Сікст IV
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Сікст IV (Sixtus PP. IV) | ||
 | ||
| ||
| ||
|---|---|---|
| 9 серпня 1471 — 12 серпня 1484 | ||
| Попередник: | Павло II | |
| Наступник: | Інокентій VIII | |
| Ім'я при народженні: | італ. Francesco della Rovere | |
| Дата народження: | 21 липня 1414[1] | |
| Місце народження: | Челле-Ліґуре, Провінція Савона, Лігурія, Італія | |
| Дата смерті: | 12 серпня 1484[1] (70 років) | |
| Місце смерті: | Рим, Папська держава | |
| Поховання: | Гроти Ватикану | |
| Громадянство: | Папська держава | |
| Релігія: | католицька церква[2] | |
| Освіта: | Павійський університет | |
| Рід: | Делла Ровере | |
| Батько: | Leonardo Beltramo di Savona della Rovered | |
| Мати: | Lucchina Monleoned[3] | |
| Інтронізація: | 25 серпня 1471 | |
| У миру: | Francesco della Rovere | |
 Медіафайли у Вікісховищі
| ||
Сікст IV (лат. Sixtus PP. IV, Франческо делла Ровере, італ. Francesco della Rovere; 21 липня 1414, Челле-Лігуре біля Савона — 12 серпня 1484, Рим) — 212-ий папа римський, понтифікат якого тривав з 9 серпня 1471 до 12 серпня 1484 року.
Франческо походив з бідної сім'ї з Лігурії. Прізвище делла Ровере взяв пізніше від однієї сім'ї з Турину, з якою, однак, не мав родинних зв'язків. Ровере — значить дуб, якого разом з жолудями і зображено на його гербі, а також на гербі його племінника Юлія II. В юному віці відданий під духовну опіку, згодом вступив до францисканців. Потім вивчав філософію і теологію в Болоньї, К'єрі, Падуї та Савоні.
14 квітня 1444 року отримав титул доктора теології в університеті Падуї. Далі займався викладанням: читав лекції в Болоньї, Флоренції, Падуї, Сієні.
19 травня 1464 року за заслуги на ниві викладацької роботи його обрали генеральним міністром ордену францисканців. 18 вересня 1467 року висвячений папою Павлом II кардиналом і покликаний до Риму в Курію. 19 травня 1469 року пішов у відставку з усіх постів в ордені, аби зосередитися на роботі в Курії. У цей час написав теологічні трактати: De potentia Dei та De sanguine Christi.
9 серпня 1471 року несподівано вибраний на триденному конклаві новим папою. Обрав собі ім'я мученика Сікста II, в день якого почався конклав. Під час його понтифікату швидко виявилося, що цей папа був непотистом. За свій 13-річний понтифікат висвятив 34 кардинали, шестеро з яких були членами його родини. Інших кардиналів призначав винятково керуючись господарською та політичною необхідністю. Так були висвячені кардиналами як представники дворів Франції, Кастилії, Португалії, Неаполя, Мілана, так і аристократичних родин Ґенуї та Венеції. Наслідком такої політики стали локальні військові конфлікти папської сім'ї, що тривали аж до Луї XI.
У 1475 році почав підготовку до реформи календаря, запросивши відомого астронома та математика Йоганна Мюллера (1436—1476). У 1476 Сікст IV увів свято непорочного зачаття.
У 1475-1483 роках за ініціативою Сікста IV у Ватикані побудована і 15 серпня 1483 року освячена капела, яка носить його ім'я — Сікстинська капела. З його ініціативи в Римі відкрили перший у світі публічний музей — капітолійський.
У 1478 році Сікст IV визначив недійсним декрет Констанцького собору, який визначав перевагу рішень соборів перед папськими декретами. У 1478 році опублікував у своїй буллі норми, які визначали межі діяльності інквізиції, підпорядковуючи її управлінню великого інквізитора, першим з яких був домініканець Томас Торквемада. Там же підтвердив легальність Іспанської інквізиції, заснованої іспанською королівською парою Фернандо Арагонським та Ізабеллою Кастильською.
1482 року канонізував середньовічного теолога Бонавентуру.
Українське духовенство в той час підтримувало добрі стосунки з папою Сікстом IV. До нашого часу дійшов лист 1476 року «Посольство до папи Римського Сікста IV від духовенства, і від князів, і від панів руських» — це послання, складене Якубом, писарем Великого князівства Литовського, та підскарбієм найвищим земським Іоанном. Його підписали також вибраний на київського митрополита Мисаїл, архімандрит Києво-Печерської лаври Іоанн і низка інших духовних і світських діячів України, Литви та Білорусі. У листі укладачі запевняють папу, що дотримуються Флорентійської унії та прохають захистити їх від сваволі місцевої римо-католицької ієрархії[4].
Середньовічний український освітянин Юрій Дрогобич присвятив папі Сіксту IV свою працю «Прогностична оцінка поточного 1483 року» (Iudicium prenosticon Anni MCCCCLXXX III currentis)[5].
- ↑ а б BeWeB
- ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
- ↑ Pas L. v. Genealogics — 2003.
- ↑ Заторський о. Назар «Послання Мисаїла до папи Сикста IV» 1476 р.: реконструкція архетипу. — Львів: Видавництво УКУ, 2019. — Серія «Київське християнство», т. XV (друге, виправлене й доповнене видання), С. 30-38.
- ↑ Дрогобич Юрій. Роки і пророцтва / Уклад. і наук. ред. В. М. Вандишев. — X.: Факт, 2002. [1]
- «Pope Sixtus IV» in the 1913 Catholic Encyclopedia
- Clark, J. W., On the Vatican Library of Sixtus IV
- Short Biography
| Попередник Павло II |
|
Папа Римський 1471-1484 |
|
Наступник Інокентій VIII |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
