Лангобардське королівство
568 – 774
Залізна корона лангобардів
Лангобардія (синя) за короля Айштульфа (749–756)
Столиця	Павія
Мови	латинська мова ломбардська
Релігії	християнство аріанство (до 653) католицизм
Форма правління	виборна монархія
Король
- 565–572	Албойн (перший)
- 756-774	Дезидерій (останній)
Історичний період	середньовіччя
- міграція лангобардів	568
- франкське вторгнення	774
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лангобардське королівство

Лангоба́рдське королі́вство, або Королі́вство лангоба́рдів (лат. Regnum Langobardorum; італ. regno longobardo) — монархічна християнська держава на Апеннінському півострові. Створена 565 року германським плем'ям лангобардів під проводом Альбойна, які захопили готські землі в Північній Італії. Керувалася виборними королями. Столиця розташовувалася в місті Павія. Панівною релігією було християнство — аріанство (до 653) та католицизм. Офіційною мовою була латинська, простонародними — народна латина і лангобардська. Базовою валютою був римський треміс. Вели війни із Візантійською імперією. Підкорена франками Карла Великого в 774 році, за коронування Дезидерія. Північні терени королівства успадкувала Каролінгська імперія франків, південні — герцогства Беневентське і Сполетське, центральні — Папська держава. Пізня назва — королівство всієї Італії (лат. Regnum totius Italiae). Від імені королівства Лангобардії походить назва краю Ломбардія.

Лангобарди, мабуть, на початку першого тисячоліття проживали на берегах Ельби, потім, в V столітті, стали переселятися на Дунай, і приблизно в цей же час прийняли аріанство.

У 566 в союзі з аварами вони розгромили гепідів і завоювали Паннонію. Звідти лангобарди на чолі з королем Албойном вторглися в Італію, завоювавши її північні території і давши їм своє ім'я — лангобардів (звідси назва Ломбардія).

У 572 після трирічної облоги лангобарди захоплюють Павію і роблять її столицею своєї держави.

Перший король лангобардів Албойн славився незвичайною жорстокістю. Вельми жорстоким правителем був після його смерті і наступний король лангобардів, Клеф. Якщо Албойна отруїла власна дружина, то Клефа вбили його піддані.

Після цього лангобарди протягом одинадцяти років не обирали короля і зробили це лише перед лицем небезпеки: Лангобардській державі загрожувала експансія Візантії і Австразії (одне з франкських королівств).

Третім королем лангобардів став Автарій, син Клефа. Він зумів відбити натиск візантійців і франків.

Коли Аутарі помер у 591, його вдова Теоделінда вийшла заміж за Агілульфа, герцога Туринського, який став таким чином королем. Агілульф сповідував аріанство, але його дружина й син були католиками. У VII столітті Папа Римський отримує в Італії дедалі більший вплив, і відносини між королями лангобардів і Папами ускладнюються. Їхня боротьба, в якій брали участь і франки, набула характеру затяжної війни.

Останній король лангобардів Дезидерій був розбитий і в 774 полонений франками, а його королівство ввійшло до складу імперії Карла Великого.

Розширення теренів королівства (синій):

Історія Італії
Стародавній світ
Доісторична Італія
Етруски (XII—–VI ст. до н.е.)
Велика Греція (VIII—–VII ст. до н.е.)
Стародавній Рим (VIII ст. до н.е. — V ст. н.е.)
Остготське королівство (V—VI ст.)
Середньовіччя
Середньовічна Італія
Італія під владою Візантії (VI—VIII ст.)
Лангобардське королівство (568—774)
Середньовічне Італійське королівство
Іслам та нормани у південній Італії
Морські республіки та Італійські міста-держави
Новий час
Італійський ренесанс (XIV—XVI ст.)
Італійські війни (1494—1559)
Італія у нові часи (1559—1814)
Рісорджименто (1815—1861)
Нова історія
Італійське королівство (1861–1945)
Італія у Першій світовій війні (1914—1918)
Фашизм та колоніальна імперія (1918—1945)
Італія в Другій світовій війні (1940—1945)
Новітня історія Італії (1945—теперішній час)
Свинцеві роки (1970-і—1980-і)
Окремі теми
Історичні держави Італії
Військова історія Італії
Економічна історія Італії
Генетична історія Італії
Виборча історія
Історія моди в Італії
Поштова історія
Залізнична історія
Історія грошей в Італії
Історія музики в Італії
Портал «Італія» переглянути обговорити редагувати

• Chronicle of Fredegar, Pseudo-Fredegarii scholastici Chronicarum libri IV cum continuationibus in Monumenta Germaniae Historica SS rer. Mer. II, Hanover 1888
• Gregory of Tours, Gregorii episcopi Turonensis Libri historiarum X (Historia Francorum) in Monumenta Germaniae Historica SS rer. Mer. I 1, Hanover 1951
• Leges Langobardorum (643-866), ed. F. Beyerle, Witzenhausen 1962
• Marius Aventicensis, Chronica a. CCCCLV-DLXXXI. edied Theodor Mommsen in Monumenta Germaniae Historica AA, XI, Berlin 1894
• Origo gentis Langobardorum, ed. G. Waitz in Monumenta Germaniae Historica SS rer. Lang.
• Paolo Diacono, Historia Langobardorum (Storia dei Longobardi, Lorenzo Valla/Mondadori, Milan 1992)

• Chris Wickham (1981). Early Medieval Italy: Central Power and Local Society, 400–1000. MacMillan Press.
• Azzara, Claudio; Stefano Gasparri (2005). Le leggi dei Longobardi, storia, memoria e diritto di un popolo germanico (in Italian). Roma: Viella. ISBN 88-8334-099-X.
• Azzara, Claudio (2002). L'Italia dei barbari (in Italian). Bologna: Il Mulino. ISBN 88-15-08812-1.
• Paolo Delogu. Longobardi e Bizantini in Storia d'Italia, Torino, UTET, 1980. ISBN 88-02-03510-5.
• Bandera, Sandrina (2004). Declino ed eredità dai Longobardi ai Carolingi. Lettura e interpretazione dell'altare di S. Ambrogio (in Italian). Morimondo: Fondazione Abbatia Sancte Marie de Morimundo.
• Bertelli, Carlo; Gian Pietro Broglio (2000). Il futuro dei Longobardi. L'Italia e la costruzione dell'Europa di Carlo Magno (in Italian) (Skira ed.). Milano. ISBN 88-8118-798-1.
• Bertolini, Ottorino (1972). Roma e i Longobardi (in Italian). Roma: Istituto di studi romani. BNI 7214344.
• Bognetti, Gian Piero (1957). L'Editto di Rotari come espediente politico di una monarchia barbarica (in Italian). Milano: Giuffre.
• Cardini, Franco; Marina Montesano (2006). Storia medievale (in Italian). Firenze: Le Monnier. ISBN 88-00-20474-0.
• Gasparri, Stefano (1978). I duchi longobardi (in Italian). Roma: La Sapienza.
• Jarnut, Jörg (2002). Storia dei Longobardi (in Italian). Torino: Einaudi. ISBN 88-464-4085-4.
• Montanelli, Indro; Roberto Gervaso (1965). L'Italia dei secoli bui (in Italian). Milano: Rizzoli.
• Mor, Carlo Guido (1930). "Contributi alla storia dei rapporti fra Stato e Chiesa al tempo dei Longobardi. La politica ecclesiastica di Autari e di Agigulfo". Rivista di storia del diritto italiano (estratto).
• Neil, Christie. I Longobardi. Storia e archeologia di un popolo (in Italian). Genova: ECIG. ISBN 88-7545-735-2.
• Possenti, Paolo (2001). Le radici degli italiani. Vol. II: Romania e Longobardia (in Italian). Milano: Effedieffe. ISBN 88-85223-27-3.
• Rovagnati, Sergio (2003). I Longobardi (in Italian). Milano: Xenia. ISBN 88-7273-484-3.
• Tagliaferri, Amelio (1965). I Longobardi nella civiltà e nell'economia italiana del primo Medioevo (in Italian). Milano: Giuffrè. BNI 6513907.
• Tabacco, Giovanni (1974). Storia d'Italia. Vol. I: Dal tramonto dell'Impero fino alle prime formazioni di Stati regionali (in Italian). Torino: Einaudi.
• Tabacco, Giovanni (1999). Egemonie sociali e strutture del potere nel medioevo italiano (in Italian). Torino: Einaudi. ISBN 88-06-49460-0.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лангобардське королівство

Словники та енциклопедії Большая российская энциклопедия · Encyclopædia Britannica Нормативний контроль Freebase: /m/047glq0