Неаполітанська республіка (1799)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Неаполітанська республіка (італ. Repubblica napoletana), також Партенопійська республіка[2] (італ. Repubblica partenopea) — короткочасне державне утворення, проголошене в січні 1799 року неаполітанськими республіканцями, за допомоги французьких військ скинули бурбонську монархію Неаполітанського королівства.
Після падіння французької монархії неаполітанський король Фердинанд IV і королева Марія Кароліна в 1793 році приєднуються до першої антифранцузької коаліції, починають активне переслідування всіх, хто підозрюється в симпатіях до якобінської Франції. Незважаючи на це, в Неаполітанському королівстві республіканці отримують серйозну підтримку, насамперед серед аристократії.
В 1796 році з Францією був укладений мирний договір, проте вже в 1798, під час єгипетської експедиції Наполеона і після перемоги адмірала Нельсона в битві при Абукіра, Марія Кароліна вмовила Фердинанда почати війну з Францією ще раз. У вересні 1798 року Нельсон особисто прибув в Неаполь. Неаполітанська армія з 70 000 чоловік під командуванням австрійського генерала Карла фон Маку вже 29 жовтня увійшла в Рим, який був залишений французами і відновила папську владу. Але після раптової французької контратаки неаполітанським військам довелося відступити, і врешті-решт вони були розбиті.
Король поспішив повернутися в Неаполь. Хоча лаццароні залишалися вірні династії Бурбонів і були готові захищати її, король в паніці піднявся на борт британського Vanguard і втік зі своїм двором у Палермо. Князь Франческо Піньятеллі Стронголі прийняв місто і спалив флот.
У місті почалися заворушення, і лаццароні почали вбивати осіб, підозрюваних у симпатіях республіці. В цих умовах, кинута своїм королем аристократія, щоб уникнути анархії, почала замислюватися про проголошення республіки під французьким протекторатом. 12 січня 1799 року Піньятеллі підписав у Спаранізе капітуляцію перед генералом Ж. Шампіонне. Коли новина про капітуляцію перед французами досягла Неаполя і провінцій, лаццароні повстали. Незважаючи на погане озброєння і низьку дисципліну, вони чинили запеклий опір. Одночасно з ними за зброю взялися і неаполітанські республіканці. 20 січня 1799 року республіканці зайняли фортецю Сант-Ельмо і французи змогли увійти в місто. 23 січня 1799 року французька армія під командуванням генерала Шампіонне увійшла в Неаполь. У цьому конфлікті втрати склали: 8000 неаполітанців і 1000 французів.
Шампіонне оголосив королівську владу скасованою і проголосив «Неаполітанську республіку». 24 січня було сформовано уряд республіки під керівництвом Карло Лауберга, який складався з 21 члена, і законодавчий корпус.
Республіка спиралася на силу французької армії. Новий уряд через постійні вимоги генералом Шампіонне грошей незабаром зіткнувся з фінансовими труднощами, вони не зуміли організувати власну армію, а його спроби «демократизації» провінції не увінчалися успіхом.
Між тим роялісти, що втекли в Палермо направили багатого і впливового кардинала Фабріціо Руффо в Калабрію організувати контрреволюційний заколот. Він мав успіх, і зі своєю недисциплінованої, але численною «Армією віри» (Esercito Кріштіану делла Санта Феде), що складалася з розбійників, засуджених, селян і солдатів, він рушив до Неаполю. Похід його армії супроводжувався грабунками, підпалами і масовими вбивствами. Одночасно англійська ескадра підійшла до Неаполя і захопила острів Прочида, але після декількох зіткнень з республіканським флотом під командуванням Франческо Караччоло, була відкликана назад в Палермо, де очікувався напад франко-іспанського флоту.
25 квітня був прийнятий Закон про скасування феодальних прав, проте це були останні дні республіки .
Після розгрому в Північній Італії від російсько-австрійських військ, на початку травня французькі війська покинули республіку. 5 травня Руффо, за підтримки середземноморської ескадри[ru] адмірала Ушакова, рушив на столицю, звідки французи, за винятком невеликого загону, пішли. Розрізнені республіканські загони були розбиті, трималися тільки Неаполь та Пескара.
13 червня 1799 року Руффо і його війська разом з російським загоном під командою капітан-лейтенанта Григорія Беллі[ru] досягли Неаполя, і після запеклої битви на Понте-делла-Маддалена, увійшли у місто. Протягом тижня його війська грабували і вбивали населення міста. Однак роялісти не змогли встановити повний контроль над містом — залишки французьких і республіканських військ продовжували утримувати фортеці Сант-Ельмо[en], Кастель-Нуово і Кастель-дель-Ово, в той же час франко-іспанський флот у будь-який момент міг прийти у гавань Неаполя.
Руффо, незважаючи на вказівки королеви не вести переговори з повстанцями, почав їх і прийшов до угоди з республіканцями з їх евакуації із замків. За умовами капітуляції захисники замків могли вільно залишатися в Неаполі або безперешкодно відплисти у Тулон. 21 червня республіканці капітулювали. Неаполітанська республіка припинила своє існування.
Умови капітуляції, які гарантували амністію прихильникам республіки, не були виконані: адмірал Нельсон, 24 червня увійшов в гавань Неаполя, оголосив, що договори з бунтівниками недійсні. Руффо з обуренням заявив, що під договором стоїть не тільки його підпис, але і підписи російського та турецького комендантів, а також британського капітана Едварда Фута, і в разі відмови Нельсона визнати капітуляцію він не надасть йому допомогу у захопленні замків. 26 червня Нельсон змінив своє рішення і уповноважив Вільяма Гамільтона, британського посла, повідомити кардинала, що він не буде робити нічого, щоб розірвати перемир'я. У той же час капітан Беллі запевнив республіканців, що Нельсон не буде заважати їх евакуації. Хоча ці гарантії і були сумнівні, республіканці були задоволені і почали завантаження на приготовані для їх евакуації суду. Але 28 червня Нельсон отримав депешу з Палермо, підкоряючись якої, він захопив човни республіканців і заарештував їх.
8 липня король Фердінанд прибув з Палермо і почав розправу над республіканцями. 99 чоловік, серед них адмірал Ф. Караччоло, Ф. М. Пагано і Ст. Руссо були страчені. Понад 500 осіб були ув'язнені, і близько 350 депортовані або заслані.
- ↑ Anna Maria Rao[it]. La Repubblica napoletana del 1799. — Napoli : FedOAPress, 2021. — 140 с. — ISBN 978-88-6887-098-0.
- ↑ Назва походить від стародавнього найменування Неаполя — Партенопея (грец. Παρθενόπεια) і походить з німецької історіографії. В документах Республіки використовувалась лише назва Repubblica napoletana[1].
- Acton, Harold. The Bourbons of Naples (1731—1825) (2009)
- Davis, John. Naples and Napoleon: Southern Italy and the European Revolutions, 1780—1860 (Oxford University Press, 2006. ISBN 9780198207559)
- Gregory, Desmond. Napoleon's Italy (2001)
|
Це незавершена стаття з історії Італії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
