Козир Павло Пантелійович
Народження:	4 грудня 1913(1913-12-04) Жовте, Жовтянська волость, Верхньодніпровський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Смерть:	2 серпня 1999(1999-08-02) (85 років) Одеса, Україна
Країна:	СРСР,  Україна
Освіта:	Вища партійна школа при ЦК КПРС[d] (1952)
Партія:	КПРС
Нагороди:

Павло́ Пантелі́йович Ко́зир (4 грудня 1913, село Жовте, Катеринославська губернія — 2 серпня 1999, місто Одеса) — український радянський партійний діяч, 1-й секретар Вінницького обкому (1963—1970), 1-й секретар Одеського обкому (1970—1977) КПУ. Член ЦК КПУ в 1956—1981 роках. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1961—1971 роках. Член ЦК КПРС у 1971—1981 роках. Герой Соціалістичної Праці (1973). Депутат Верховної Ради СРСР 5—9-го скликань, депутат Верховної Ради УРСР 4-го скликання.

Народився у селянській родині в грудні 1913 р. в селі Жовте Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії (тепер —П'ятихатський район Дніпропетровської області).

Після закінчення семирічки в 1931 році був направлений на навчання до Ніжинського технікуму радянського будівництва і права, після закінчення першого курсу якого перевівся до Харківського інституту педпрофосвіти. Але продовжити навчання не вдалося. Козир виїхав до П'ятихаток, де в жовтні 1932 р. почав працювати завідувачем сектору редакції місцевого радіомовлення.

З травня 1933 року по січень 1934 року працював інструктором і керівником П'ятихатської філії «Вукоопспілки», завідувачем парткабінету П'ятихатського районного комітету КП(б)У Дніпропетровської області. Потім, три місяці пропрацювавши літературним співробітником районної газети, отримав посаду відповідального секретаря газети Політичного відділу П'ятихатської МТС Дніпропетровської області.

У лютому 1935 року був призначений відповідальним редактором газети «За радянський азот» азотно-тукового заводу міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

У листопаді 1935 року був призваний на військову службу, служив у 18-му кавалерійському полку НКВС Туркестанського військового округу. З вересня 1937 до квітня 1938 був слухачем Ашхабадської правової школи Наркомату юстиції Туркменської РСР, яку, однак, не закінчив.

У квітні — вересні 1938 — заступник відповідального редактора газети «Комсомолец Туркменистана».

У вересні 1938 — грудні 1939 — завідувач відділу комсомольських органів ЦК ЛКСМ Туркменістану.

Член ВКП(б) з 1939.

У вересні 1939 — серпні 1941 — 1-й секретар Ашхабадського обласного комітету ЛКСМ Туркменістану.

У серпні 1941 — жовтні 1945 — в Червоній армії. З серпні 1941 року служив помічником начальника Політичного відділу з комсомольської роботи 58-го стрілецького корпусу. З травня 1943 — інструктор з організаційно-партійної роботи 58-го стрілецького корпусу на території Ірану.

У листопаді 1945 — грудні 1946 — 2-й секретар Крижопільського районного комітету КП(б)У Вінницької області. У грудні 1946 — грудні 1948 — 1-й секретар Ситківецького районного комітету КП(б)У Вінницької області.

У грудні 1948 — грудні 1950 — 1-й секретар Могилів-Подільського міського комітету КП(б)У Вінницької області. З 1950 року — слухач Ленінських курсів при ЦК ВКП(б).

У 1952 заочно закінчив Вищу партійну школу при ЦК ВКП(б).

У січні 1953 — січні 1954 — відповідальний редактор обласної газети «Вінницька правда».

У січні — листопаді 1954 — секретар Вінницького обласного комітету КПУ. 3 листопада 1954 — 22 серпня 1955 — 2-й секретар Вінницького обласного комітету КПУ.

22 серпня 1955 — січень 1963 — 1-й секретар Вінницького обласного комітету КПУ. У січні 1963 — грудні 1964 — 1-й секретар Вінницького сільського обласного комітету КП України. У грудні 1964 — 7 травня 1970 року — 1-й секретар Вінницького обласного комітету КП України.

6 травня 1970 року — 30 червня 1977 року — 1-й секретар Одеського обласного комітету КП України. Був звільнений з посади нібито за скандал з весіллям родичів, яке відзначалось на прогулянковому кораблі, який, втративши орієнтацію, заплив у турецькі територіальні води.

З 1977 року — на пенсії.

Помер в 1999 році в м. Одеса. Похований на Новоміському (Таїровському) кладовищі.

• Герой Соціалістичної Праці (8.12.1973)
• чотири ордени Леніна (26.02.1958, 13.12.1963, 22.03.1966, 8.12.1973)
• орден Трудового Червоного Прапора (23.01.1948)
• ордени
• медалі

• Керівники Вінницької області

• Довідник з історії Комуністичної партії і Радянського Союзу 1898—1991 [Архівовано 13 Травня 2008 у Wayback Machine.]
• Роман Подкур. Формування та функціонування обласної управлінської мережі^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Формування та функціонування обласної управлінської мережі в середині 1950-х — на початку 1960-х рр. (на матеріалах Вінницького обкому КП України) [Архівовано 18 Вересня 2011 у Wayback Machine.]

Генеалогія та некрополістика Родовід Довідкові видання Герои страны Нормативний контроль GKG: /g/122yyn8r

п о р Керівники Вінницької області Перші секретарі Вінницького обласного комітету КПУ Микита Алексєєв (1932) Володимир Чернявський (1932—1937) Михайло Бондаренко (1937) Іларіон Співак (1937—1938) Гаврило Міщенко (1938—1941, 1944—1945) Дмитро Бурченко (1945) Михайло Стахурський (1945—1951) Григорій Шевчук (1951—1952) Микита Бубновський (1952—1954) Петро Дорошенко (1954—1955) Павло Козир (1955—1963) Павло Козир (сільський, 1963—1964) Юрій Шевцов (промисловий, 1963—1964) Павло Козир (1964—1970) Василь Таратута (1970—1983) Леонтій Криворучко (1983—1988) Аркадій Нехаєвський (1988—1991) Голови Вінницького обласного виконавчого комітету Олександр Лісовик (1932) Олекса Триліський (1932—1937) Степан Горяний (1937) Іван Малютін (в.о., 1937—1938) Лука Козіс (в.о., 1938) Михайло Годов (1938−1941, 1944—1945) Дмитро Бурченко (1945—1948) Георгій Дементьєв (1948—1956) Маркіян Слободянюк (1956—1963) Маркіян Слободянюк (сільський, 1963—1964) Дмитро Слободянюк (промисловий, 1963—1964) Маркіян Слободянюк (1964—1966) Леонід Бугаєнко (1966—1967) Василь Таратута (1967—1970) Василь Кавун (1970—1978) Василь Темний (1978—1986) Микола Дідик (1986—1991) Голови Вінницької обласної ради Аркадій Нехаєвський (1990—1991) Микола Дідик (1991—1992) Полікарп Ткач (1992—1994) Микола Мельник (1994—1996) Іван Бондарчук (1996—1998) Григорій Калетнік (1998—2002) Юрій Іванов (2002—2006) Григорій Заболотний (2006—2010) Сергій Татусяк (2010—2014) Сергій Свитко (2014—2015) Анатолій Олійник (2015—2020) В'ячеслав Соколовий (з 2020) Голови Вінницької обласної державної адміністрації Микола Дідик (1992—1994) Микола Мельник (1995—1996) Анатолій Матвієнко (1996—1998) Микола Чумак (1998—1999) Дмитро Дворкіс (1999) Юрій Іванов (1999—2002) Віктор Коцемир (2002—2004) Григорій Калетнік (2004—2005) Олександр Домбровський (2005—2010) Володимир Демішкан (2010) Микола Джига (2010—2012) Іван Мовчан (2012—2014) Анатолій Олійник (2014—2015) Валерій Коровій (2015—2019) Владислав Скальський (2019—2020) Сергій Борзов (2020—2024) Наталя Заболотна (2024, в.о.)

п о р Керівники Одеської області Перші секретарі Одеського обласного комітету КПУ Михайло Майоров (1932—1933) Євген Вегер (1933—1937) Дмитро Євтушенко (1937) Микола Кондаков (в.о., 1937—1938) Григорій Телешев (1938—1939) Анатолій Колибанов (1939—1941) Анатолій Колибанов (1944—1945) Олексій Кириченко (1945—1950) Олексій Єпішев (1950—1951) Василь Марков (1951—1953) Олексій Єпішев (1953—1955) Леонтій Найдек (1955—1958) Олександр Федосєєв (1958—1961) Михайло Синиця (1961—1963) Михайло Синиця (промисловий, 1963—1964) Петро Дорошенко (сільський, 1963—1964) Михайло Синиця (1964—1970) Павло Козир (1970—1977) Микола Кириченко (1977—1983) Анатолій Ночовкін (1983—1988) Георгій Крючков (1988—1990) Руслан Боделан (1990—1991) Голови Одеського обласного виконавчого комітету Яків Пахомов (1932—1933) Федір Голуб (1933—1935) Петро Бойко (1935—1937) Микола Волков (в.о., 1937) Пилип Шевцов (в.о., 1937) Григорій Гальченко (1937—1938) Никифор Кальченко (1938—1941) Гордієнко В.З. (в.о., 1944) Йосип Горлов (1944—1946) Костянтин Караваєв (1946—1953) Микола Гуреєв (1953—1954) Олександр Федосєєв (1954—1958) Михайло Хорунжий (1958—1963) Костянтин Коваленко (промисловий, 1963—1964) Михайло Хорунжий (сільський, 1963—1964) Михайло Хорунжий (1964—1969) Андрій Дудник (1969—1971) Віктор Походін (1971—1985) Андрій Печеров (1985—1990) Анатолій Бутенко (1990—1991) Руслан Боделан (1991—1992) Голови Одеської обласної ради Руслан Боделан (1990—1998) Юрій Казаков (1998—2000) Сергій Гриневецький (2000—2002) Володимир Новацький (2002—2005) Сергій Гриневецький (2005) Федір Влад (2005—2006) Микола Скорик (2006—2010) Микола Пундик (2010—2013) Микола Тіндюк (2013—2014) Олексій Гончаренко (2014) Михайло Шмушкович (2014—2015) Анатолій Урбанський (2015—2019) Сергій Паращенко (2019—2020) Григорій Діденко (з 2020) Голови Одеської обласної державної адміністрації Валентин Симоненко (1992) Владлен Ільїн (1992—1994) Руслан Боделан (1994—1998) Сергій Гриневецький (1998—2005) Василь Цушко (2005—2006) Борис Звягінцев (в.о., 2006) Іван Плачков (2006—2007) Микола Сердюк (2007—2010) Едуард Матвійчук (2010—2013) Микола Скорик (2013—2014) Володимир Немировський (2014) Ігор Палиця (2014—2015) Міхеіл Саакашвілі (2015—2016) Соломія Бобровська (в.о., 2016—2017) Максим Степанов (2017—2019) Сергій Паращенко (в.о., 2019) Світлана Шаталова (в.о., 2019) Максим Куций (2019—2020) В'ячеслав Овечкін (в.о., 2020) Сергій Гриневецький (2020—2022) Максим Марченко (2022—2023) Борис Волошенков (в.о., 2023) Олег Кіпер (з 2023)

п о р Герої Соціалістичної Праці А  Б  В  Г  Д  Е  Є  Ж  З  І  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  Двічі Герої • Тричі Герої