Євдоксій (грец. Ευδόξιος; ? —370) — восьмий єпископ Константинополя з 27 січня 360 по 370 рр., раніше єпископ Германіки та Антіохії. Євдоксій був одним із найвпливовіших аріан.

Євдоксій був з Арабісса в Малій Азії. Євдоксій прийшов до Євстафія, єпископа Антіохійського між 324 і 331 роками, шукаючи святих чинів. Однак Євстафій визнав його вчення несправедливим і відмовив йому. Тим не менш, коли Євстафій був скинутий, аріани або євсевіяни мали все по-своєму і прийняли Євдоксія до сану і поставили його єпископом Германіки, на межі Сирії, Кілікії та Каппадокії. Це єпископство він провів щонайменше 17 років, період головних інтриг проти Афанасія і правління синів Костянтина Великого.^[1]

У 341 році в Антіохії під керівництвом Плацілла відбувся собор освячення або Енкенії. Був присутній Євдоксій Германікський. Він був аріанином чистим і простим, учнем Аетія, другом Євномія. Рада підготувала чотири віровчення, в яких партія євсевіїв змогла зробити свою доктрину настільки правдоподібною, якою могла б бути, а другий з них став відомий як «Символ віри присвяти». Афанасій розповідає, що Євдоксій був посланий з Мартирієм і Македонієм, щоб перенести новий віровчення Антіохії до Італії. Проте, це нове віровчення могло бути Макровіршем, або Довгою формулою, складеною на наступному Антіохійському соборі.^[1]

У 343 або 347 роках відбулися конкуруючі ради Сардіки та Філіпополя. На останньому було складено віру, більш аріанську, ніж Антіохійська, і її підписав Євдоксій. Між 355 і 359 роками Євдоксій був присутній на Заході імператорії, коли прийшла звістка про смерть Леонтія Антіохійського.^[2] Проти канонів він зайняв Антіохійську кафедру. Нібито виправдовуючись тим, що справи Германіки вимагають його присутності, Євдоксій поспішив до Антіохії і, назвавшись від імператора, став єпископом і послав Асфала, пресвітера Антіохії, щоб якнайкраще скористатися справа в суді. Імператор Констанцій II писав до Антіохійської церкви: «Євдоксій пішов шукати вас, не посилаючи його… До якої стриманості піддадуться люди, які нахабно переходять з міста в місто, шукаючи з найнезаконнішим апетитом будь-яких нагод, щоб збагатитися?»^[1] Проте, імператор підтвердив обрання.^[3]

У перший рік свого єпископства в Антіохії Євдоксій провів собор, який отримав Сірмійський символ віри. Можна скласти уявлення про те, що гомоуси сприймають його проповіді з трьох різних джерел. Іларій Піктавійський, який тоді жив на Сході, почув Євдоксія в його соборі і побажав, щоб його вуха були глухими. Феодорит Кирський і Епіфаній Кіпрський повідомляли, що він хвалився тим, що має таке ж знання про Бога, як і Бог про Себе.^[1]

У вересні 359 року в Селевкії Ісаврії відбувся Селевкійський собор, на якому прихильники ортодоксії становили дуже невелику меншість. Більшість підписали «Символ віри посвяти»; Євдоксій, який був присутній, був скинутий Василієм Анкірським і, схоже, шукав притулку при дворі в Константинополі. Тут, за допомогою акакіян, після звернення Македонія він добився свого призначення єпископом, а 27 січня 360 р. заволодів його престолом у присутності 72 єпископів. 15 лютого була освячена велика Константинопольська церква Святої Софії, закладена в 342 році імператором Констанцієм II.^[1]

Як стверджують, Євдоксій, сівши на єпископський престол перед очікуваною множиною придворних, церковників і громадян, почав зі слів: «Батько є асебес, Син є евсебес». У Софії з усіх боків піднявся великий гомін обурення. Оратор, не соромлячись, пояснив: «Батько — асебес, бо Він нікого не шанує, а Син — евсебес, бо шанує Отця». Новий собор лунав нестримним сміхом. Таким чином, каже Сократ Схоластик,^[4] вони розірвали церкву своїми примхливими хитрощами.^[1]

Євдоксій посвятив свого друга Євномія на престол Кизика; але до імператора Констанція II були подан ітакі скарги, що він наказав Євдокію його скинути. Євдоксій погодився на наказ імператора і тихо переконав Євномія піти у відставку.^[1]

У 365 році на Євдоксія напали напіваріани, які тепер називаються македонцями. Проводячи збори в Лампсаку, вони підписали «Символ посвячення», процитувавши перед собою Євдоксія та його партію, і, оскільки вони не прийшли, засудили їх до позбавлення; але імператор Валент відмовився підтвердити розгляд справи.^[1]

У 367 році Валент, вирушаючи на готську війну, був спонуканий своєю дружиною Альбією Домінікою прийняти хрещення від Євдоксія. Того ж року він видав, ймовірно, за порадою Євдоксія, наказ про те, щоб єпископи, вигнані Констанцієм і повернулися за Юліана, знову були заслані.^[1]

Роки, протягом яких Євдоксій і Валент діяли разом, нібито були стурбовані провісниками, які гомоусиани пов'язували з гнівом Неба на вигнання Валентом єпископів, які не допускали Євдоксія до свого причастя. Євдоксій помер у 370 році^[1].

п о р Константинопольські єпископи, архієпископи та патріархи
Візантійські єпископи (38-330)	Андрій Стахій Онисим Полікарп I Плутарх Седекіон Діоген Елевферій Фелікс Полікарп II Афінодор Евзой Лаврентій Аліпій Пертінакс Олімпіан Марк I Філадельф Киріак I Кастін Євгеній I Тит Дометій Руфін Проб Митрофан Александр
Константинопольські архієпископи (330—451)	Александр Павло I Євсевій Македоній I Євдоксій Євагрій Демофіл Максим I Григорій I Нектарій Іван Золотоустий Арсакій Аттик Сісіній I Несторій Максиміан Прокл Флавіан Анатолій
Константинопольські патріархи, візантійський період (451—1453)	Анатолій Геннадій I Акакій Фравіта Євфимій Македоній II Тимофій I Іван II Єпіфаний Анфім I Міна Євтихій Іван III Іоанн IV Киріак II Фома I Сергій I Пірр Павло II Петро Фома II Іван V Костянтин I Феодор I Георгій I Павло III Каллінік I Кир Іван VI Герман I Анастасій Костянтин II Микита I Павло IV Тарасій Никифор I Феодотій I Антоній I Іван VII Мефодій I Ігнатій I Фотій I Стефан I Антоній II Микола I Євфимій I Стефан II Трифон Феофілакт Поліект Василій I Антоній III Микола II Сісіній ІІ Сергій II Євстафій Олексій Михайло I Костянтин III Іван VIII Косьма I Євстратій Миколай III Іван IX Лев Михаїл II Косьма II Миколай IV Феодот II Неофіт I Костянтин IV Лука Михаїл III Харитон Феодосій I Василій II Микита II Леонтій Досіфей Георгій II Іван X Михаїл IV† Феодор II† Максим II† Мануїл I† Герман II† Мефодій II† Мануїл II† Арсеній† Никифор II† Герман III Йосип I Іван XI Григорій II Афанасій I Іван XII Ніфонт I Іван XIII Герасим I Ісайя Іван XIV Ісидор I Калліст I Філофей Макарій Ніл Антоній IV Калліст II Матвій I Євфимій II Йосип II Митрофан II Григорій III Афанасій II
Константинопольські патріархи, османський період (1453—1923)	Геннадій II Ісидор II Йоасаф I Софроній I Марк II Симеон I Діонісій I Рафаїл I Максим III Ніфонт II Максим IV Йоаким I Пахомій I Феолепт I Єремія I Йоанникій I Діонісій II Йоасаф II Митрофан III Єремія II Пахомій II Феолепт II Матвій II Гавриїл I Феофан I Мелетій I Неофіт II Рафаїл II Кирило I Тимофій II Григорій IV Антим II Кирило II Афанасій III Неофіт III Парфеній I Парфеній II Йоанникій II Кирило III Паїсій I Парфеній III Гавриїл II Парфеній IV Діонісій III Климент I Мефодій III Діонісій IV Герасим II Афанасій IV Яків Каллінік II Неофіт IV Гавриїл III Неофіт V Кипріян Афанасій V Кирило IV Косьма III Єремія III Каллінік III Паїсій II Серафим I Неофіт VI Кирило V Каллінік IV Серафим II Йоанникій III Самуїл Мелетій II Феодосій II Софроній II Гавриїл IV Прокопій Неофіт VII Герасим III Григорій V Каллінік V (IV) Єремія IV Кирило VI Євгеній II Антим III Хрисант І Агафангел І Константій I Константій II Григорій VI Антим IV Антим V Герман IV Мелетій III Антим VI Кирило VII Йоаким II Софроній III Йоаким III Йоаким IV Діонісій V Неофіт VIII Антим VII Костянтин V Герман V Мелетій IV
Константинопольські патріархи, турецький період (після 1923)	Григорій VII Костянтин VI Василій III Фотій II Веніямин I Максим V Афінагор I Димитрій I Варфоломій I
† у екзилі в Нікеї   Портал «Православ'я» Список Константинопольських патріархів