Воронько Платон Микитович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Платон Микитович Воронько | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||||
| Народився | 18 листопада (1 грудня) 1913 або 1913[1] Чернеччина, Охтирська волость, Охтирський повіт, Харківська губернія, Російська імперія | ||||||||
| Помер | 10 серпня 1988 або 1988[1] Київ, Українська РСР, СРСР | ||||||||
| Поховання | Байкове кладовище | ||||||||
| Громадянство |  СРСР | ||||||||
| Національність | українець | ||||||||
| Діяльність | поет, прозаїк, публіцист, драматург | ||||||||
| Alma mater | Літературний інститут імені Горького | ||||||||
| Мова творів | українська | ||||||||
| Роки активності | 1944–1980 | ||||||||
| Членство | СП СРСР | ||||||||
| Партія | ВКП(б) | ||||||||
| Автограф |  | ||||||||
| Учасник | німецько-радянська війна і радянсько-фінська війна | ||||||||
| Нагороди |
| ||||||||
| Премії |
| ||||||||
|
| |||||||||
Плато́н Мики́тович Воронько́ (18 листопада (1 грудня) 1913 або 1913, Чернеччина, Харківська губернія — 10 серпня 1988 або 1988, Київ) — український поет, письменник, публіцист, драматург. Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань.
Народився 18 листопада (1 грудня) 1913 в селі Чернеччина, тепер Охтирського району Сумської області. Виховувався в Охтирському дитячому містечку-інтернаті, яким керував Матвій Довгополюк. Платон Воронько згадував:[2]
Хлопчиком батьки віддали мене на виховання в Охтирське дитмістечко. Педагог, агроном і поет Матвій Лукич Довгополюк прагнув відкрити в кожної дитини талант, прищепив любов до поезії Павла Тичини, яка стала для мене тим живим середовищем, у якому формується душа людини.
Навчався в Харківському автодорожному інституті[3], після закінчення якого з 1932 працював автомеханіком, секретарем комсомольської організації «Вахшбуду», завідувачем гаража Ленінабадського бавовнозаводу «Ходжент» в Таджикистані.
1935 року був призваний на строкову службу до лав РСЧА. Після демобілізації в 1937 році працював вчителем української мови в селі Хухра і в Охтирській середній школі на Сумщині. 1937 року вступив до Московського літературного інституту імені Горького.
1939-го добровольцем пішов на фінський фронт, де воював разом з своїми товаришами по інституту — Сергієм Наровчатовим, Миколою Отрадою, Ароном Копштейном та ін. Брав участь у німецько-радянській війні з перших днів, знову добровольцем. 1943 року закінчив курси підривників і був направлений за лінію фронту в партизанське з'єднання Сидора Ковпака. Член ВКП(б) з 1943 року.
З 1945 року працював завідувачем відділу журналу «Дніпро». Після війни Платон Воронько займався літературною творчістю. Він автор понад тридцяти збірок віршів і поем та великої кількості книжок для дітей. У 1969—1971 роках — заступник голови Київської організації Спілки письменників України.
Водночас він обирався депутатом Верховної Ради УРСР десятого та одинадцятого скликань.
Помер поет 10 серпня 1988 в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
Перша книжка віршів поета-партизана «Карпатський рейд» вийшла 1944-го. Вірші «Карпатського рейду» писалися в народнопісенному дусі.
Хрестоматійним став ліричний твір Воронька «Я той, що греблі рве», написаний невдовзі після війни — у творчому розвитку поета цей вірш ніби завершував один і започатковував другий етап, межу між якими можна умовно означити кінцем 50-х років. До цього у поета вийшли збірки «Весняний грім» (1947), «Великий світ» (1948), «Славен мир» (1950), «Від Москви до Карпат» (1951), «Моя Москва» (1953), «Обов'язок» (1955), «Моя Гуцульщина» (1956), «Драгі другарі» (1959) та інші. Цей перелік поповнюється багатьма книжками для дітей (наприклад, «Казка про Чугайстра»). За збірку «Славен мир» поет 1951 року отримав Сталінську премію.
За повоєнними віршами можна легко відстежити життєві маршрути поета — шляхи «від Москви до Карпат» по місцях колишніх боїв, участь у всесвітній молодіжній конференції на захист миру в Лондоні, поїздки до «драгих другарів» у Болгарію, в інші братні країни, чи перебування в Москві, чи відвідини країв, де він народився і виріс.
Для поезії другої половини 1940—1950-х характерні вірші, навіяні героїкою і трагедіями недавніх битв — «Солдат», «Могила генерала Руднєва», «Пісня про Лівшу», «Вдень накувала зозуля», «Ой, ганьба!», «Пісня ветерана», «Винесла відерце за ворота» та ін., а також інтимна, любовна тематика — «Мені приснилась та білява», «Зустріч», «Тільки згадка торкнеться рукою», «Я не шукав кохання», «Є почуття такі прозорі» тощо. Широке визнання здобули пісні «Від Москви до Карпат», «Коні вороні», «Ходімо, кохана, у ліс», «І чого тікати» та інші.
Епічний талант поета виявився в поемах «Безсмертя» (1945), «Ярославна» (1945), «З Німеччини в Чернеччину» (1945), «За всі літа розлуки» (1945–1962), поемі-легенді про братів-гуцулів «Стояни».
Від 1960 у світ виходять книги лірики і поем — «Мирний неспокій», «Через гони літ» (1960), «Гнівом Африка клекоче» (1961), «Коли я в Київ повертаюсь» (1962), «Скресання» (1967), «Поки живий — іду», «У світлі блискавиць» (1968), «Повінь» (1970), «Здвиг-земля» (1976), «Узьмінь» (1979), «Батькові долоні», «Совість пам'яті» (1980).
За збірку поезій «Повінь» 1972 року був удостоєний Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка, а збірки для дітей «Читаночка» (1969), «Казка про Чугайстра» (1971), «Сніжна зіронька горить» (1973), «Облітав журавель» (1974), «Всім по сім» (1975) — премії імені Лесі Українки (1976).
- орден Леніна (10.12.1973)
- три ордени Трудового Червоного Прапора
- орден Червоного Прапора
- орден Вітчизняної війни І ст.
- орден Вітчизняної війни II ст.
- медалі
- Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР
2 березня 1972 Платон Воронько взяв участь у засіданні президії правління Спілки письменників України, під час якого зі Спілки було виключено дисидента Івана Дзюбу за книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?». У своєму виступі він підтримав виключення та розкритикував Дзюбу і його книгу:
До нас на Україну приїздять багато різних людей із-за кордону. І всі вони в один голос підтверджують ту думку, що такої книжки, яка була б такою потрібною всім націоналістам усіх мастей, ще не потрапляло. Це для них знахідка. Щоправда, я сам цієї книжки не читав, але я не можу не вірити їм хоча б тому, яку вона має популярність за кордоном. А в нас уже є досвід: усе, що виходить у нас і має "там" великий попит — із червоточиною. Це безсумнівно. Останнім часом за кордоном понавидумували різного роду "соціалізмів", де ленінські ідеї спотворені, де, власне, крім імені самого Леніна, від ленінізму нічого не лишилося.[4]
- В Охтирці існує вулиця Платона Воронька[5].
- У журналі «Перець» № 23 за 1973 рік розміщено дружній шарж А. Арутюнянца, присвячений 60-літтю Платона Воронька.[6][7]
- 2018 року Національна спілка письменників України заснувала літературну премію імені Платона Воронька в царині літератури для дітей.[8][9]
- ↑ а б Library of Congress Authorities — Library of Congress.
- ↑ На Охтирщині відзначають сто річчя Платона Воронька. Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 15 травня 2014.
- ↑ Усі письменники і народна творчість: довідник (укр.) . Київ: Майстер-клас. 2008. с. 63—65. ISBN 978-966-471-096-8.
- ↑ Леонід Бойко «ЯК РОЗПИНАЛИ ІВАНА ДЗЮБУ»
- ↑ Охтирська міська рада // Розпорядження міського голови. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 2 лютого 2016.
- ↑ Арутюнянц, Анатолій. [ttps://www.perets.org.ua/Журнал_перець_1973_23/?page=3 Дружній шарж з нагоди 60-ліття П.Воронька]. ttps://www.perets.org.ua/Журнал_перець_1973_23/?page=3. Процитовано 29.03.2021.
- ↑ Журнал перець 1983 22. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
- ↑ Відомий перший лауреат премії імені Платона Воронька
- ↑ Стартує літературна премія імені Платона Воронька
- Г. П. Герасимова Воронько Платон Микитович [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 635. — ISBN 966-00-0734-5.
- Л. Н. Горлач Воронько Платон Микитович [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Лауреати Шевченківської премії. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 80–81.
- Рудаков Микола Співець величі народної // Лен.правда. — Суми. — 1983. — 18 листопада.
- Рудаков Микола Іванович Автографи майстрів. — Київ: Міжнародний доброчиний фонд «Українська хата», 2005. — 128 с.: фотогр., с. 19—22. — ISBN 966-7025-05-5.
- Біографія П.Воронька на ukrlit [Архівовано 1 грудня 2008 у Wayback Machine.]
- Твори Платона Воронька на Читанці [Архівовано 4 травня 2015 у Wayback Machine.]
- Пісні на слова Платона Воронька [Архівовано 22 лютого 2010 у Wayback Machine.]
- Біографія і твори Платона Воронька на «Українському Центрі» [Архівовано 24 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Вірші для дітей Платона Воронька в бібліотеці «TOU»
 | |
|---|---|
| Література та бібліографія | |
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |
Лауреати Шевченківської премії з літератури | |
|---|---|
| 1962—1970 | |
| 1971—1980 | |
| 1981—1990 | |
| 1991—2000 | Стус, Білик (1991) •
Антоненко-Давидович, Багряний, Дрозд, Роговий, Калинець, Мельничук, Мовчан, Лубківський (1992) •
Коломієць, Міщенко, Руденко, Сапеляк, Талалай, Гоян (1993) •
Голобородько, Світличний, Чендей, Апанович, Лупій (1994) •
Захарченко, Кочур, Сверстюк, Симоненко, Федорів (1995) •
Базилевський, Міняйло, Жиленко, Іванченко (1996) • |
| 2001—2010 | |
| 2011—2020 | |
| 2021—2030 | |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
