-е видання в Махачкалі. Проте викладання його в школі поки не проводиться.

Наприкінці 1999 року в Москві у видавництві «Академія» вперше вийшов «Цезько-російський словник», який включає в себе близько 7500 слів дідойської мови. У 2009 році підготовлена до видання книга «Дідойський (цезький) фольклор», куди увійшла велика кількість казок, прислів'їв, приказок дідойського народу.

Демографія

[ред. | ред. код]

У XVIII налічувалося близько 80 тис. дідойців. У 1886 році, відповідно до перепису в Російській імперії, дідойців залишилося 5 тис. осіб. За переписом 2002 року, в Російській Федерації проживало 15256 дідойців, які були визначені як етнічна група в складі аварців. Перепис 2010 року зафіксував 11.683 дідойців. До цієї кількості слід додати дідойців, що мешкають у Грузії — 1000—2000 осіб. Також існує дідойська діаспора у Туреччини. З кінця 1850-х років після поразки Шаміля дідойці стали переселятися до Османської імперії. Натепер вони мешкають у селищах К'азува, Замарі-кою, Оважік, Решадие, Дереаг'зі (іль Токат) і Чітесх'ала (іль Сівас). В останнього селі було створено музей дідойського народу. За доволі приблизними відомостями у Туреччині налічує 9,5 тис. дідойців. Тут дідойців звуть есас-лезгі.

Традиції та побут

[ред. | ред. код]

Традиційні заняття: відгінне тваринництво, головним чином вівчарство; орне землеробство (ячмінь, жито, пшениця, овес, жито, бобові, наприкінці XIX ст.- кукурудза, картопля). Було розвинене сукноробство, вироблення шкір і овчини, ковальське ремесло, вичинка дерев'яної начиння. Поширені відхожі промисли. У радянський період значно збільшено площі під зернові, отримали розвиток садівництво та овочівництво.

Традиційний одяг загальнодагестанського типу — у чоловіків: сорочка, штани, бешмст, черкеска, бурка, овчинні шуби й папахи, в'язані вовняні чоботи, взуття з сиром'ятної шкіри, хрому, повсті, дерева та ін. Голову голили, носили вуса і бороду. Жіночий одяг: туникоподібні сукні-сорочки, штани, очіпок-накосник, вовняні й шовкові хустки, шалі, та ж взуття, як у чоловіків. До 1910-х років чоловіки та жінки взимку іноді носили штани й сорочки з овчини хутром всередину. Жіночі прикраси зі срібла: сережки, каблучки, браслети, налобні, нагрудні та ін.

Традиційна їжа борошняна і м'ясо-молочна.

Релігія

[ред. | ред. код]

Є мусульманами-сунітами. Збереглися пережитки культів землі, неба, світил, вогню, гір, річок, лісів, джерел та ін.

Джерела

[ред. | ред. код]
{{bottomLinkPreText}} {{bottomLinkText}}
Дідойці
Listen to this article

This browser is not supported by Wikiwand :(
Wikiwand requires a browser with modern capabilities in order to provide you with the best reading experience.
Please download and use one of the following browsers:

This article was just edited, click to reload
This article has been deleted on Wikipedia (Why?)

Back to homepage

Please click Add in the dialog above
Please click Allow in the top-left corner,
then click Install Now in the dialog
Please click Open in the download dialog,
then click Install
Please click the "Downloads" icon in the Safari toolbar, open the first download in the list,
then click Install
{{::$root.activation.text}}

Install Wikiwand

Install on Chrome Install on Firefox
Don't forget to rate us

Tell your friends about Wikiwand!

Gmail Facebook Twitter Link

Enjoying Wikiwand?

Tell your friends and spread the love:
Share on Gmail Share on Facebook Share on Twitter Share on Buffer

Our magic isn't perfect

You can help our automatic cover photo selection by reporting an unsuitable photo.

This photo is visually disturbing This photo is not a good choice

Thank you for helping!


Your input will affect cover photo selection, along with input from other users.

X

Get ready for Wikiwand 2.0 🎉! the new version arrives on September 1st! Don't want to wait?