Слуцьке князівство
XII століття – 1791
Столиця	Слуцьк
Мови	руська, білоруська, польська
Релігії	Православ'я
Форма правління	монархія
Князь полоцький
- 1158	Рогволод Борисович
- 1395—1399	Володимир Ольгердович
Історія
- Засновано	XII століття
- ліквідація	1791

Слуцьке князівство (Копильсько-Слуцьке князівство) — спочатку удільне князівство Турівської землі в XII—XIV ст.^[1]. Виділилося в 1160 р.^[1], остаточно оформилося в 90-і рр. XII ст.^[2]. У XIV—XVIII століттях — велике феодальне князівство в складі Великого князівства Литовського.

Перша згадка про Слуцьку (Случеск) зустрічається в «Повісті врем'яних літ» близько 1116 року: мінський князь Гліб Всеславич вторгся у володіння Володимира Мономаха, «воював дреговичі і Случеск попалив». Хоча Ф. Ф. Сєрно-Соловьєвич вказує у своїй книзі, що князівство згадується в архівних документах вже в 1086 р., а єпископ Н. С. Сестренцович вказав, що в 1096 році. Учитель Слуцької гімназії І. А. Глєбов повідомляє, що є звістки про Слуцький псалтир XI століття. Але всі ці відомості подані без посилань на документи, їх зараз перевірити неможливо, тому найвірогіднішим джерелом є літописна «Повість врем'яних літ».

Займало територію від Німану і Лані до Птичі й Прип'яті, включало міста Слуцьк, Копиль, Петриков, Тимкович, Уріччя, Любань, Старі Дороги, Умговичі, Таль, Погост і ін.^[3].

Першим зі згадуваних власників Слуцька був Юрій Долгорукий. 1149 року він передав Слуцьк у володіння сіверського князя Святослава. У 1160—1162 рр. голова удільного Слуцького князівства онук Володимира Мономаха — Володимир Мстиславич^[3]. Проти нього виступила коаліція князів на чолі з його братом київським князем Ростиславом Мстиславичем. Їх дружини обложили Слуцьк, і Володимир Мстиславич змушений був здатися. Згодом (двісті років) князівством управляли нащадки Туровського князя Юрія Ярославича^[1]. У 1387 році в грамоті згадується слуцький князь Юрій, останній з цієї династії^[4].

На початку XIII століття Слуцьке князівство, як і інші удільні князівства Туровської землі, потрапило в залежність від сильного тоді Галицько-Волинського князівства^[5]. З 1320 року Слуцьке князівство в складі Великого князівства Литовського. В 1395 році, коли великий князь литовський Вітовт, відібравши Київське князівство, передав Слуцьке князівство братові польського короля Ягайла князю Володимиру Ольгердовичу, воно увійшло до складу Великого князівства Литовського, і протягом двох століть Слуцьк був одним із політичних та культурних центрів цієї держави. До кінця XIV століття в ньому правили князі Туровської лінії Рюриковичів^[6]. Після смерті Володимира Ольгердовича (1440), Слуцьк разом з Копилем виділився як доля його сина Олелька і його спадкоємців Олельковичів — Семена, Михайла, Юрія й Семена.

Олелько Володимирович в 1440 році отримав Київське князівство, а намісником Слуцького князівства залишив старшого сина Семена Олельковича. Після смерті (1454) Олелько Володимировича, Семен отримав Київське князівство, а молодший син Михайло Олелькович став княжити в Слуцьку до 1481 р.. Після смерті Семена Олельковича його брат Михайло Олелькович розраховував отримати київський престол, але безуспішно. Він з прихильниками — князями Федором Івановичем Бєльським і Іваном Юрійовичем Гольшанським — вирішили скинути великого князя Литовського Казимира IV і звести на литовський трон Михайла Олельковича, як нащадка великого князя Ольгерда. Але змова розкрилася, і Михайла Олельковича 1481 року стратили на міській площі в Вільно. Слуцьке князівство відійшло вдові страченого Ганні Мстиславській (донці князя Івана Мстиславського) і малолітньому синові Семену, який князював з 1481 р. до 1503 р.

З 1569 року і до XVIII століття Слуцьке князівство входило в Річ Посполиту. Після смерті в 1578 р. князя Юрія Юрійовича Олельковича, кожен з його трьох синів (Юрій, Ян-Симеон, Олександр) отримав за заповітом по частині міста Слуцька і по третині князівства. По смерті братів (відповідно в 1586, 1591, 1592) всі частини перейшли у спадок дочки князя Юрія — Софії Юріївні Олелькович-Радзивілл (останньої з роду Олельковичів). У 1600 році п'ятнадцятирічна Софія Олелькович (1585—1612) вийшла заміж за 21-річного Януша Радзивілла. Вона померла в 1612 році, залишивши всі свої величезні володіння чоловікові. Януш Радзивілл отримав Слуцьке князівство з містами Слуцьк і Копиль, містечками Романов, Старобін, Любань, Пісочне та 32-ма фільварками.

До XVI ст. князівством управляли князь за допомогою боярської «думи». У князя були свої васали — «князі» і «бояри», котрі отримували за службу маєтки. У волостях управляли намісники князя. У XVI ст. воно поступово перетворилося в феодальну вотчину. У 1507 р. увійшло в Новогрудський повіт Новогрудского воєводства і одночасно зберігало в структурі адміністративної, судової та військової організації деякі риси колишнього удільного володіння. До кінця XVIII ст. залишалося останнім збереженим східноєвропейським князівством.

При княжому дворі в 1670—1705 роках працювала друкарня, в 1738—1755 роках — суконна мануфактура, в 1730—1884 роках — мануфактура шовкових поясів (Слуцька персіярня), в 1751—1760 роках діяв театр Радзивіллів.

У 1791 р. князівство було ліквідовано, замість нього створено Случерецький повіт Новогрудського воєводства.

При другому поділі Речі Посполитої (1793) Случчина відійшла до Російської імперії, був утворений Слуцький повіт у складі Мінської губернії. Що стосується багатовікового центру князівства міста Слуцька, після смерті в 1832 році останньої зі слуцьких Радзивіллів (Стефанії Радзивілл) він перейшов до її чоловіка графа Людвіга Вітгенштейна, який передав його в 1847 році державі.

• Слуцькі князі

• Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — 788 с.: іл. ISBN 985-11-0378-0.(біл.)
• Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т.6. Кн.1: Пузыны — Усая / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн.: БелЭн, 2001. — 591 с.: іл. ISBN 985-11-0214-8.(біл.)
• Случчына: Першы зб. Слуц. Т-ва краяузнацтва. — Слуцк, 1930.(біл.)
• Жук А. В., Храналогія слуцкай мінуувшчыны. — Слуцк, 1996.(біл.)
• Полное собрание русских летописей (II, 350, 358; IV, 72; V, 236, 239; VII, 49, 255; VIII, 25).(рос.)
• Любавский М., Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания первого литовского статута. — М., 1892.(рос.)
• Николай, архимандрит. Историко-статистическое описание Минской епархии. — СПб., 1864.(рос.)
• Древнерусский город Слуцк и его святыни: Ист. очерк/Сост. Ф. Ф. Серно-Соловьевич. — Вильно, 1896.(рос.)
• Глебов А. И., Историческая записка о Слуцкой гимназии с 1617—1630 — 1901 гг./Составил заслуженный преподаватель Слуцкой гимназии Иван Глебов. — Вильна, 1903;(рос.)
• Скрынченко Д. В., Слуцкий синодик 1684 года/Сев.-Зап. Отделение Императорского русского географического общ-ва. — Вильна, 1914.(рос.)
• Грицкевич А. П., Слуцк. Историко-экономический очерк. — Мн., 1970.(рос.)
• Коган В. М., Домбровский-Шалагин В. И., Князь Рюрик и его потомки: Историко-генеалогический свод. — СПб.: «Паритет», 2004. — 688 с. — 3000 экз. — ISBN 5-93437-149-5.(рос.)
• Нарбут А. Н., Генеалогия Белоруссии. Выпуск 1—4. — М.: 1994—1996.(рос.)
• Славянская энциклопедия. Киевская Русь — Московия: в 2 т. / Автор-составитель В. В. Богуславский. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. — Т. 1. — 784 с. — 5000 экз. — ISBN 5-224-02249-5.(рос.)
• Персоналия. Московское царство. Великое княжество Литовское. Речь Посполита. Российская империя. Советский Союз. (Электронный ресурс, CD). — СПб., ВИРД, 2005.(рос.)
• Великие князья литовские. XIII—XVIII вв. Сост. В. Спечюнас. — Vilnius: Mokslo ir encikl. leidybos inst., 2006.(рос.)
• Stryjkowski M., Kronika polska, litewska, żmudzka i wszystkiej Rusi. T.II Warszawa, 1846.(пол.)
• Kalamajska-Saeed M., Portrety i zabytki ksiazat Olelkowiczow w Slucku: Inwentaryzacja Jozefa Smolinskiego z 1904 r. — Warszawa, 1996.(пол.)

п о р Державні утворення білорусів
Племінні союзи прабілорусів	Кривичі • Дреговичі • Радимичі • Ятвяги • Литва
Середньовіччя	Берестейське князівство • Вітебське князівство • Городенське князівство • Дорогичинське князівство • Кобринське князівство • Мінське князівство • Мстиславське князівство • Новогрудське князівство • Полоцьке князівство • Слонімське князівство • Смоленське князівство • Слуцьке князівство • Турівське князівство • Пінське князівство • Велике князівство Литовське • Велике князівство Руське
Визвольні змагання	БНР • РСРБ • ЛитБіл РСР
Від БРСР до Незалежності	БРСР • БЦР • Білорусь