Прамнек Едуард Карлович
Народився	31 грудня 1899(1899-12-31) Цесіс, Ліфляндська губернія, Російська імперія
Помер	29 липня 1938(1938-07-29) (38 років) Москва, СРСР
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	політик
Знання мов	російська
Членство	ЦК КПРС
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія	КПРС
Медіафайли у Вікісховищі

Едуард Карлович Прамнек (латис. Prāmnieks Eduards) (31 грудня 1899(18991231), маєток Карлкарн Яунраунської волості Венденського повіту Ліфляндської губернії, тепер Латвія — розстріляний 29 липня 1938, Москва) — радянський партійний діяч, 1-й секретар (травень 1937 — квітень 1938) Донецького обласного комітету КП(б)У. Член ЦК КП(б)У в червні 1937 — квітні 1938 року. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У в червні 1937 — квітні 1938 року. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) в лютому 1934 — жовтні 1937 року. Член ЦК ВКП(б) в жовтні 1937 — травні 1938 року. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання.

Народився в родині наймита. У ранньому дитинстві втратив батька. У вересні 1908 — лютому 1913 року — пастух сільських товариств Роненбурзької і Веселовської волості Венденського повіту, учень школи. У 1912 році закінчив сільську школу Веселовської волості Венденського повіту.

У березні 1913 — листопаді 1918 року — каменяр-підривник на сільських будівництвах у Венденському повіті.

Член РСДРП(б) з травня 1917 року.

У грудні 1918 — березні 1919 року — учитель приходської школи Роненбурзької волості Венденського повіту.

На початку 1919 року вступив до лав Червоної Армії. У березні — червні 1919 року — червоногвардієць Венденського червоногвардійського загону. У червні — вересні 1919 року — рядовий червоноармієць 7-го Латиського стрілецького полку РСЧА Західного фронту. У вересні 1919 — квітні 1920 року — голова полкового партійного колективу, а у квітні — жовтні 1920 року — помічник комісара 7-го Латиського стрілецького полку РСЧА на Польському, Південному, Врангелівському фронтах. У 1920 році разом із полком проходив через Донбас і бував у Юзівці. У жовтні 1920 — січні 1921 року — комісар 9-го Латиського стрілецького полку РСЧА Південного фронту. У лютому — травні 1921 року — червоноармієць загону особливого призначення на ліквідації кронштадтського повстання.

У травні 1921 — грудні 1922 року — курсант латиської партійної школи і партійний організатор Комуністичного університету народів Заходу в Петрограді. У січні — серпні 1923 року — студент Комуністичного університету народів Заходу в Петрограді. У серпні 1923 — травні 1924 року — студент Комуністичного університету імені Свердлова у Петрограді.

У травні 1924 року був направлений на роботу до міста Нижній Новгород. У травні 1924 — травні 1925 року — секретар партійного комітету Нижегородського заводу металовиробів «Красная Етна». У травні 1925 — серпні 1927 року — відповідальний секретар Нижегородського міського районного комітету ВКП(б). У серпні 1927 — січні 1929 року — завідувач організаційного відділу Нижегородського губернського комітету ВКП(б).

У січні — липні 1929 року — секретар В'ятського губернського комітету ВКП(б). У липні — грудні 1929 року — секретар В'ятського окружного комітету ВКП(б).

У листопаді 1929 — лютому 1934 року — 2-й секретар Нижегородського (Горьковського) крайового комітету ВКП(б).

У лютому 1934 — червні 1937 року — 1-й секретар Горьковського крайового (обласного) комітету ВКП(б). У травні 1937 року ЦК ВКП(б) відрядив Прамнека на керівну партійну роботу до Донбасу.

У травні 1937 — квітні 1938 року — 1-й секретар Донецького обласного комітету ВКП(б).

6 жовтня 1937 року в місті Сталіно відкрився Вседонецький зліт стахановців і ударників вугілля, на який приїхали відомі люди Донбасу, гірники Кузбасу, Караганди, Підмосковного басейну. Прамнек був обраний до президії зльоту і виступив з промовою, в якій відзначив важливість подальшого розвитку стахановського руху і поліпшення роботи шахт Донбасу. Був обраний депутатом Верховної Ради Радянського Союзу першого скликання.

9 травня 1938 року заарештований органами НКВС. Засуджений Воєнною колегією Верховного суду СРСР 29 липня 1938 року до страти, розстріляний того ж дня.

14 березня 1956 року реабілітований, 22 березня 1956 року посмертно поновлений у партії.

• Лихолобова З. Г. Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30-х років в Україні (Переважно на матеріалах Донбасу). — Донецьк: ДонДУ, 1996. — С. 76.
• Парсенюк Б. Сталінські губернатори: Е. К. Прамнек // Донеччина. — 2002. — 24 жовт.
• Парсенюк Б. Червоні губернатори // Схід. часопис. — 1995. — 11, 30 груд.
• Прамнек (Прамниекс) Эдуард Карлович // БСЭ. — 3-е изд. — М., 1975. — Т. 20. — С. 496.
• Прамнек (Прамниекс) Эдуард Карлович // Известия ЦК КПСС. — 1989. — № 12. — С. 109.
• Прамнек (Прамниекс) Эдуард Карлович // УСЭ. — К., 1982. — Т. 8. — С. 489.

п о р Керівники Донецької області Перші секретарі Донецького (Сталінського) обласного комітету КПУ Михайло Чувирін (1932) Іван Акулов (1932—1933) Саркіс Саркісов (1933—1937) Едуард Прамнек (1937—1938) Олександр Щербаков (1938) Петро Любавін (1938—1941) Семен Задіонченко (1941) Михайло Дрожжин (1943—1944) (в.о.) Леонід Мельников (1944—1947) Олександр Струєв (1947—1953) Іван Казанець (1953—1960) Олександр Ляшко (1960—1963) Олександр Ляшко (промисловий, 1963) Трохим Попльовкін (сільський, 1963-1964) Володимир Дегтярьов (промисловий, 1963-1964) Володимир Дегтярьов (1964—1976) Трохим Попльовкін (1963—1964) Борис Качура (1976—1982) Василь Миронов (1982—1988) Анатолій Винник (1988—1990) Євген Миронов (1990—1991) Голови Донецького (Сталінського) обласного виконавчого комітету Михайло Налімов (1932) Михайло Чувирін (1932—1933) Микола Іванов (1933—1937) Володимир Всеволожський (1937) Олександр Осипов (в.о., 1937) Петро Шпильовий (1937—1938, 1938—1939) Антон Гайовий (1939, 1939—1940) Пилип Решетняк (1940—1941, 1943—1944) Олександр Струєв (1944—1947) Микола Алишев (1947—1949) Марк Співак (1949—1950) Віктор Кременицький (1950—1954) Данило Адамець (1954—1956) Микола Благун (1956—1959) Дмитро Грідасов (1959—1963) Віктор Походін (сільський, 1963-1964) Дмитро Грідасов (промисловий, 1963-1964) Дмитро Грідасов (1964—1982) Василь Миронов (1982) Анатолій Статинов (1982—1987) Віктор Кучеренко (1987—1989) Юрій Смірнов (1989—1992) Володимир Шелудченко (1990) Голови Донецької обласної ради Юрій Смірнов (1990—1992) Олексій Петренко (1992) Вадим Чупрун (1992—1994) Володимир Щербань (1994—1996) Іван Пономарьов (1996—1999) Віктор Янукович (1999—2001) Борис Колесніков (2001—2006) Анатолій Близнюк (2006—2010) Андрій Шишацький (2010­—2014) Ігор Коваль (в.о., 2014­­—2017) Марина Гончарова (керуюча справами, 2017) Голови Донецької обласної державної адміністрації Юрій Смірнов (1992—1994) Володимир Щербань (1994—1996) Сергій Поляков (1996—1997) Віктор Янукович (1997—2002) Анатолій Близнюк (2002—2005) Володимир Логвиненко (в.о., 2005) Вадим Чупрун (2005—2006) Сергій Дергунов (в.о., 2006) Володимир Логвиненко (2006—2010) Анатолій Близнюк (2010—2011) Андрій Шишацький (2011—2014) Сергій Тарута (2014) Олександр Кіхтенко (2014—2015) Павло Жебрівський (2015—2018) Олександр Куць (2018—2019) Павло Кириленко (2019—2023) Ігор Мороз (в.о., 2023) Вадим Філашкін (з 2023) курсивом виділені очільники Донецької обласної військово-цивільної (2015-2022) та Донецької обласної військової (з 2022) адміністрації