Олександр Сергійович Щербаков
рос. Александр Сергеевич Щербаков
Народився	27 вересня (10 жовтня) 1901 Руза, Московська губернія, Російська імперія
Помер	10 травня 1945(1945-05-10)[1][2] (43 роки) Москва, СРСР ·інфаркт міокарда
Поховання	Некрополь біля Кремлівської стіни
Країна	СРСР
Діяльність	державний діяч, політик, письменник, військовослужбовець
Alma mater	Інститут червоної професури
Знання мов	російська
Учасник	Громадянська війна в Росії і німецько-радянська війна
Членство	ЦК КПРС і Політичне бюро ЦК КПУ (грудень 1938)
Посада	депутат Верховної Ради СРСР, 1-й секретар Сталінського обкому партії начальник Радінформбюро
Військове звання	Генерал-полковник
Партія	ВКП(б) (10 травня 1945)
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Олександр Сергійович Щербаков (27 вересня (10 жовтня) 1901, Руза, Московська губернія — 10 травня 1945(1945-05-10), Москва) — радянський партійний і державний діяч, секретар ЦК ВКП(б). У 1942–1943 роках заступник наркома оборони СРСР, голова Ради військово-політичної пропаганди, начальник Радінформбюро. З червня 1942 року — начальник Головного політичного управління РСЧА, генерал-полковник (1943). Член ЦК КП(б)У в червні 1938 — травні 1940 р. Член Політбюро ЦК КП(б)У в червні — грудні 1938 р. Член ЦК ВКП(б) в березні 1939 — травні 1945 р. Член Оргбюро ЦК ВКП(б) в березні 1939 — травні 1945 р. Кандидат у члени Політбюро ЦК ВКП(б) в лютому 1941 — травні 1945 р. Депутат, член Президії Верховної Ради УРСР 1-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання.

Народився 27 вересня (10 жовтня) 1901(19011010) року в місті Рузі Московської губернії в родині робітника-слюсаря залізничної майстерні. У 1906 році помер батько, а в 1907 році родина переїхала до міста Рибінська. У 1912 році закінчив початкову школу в місті Рибінську. Деякий час навчався у Рибінському вищому початковому училищі.

Трудову діяльність розпочав у 1912 році в місті Рибінську Ярославської губернії носієм газет, з червня 1912 по листопад 1914 року був учнем та фальцювальником в друкарні Любіна. З липня 1916 по вересень 1918 року працював відкатником на Північно-Західній залізниці в Рибінську.

У 1917–1918 роках — в Червоній гвардії Ярославської губернії. У квітні 1918 року вступив до Спілки робітничої молоді імені III Інтернаціоналу, був на комсомольській роботі в місті Рибінську. У 1918 році — слухач курсів агітаційної школи при ЦК РКСМ.

Член РКП(б) з вересня 1918 року.

У 1918–1922 роках — на комсомольській роботі: у грудні 1918 — листопаді 1919 року — інструктор-організатор ЦК РКСМ на агітпоїзді імені Жовтневої революції; у листопаді 1919 — лютому 1921 року — представник ЦК КСМ Туркестану в Ташкентській організації КСМ, завідувач економіко-правового відділу і секретар Туркестанського крайкому РКСМ у Ташкенті, представник Туркестанського крайкому РКСМ в Бухарському ханстві, відповідальний секретар районного комітету РКСМ у місті Ташкенті; у лютому 1921 — жовтні 1922 року — завідувач економіко-правового відділу, завідувач інструкторського відділу ЦК РКСМ у Москві.

З жовтня 1922 по березень 1924 року навчався в Комуністичному університеті (академії) імені Якова Свердлова, закінчив два курси.

У березні 1924 — листопаді 1925 року — пропагандист, завідувач організаційно-інструкторського відділу, завідувач агітаційно-пропагандистського відділу Сормовського повітового комітету РКП(б) Нижньогородської губернії.

У листопаді 1925 — березні 1927 року — відповідальний секретар Берегового районного комітету РКП(б) міста Нижнього Новгорода.

У березні 1927 — січні 1928 року — відповідальний редактор газети «Нижегородская коммуна». У січні — серпні 1928 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу Нижньогородського губернского комітету ВКП(б).

У жовтні 1928 — травні 1929 року — відповідальний секретар районного комітету РКП(б) Балахнінського робітничого району Нижньогородської губернії.

У квітні 1929 — серпні 1930 року — відповідальний секретар Муромського окружного комітету ВКП(б) Нижньогородської області.

З серпня 1930 по квітень 1932 року навчався на історико-партійному відділі Інституті червоної професури в Москві, закінчив 1,5 курсу.

У 1932–1936 роках працював в апараті ЦК ВКП(б), «кадровий апаратник»: у квітні 1932 — лютому 1934 року — заступник завідувача організаційно-інструкторського відділу ЦК ВКП(б), у квітні — серпні 1934 року — заступник завідувача відділу керівних партійних органів ЦК ВКП(б) і керівник партійної організації ЦК ВКП(б), у 1934–1935 роках — заступник завідувача відділу культури і пропаганди ленінізму ЦК ВКП(б), у травні 1935 — червні 1936 року — завідувач відділу культурно-просвітницької роботи ЦК ВКП(б).

Одночасно з вересня 1934 по 1936 рік — 1-й секретар Правління Спілки письменників СРСР.

15 червня 1936 — 6 червня 1937 року — 2-й секретар Ленінградського обласного комітету ВКП(б).

22 червня — жовтень 1937 — виконувач обов'язків 1-го секретаря Східно-Сибірського обласного комітету ВКП(б). У жовтні — грудні 1937 — виконувач обов'язків 1-го секретаря Іркутського обласного комітету ВКП(б). У грудні 1937 — травні 1938 — 1-й секретар Іркутського обласного комітету ВКП(б).

З 8 квітня по 9 червня 1938 року був 1-м секретарем Донецького обласного комітету КП(б)У. З 9 червня до 12 листопада 1938 року — 1-й секретар Сталінського обласного комітету КП(б)У. Брав участь у репресіях, очолював «трійки».

З 1938 — депутат Верхової Ради УРСР 1-го скликання.

З 2 листопада 1938 по 10 травня 1945 року — 1-й секретар Московського обласного і міського комітетів ВКП(б).

З 5 травня 1941 по 10 травня 1945 року — секретар ЦК ВКП(б).

З червня 1942 по 10 травня 1945 року — начальник Головного політичного управління РСЧА, начальник Радінформбюро.

4 червня 1942 року — 20 травня 1943 року — заступник наркома оборони СРСР, голова Ради військово-політичної пропаганди.

Одночасно у червні 1943 — травні 1945 року — завідувач відділу міжнародної інформації ЦК ВКП(б).

10 травня 1945 помер від зупинки серця, як наслідок важкого алкогольного отруєння у Москві. Похований у Некрополі Кремлівської стіни.

У 1952–1953 була сфабрикована так звана «справа лікарів», частина з них звинувачувалася, зокрема, в тому, що довели Щербакова до смерті неправильним лікуванням.

Сини:

• Щербаков Олександр Олександрович (1925—2013) — льотчик-випробувач, Герой Радянського Союзу,
• Щербаков Костянтин Олександрович (нар. 1938) — радянський і російський журналіст і письменник,
• Щербаков Іван Олександрович (нар. 1944) — науковець-фізик, директор інституту загальної фізики імені О. М. Прохорова.

• генерал-лейтенант (6.12.1942)
• генерал-полковник (17.09.1943)

• три ордени Леніна
• орден Суворова I ступеня
• орден Кутузова I ступеня
• орден Вітчизняної Війни I ступеня.
• медаль «За оборону Москви»

На честь Щербакова у 1946–1957 називалося місто Рибінськ, РРФСР, де він недовгий час працював і московська станція метро, з 1990 називається «Олексіївська».

У Москві планувалося відкрити пам'ятник Щербакову біля Стрітенських воріт, однак за Хрущова ці плани були скасовані, а згодом у 1975 на цьому місці встановлено пам'ятник Надії Крупській.

На честь Щербакова названий Центральний парк культури і відпочинку імені О. С. Щербакова в Донецьку^[3], вулиці в Пермі, Свердловську, Санкт-Петербурзі, Липецьку.

• Парсенюк Б. Сталінські губернатори // Донеччина. — 2002. — 24 жовт.
• Пупышев Н. А. С. Щербаков // Комиссары: Сб. — М. : Мол. гвардия, 1988. — С. 348—397.
• Пупышев Н. В. В памяти и в сердце. — М. : Воениздат, 1986. — 279 с.
• Пупышев Н. В. Из воспоминаний о А. С. Щербакове // Дружба народов. — 1985. — № 2. — С. 162—174.
• Щербаков Александр Сергеевич // БСЭ. — 3-е изд. — М., 1978. — Т. 29. — С. 535—536.
• Щербаков Александр Сергеевич // Известия ЦК КПРС. — 1990. — № 7. — С. 133—143.
• Щербаков Александр Сергеевич // Рад. ецикл. історії України. — К., 1972. — Т. 4. — С. 538—539.
• Щербаков Александр Сергеевич: [Сов. гос. и парт. деятель, 1901–1945: Некролог] // Соц. Донбасс. — 1945. — 12 мая.
• Щербаков Олександр Сергійович // УРЕ. — К., 1964. — Т. 16. — С. 405.
• Щербаков Александр Сергеевич // УСЭ. — К., 1985. — Т. 12. — С. 389.
• Ясенов Е. Наша область начиналась на бумаге // Золотой Скиф. — 2002. — № 1. — С. 67.

• Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. Москва, Вече, 2000.
• Филиппов С. Территориальные руководители ВКП(б) в 1934—1939 гг. Справочник. — М. : РОССПЭН, 2016. (рос.)

п о р Керівники Донецької області Перші секретарі Донецького (Сталінського) обласного комітету КПУ Михайло Чувирін (1932) Іван Акулов (1932—1933) Саркіс Саркісов (1933—1937) Едуард Прамнек (1937—1938) Олександр Щербаков (1938) Петро Любавін (1938—1941) Семен Задіонченко (1941) Михайло Дрожжин (1943—1944) (в.о.) Леонід Мельников (1944—1947) Олександр Струєв (1947—1953) Іван Казанець (1953—1960) Олександр Ляшко (1960—1963) Олександр Ляшко (промисловий, 1963) Трохим Попльовкін (сільський, 1963-1964) Володимир Дегтярьов (промисловий, 1963-1964) Володимир Дегтярьов (1964—1976) Трохим Попльовкін (1963—1964) Борис Качура (1976—1982) Василь Миронов (1982—1988) Анатолій Винник (1988—1990) Євген Миронов (1990—1991) Голови Донецького (Сталінського) обласного виконавчого комітету Михайло Налімов (1932) Михайло Чувирін (1932—1933) Микола Іванов (1933—1937) Володимир Всеволожський (1937) Олександр Осипов (в.о., 1937) Петро Шпильовий (1937—1938, 1938—1939) Антон Гайовий (1939, 1939—1940) Пилип Решетняк (1940—1941, 1943—1944) Олександр Струєв (1944—1947) Микола Алишев (1947—1949) Марк Співак (1949—1950) Віктор Кременицький (1950—1954) Данило Адамець (1954—1956) Микола Благун (1956—1959) Дмитро Грідасов (1959—1963) Віктор Походін (сільський, 1963-1964) Дмитро Грідасов (промисловий, 1963-1964) Дмитро Грідасов (1964—1982) Василь Миронов (1982) Анатолій Статинов (1982—1987) Віктор Кучеренко (1987—1989) Юрій Смірнов (1989—1992) Володимир Шелудченко (1990) Голови Донецької обласної ради Юрій Смірнов (1990—1992) Олексій Петренко (1992) Вадим Чупрун (1992—1994) Володимир Щербань (1994—1996) Іван Пономарьов (1996—1999) Віктор Янукович (1999—2001) Борис Колесніков (2001—2006) Анатолій Близнюк (2006—2010) Андрій Шишацький (2010­—2014) Ігор Коваль (в.о., 2014­­—2017) Марина Гончарова (керуюча справами, 2017) Голови Донецької обласної державної адміністрації Юрій Смірнов (1992—1994) Володимир Щербань (1994—1996) Сергій Поляков (1996—1997) Віктор Янукович (1997—2002) Анатолій Близнюк (2002—2005) Володимир Логвиненко (в.о., 2005) Вадим Чупрун (2005—2006) Сергій Дергунов (в.о., 2006) Володимир Логвиненко (2006—2010) Анатолій Близнюк (2010—2011) Андрій Шишацький (2011—2014) Сергій Тарута (2014) Олександр Кіхтенко (2014—2015) Павло Жебрівський (2015—2018) Олександр Куць (2018—2019) Павло Кириленко (2019—2023) Ігор Мороз (в.о., 2023) Вадим Філашкін (з 2023) курсивом виділені очільники Донецької обласної військово-цивільної (2015-2022) та Донецької обласної військової (з 2022) адміністрації

Генеалогія та некрополістика Find a Grave Словники та енциклопедії Большая российская энциклопедия · De Agostini · Prabook Нормативний контроль BNF: 16939671h · FAST: 252680 · Freebase: /m/0715z4 · GND: 126757313 · ISNI: 0000000055406543 · LCCN: no89008143 · MAK: 9810597987605606 · NKC: skuk0001353 · VIAF: 13311358