Бій за станцію Хутір-Михайлівський (січень 1918)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Бій за станцію Хутір-Михайлівський | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Радянсько-українська війна | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
.svg){kind=small} УНР
|
.svg){kind=small} Радянська Росія
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Кость Хмілевський | Сергій Кудинський Андрій Знаменський | ||||||
| Військові сили | |||||||
| 400 вояків, 1 — 3 гармати на імпровізованих бронепотягах |
1 320 вояків, 6 гармат | ||||||
| Втрати | |||||||
| Невідомо | Невідомо | ||||||
Бій за станцію Хутір-Михайлівський (19 січня (за старим стилем — 6 січня) 1918 року) — один із ключових епізодів наступу більшовиків на Київ під час першої радянсько-української війни. Внаслідок бою із чисельно переважаючими червоними військами загони УНР відступили до станції Конотоп, Бахмач та Крути. Більшовикам вдалося захопити один із найважливіших залізничних вузлів на Лівобережній Україні.
Ще на початку грудня (за старим стилем — наприкінці листопада) 1917 року війська І Московського загону Червоної гвардії під командуванням Андрія Знаменського порушив кордон та на бронепоїздах просувалися з Брянська в напрямі Сум. За підтримки збільшовизованих місцевих залізничників в результаті дводенного бою, 9 січня 1918 року (за старим стилем — 27 грудня 1917 року) вони зайняли Хутір-Михайлівський. На зборах жителів, що їх підтримували проголосили так звану радянську владу та обрали раду залізничників. Відразу після відбуття червоноармійських бронепоїздів повернулася українська влада[1][2].
17 січня (за старим стилем — 4 січня) 1918 року так званий «Народний секретаріат» проголошеної більшовиками у Харкові «Української народної республіки» офіційно оголосив війну Українській Центральній Раді у Києві. На той момент війна між Радянською Росією та УНР де-факто тривала майже місяць. Під контролем більшовиків вже перебували значні українські території — все південне Лівобережжя, більша частина Харківщини. Збільшовизовані підрозділи старої російської армії також контролювали частину Правобережжя — райони Луцька та Жмеринки.
Українська влада могла спиратися лише на нечисленні мотивовані українізовані підрозділи (деякі з них оголошували нейтралітет чи переходили на бік більшовиків), а також на добровольців. У великих містах України діяли більшовицькі загони Червоної гвардії із числа робітників заводів.
18 січня (за старим стилем — 5 січня) 1918 року командувач військ Раднаркому, що діяли на території України, Володимир Антонов-Овсієнко, видав директиву про загальний наступ. 19 січня загони М. Муравйова майже без бою захопили Полтаву.
Більшовицька Росія прагнула захопити Київ до початку перемовин в Бересті аби не допустити, щоб Австро-Угорщина та Німеччина визнали Українську Народну Республіку стороною переговорів[3].
Курень першого Запорізького полку імені Петра Дорошенка Армії УНР на чолі з хорунжим Костем Хмілевським. До українських вояків приєдналися залишки Текинського (туркменського) кінного полку (14 старшин та 125 вершників), що пробивався з фронту першої світової війни додому на південь. Вони не сприймали комуністичні ідеї. Українці з туркменами нараховували близько 400 багнетів і шабель[1][3][4].
Завдання знову прорвати кордон та зайняти станцію Хутір-Михайлівський В. Антоновим-Овсієнком було покладене на червоний загін Сергія Кудинського, що наступала від Брянська на Київ. Його основу склали більшовизовані підрозділи старої російської армії з Твері, Курська та Воронежа, сформовані в єдиний загін на початку січня 1918 року під Сумами.
До них долучилися червоногвардійці з Замоскворіччя на чолі з Андрієм Знаменським і більшовизований 30-й запасний полк прапорщика М. Руднєва (брав активну участь у захопленні Харкова). Ці два загони цілком складався з етнічних росіян і налічував приблизно 1 320 багнетів при шести гарматах[1][3][4].
Перший бій тривав 19 січня (за старим стилем 6 січня) 1918 року на території станції Хутір-Михайлівський. Він був недовгим, але кровопролитним. Червоноармійський загін С. Кудинського прорвав українську оборону на півночі — захопив станцію Хутір Михайлівський. Переважаючі, озброєні сили росіян наздогнали відступаючих українців полку імені П. Дорошенка до села Дорошівка, де відбувся ще один бій. Пізніше жителі цього села зібрали останки і поховали на своєму кладовищі[1][3].
Затримавши ворога настільки, скільки стало сил, українці з туркменами відступили до станції Кролевець, а потім до Конотопа де також відбувся бій. Українським військам вдалося щонайменше на день зупинити наступ ворога, що рвався до української столиці. Командування більшовицького загону 20 січня (за старим стилем 7 січня) 1918 року повідомило: «Нині Михайлівський хутір зовсім очищено від гайдамаків»[1][3][2].
- ↑ а б в г д Олександр Соломко, Олена Рашевська, Юлія Марковська (27 січня 2023). Раніше Крут — перший бій з більшовиками у 1918 році був на Сумщині, на 10 днів раніше за Крути. Суспільне Новини (укр) . Процитовано 28 січня 2023.
- ↑ а б Дружба, Ямпільський район, Сумська область » Історія міст і сіл Української РСР (ru-RU) . Процитовано 28 січня 2023.
- ↑ а б в г д Ямпіль.INFO (26 січня 2023). 🔴 📸 "Кров, що була пролита в бою за Михайлів Хутір, була недаремною": 105 років тому армія УНР дала бій росіянам. ЯМПІЛЬ.INFO (укр.). Процитовано 28 січня 2023.
- ↑ а б https://enigma.ua/articles/biy-za-stantsiyu-khutir-mikhaylivskiy. enigma.ua. Процитовано 28 січня 2023.
- Тинченко Я. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918). [Архівовано 23 лютого 2015 у Wayback Machine.] — 1996
- Янов М. Кіш УВК в Чернігові // Українське козацтво, ч. 2 (24). — Чикаго. — квітень-червень 1973
- У місті Бахмач відбулись масштабні дійства з нагоди 100-річчя героїчних боїв під Бахмачем та Крутами [Архівовано 21 квітня 2022 у Wayback Machine.]
| |||||||||||||||||
| ||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
