For faster navigation, this Iframe is preloading the Wikiwand page for Рельєф дна океанів.

Рельєф дна океанів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Океанічні хребти

Рельєф дна океанів — структура поверхні дна Світового океану. На дні океанів знаходяться величезні гірські хребти, глибокі ешелони з обривистими стінками, протяжні гряди й глибокі рифтові долини, рівнини, вулкани й розломи. Дно морів та океанів нагадує сушу. Океанічний рельєф дуже складний і різноманітний.

Шельф, материковий схил і материкове підніжжя

[ред. | ред. код]

Мілководна зона, що йде одразу після берега материка і потім переходить в океанічне ложе (основну частину дна), називається материковою мілиною, або шельфом. Вона досить нерівна. На зовнішній стороні шельфу зустрічаються скельні виступи; середня глибина зовнішнього краю (брівки) шельфу не перевищує 200 м. Біля берегів, що зазнавали зледеніння, на шельфі часто зустрічаються улоговини і западини. Материковий схил зазвичай утворює чітку і добре виражену границю із шельфом, майже завжди його перетинають глибокі підводні каньйони. Біля нижньої межі схилу в Атлантичному і Індійському океанах розташовується поверхня, що одержала назву материкового підніжжя. На периферії Тихого океану материкове підніжжя зазвичай відсутнє.

Шельф оточує материк з усіх боків і являє собою рівнину з невеликим схилом. У шельфових водах вирує життя. Сонячне світло проникає практично до самісінького дна, створюючи ідеальні умови для безлічі рослинних форм, що не можуть існувати без світла. Значно тепліші води шельфу приваблюють також багатьох мешканців відкритих океанів. як місце розмноження або своєрідні пасовища.

Підводні каньйони

[ред. | ред. код]

Ці каньйони, врізані в морське дно на 300 метрів і більше, зазвичай вирізняються крутими стінками, вузьким днищем і звивистістю. Найглибший з відомих підводних каньйонів — Великий Багамський — врізаний майже на 5 км. Незважаючи на схожість з однойменними утвореннями на суші, підводні каньйони здебільшого не є давніми річковими долинами, зануреними нижче рівня океану.

Глибоководні жолоби

[ред. | ред. код]

Чимало фактів про рельєф глибоководних частин океанічного дна в результаті широкомасштабних досліджень, що розгорнулися після Другої світової війни. Найбільші глибини прив'язані до глибоководних жолобів Тихого океану. Найглибша точка — безодня Челленджера — знаходиться в межах Маріанської западини на південному заході Тихого океану.

Серединно-океанічні хребти

[ред. | ред. код]

Так називають величні гірські утворення шириною в кілька сотень кілометрів і висотою близько 2 — 4 км. Вони складаються з кількох паралельних гірських гряд. Їх схили опускаються до ложа океану широкими сходами. У найвищій центральній частині уздовж гребенів тіло хребта прорізають так звані рифти. Рифтові ущелини і рифтові зони в геологічному відношенні надзвичайно цікаві: тут висока сейсмічна активність і кожен день буває до 100 землетрусів. Також сильно розвинена і вулканічна активність. У стінках рифтової ущелини і на гребенях прилеглих до нього рифтових гряд оголюються глибинні породи Землі. Ще один різновид підводних хребтів — вулканічні хребти. Вони складаються з ланцюжків підводних вулканів. На ложі океанів зустрічаються і так звані вали — широкі масивні підняття з сильно пологими схилами. Система валів ділить ложе Тихого океану на кілька великих улоговин: Північно-Західну, Північно-Східну, Маріанську, Центральну, Південну, Беллінсгаузена, Чилійську, Панамську. Є ще одна особливість будови океанічного ложа — так звані зони розломів. Це вузькі і надзвичайно довгі смуги складно роздробленого дна; то круті уступи, то гребені і жолоби, то просто складний розчленований рельєф.

Мало хто знає, що наймогутніша гірська система розташована не на суші, а під водою. Це гірське пасмо тягнеться на 60 тис. км, що значно більше, ніж довжина Анд і Кордильєрів разом узятих. Якщо обчислювати висоту гори не від рівня моря, а від підніжжя, то найвищою буде не Джомолунгма (8 848 м), а вулкан Мауна-Кеа на Гаваях. Його висота становить 10 205 м (з них 6 тис. знаходяться під водою).

Література

[ред. | ред. код]
  • Буркар Ж. Рельеф океанов и морей = Bourcart J. Geographie du Fond des Mers. Paris, 1949 / сокр. перев. Е. В. Александровой и В. В. Лонгинова; ред. В. П. Зенковича. — 340 с.

Посилання

[ред. | ред. код]
{{bottomLinkPreText}} {{bottomLinkText}}
Рельєф дна океанів
Listen to this article

This browser is not supported by Wikiwand :(
Wikiwand requires a browser with modern capabilities in order to provide you with the best reading experience.
Please download and use one of the following browsers:

This article was just edited, click to reload
This article has been deleted on Wikipedia (Why?)

Back to homepage

Please click Add in the dialog above
Please click Allow in the top-left corner,
then click Install Now in the dialog
Please click Open in the download dialog,
then click Install
Please click the "Downloads" icon in the Safari toolbar, open the first download in the list,
then click Install
{{::$root.activation.text}}

Install Wikiwand

Install on Chrome Install on Firefox
Don't forget to rate us

Tell your friends about Wikiwand!

Gmail Facebook Twitter Link

Enjoying Wikiwand?

Tell your friends and spread the love:
Share on Gmail Share on Facebook Share on Twitter Share on Buffer

Our magic isn't perfect

You can help our automatic cover photo selection by reporting an unsuitable photo.

This photo is visually disturbing This photo is not a good choice

Thank you for helping!


Your input will affect cover photo selection, along with input from other users.

X

Get ready for Wikiwand 2.0 🎉! the new version arrives on September 1st! Don't want to wait?