Рункошів
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| село Рункошів | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Хмельницька область |
| Район | Кам'янець-Подільський район |
| Громада | Староушицька селищна громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1431 |
| Населення | 552 (станом на 01.01.2010) |
| Площа | 2,205 км² |
| Густота населення | 280,27 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 32382 |
| Телефонний код | +380 3849 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°39′21″ пн. ш. 27°00′23″ сх. д. / 48.65583° пн. ш. 27.00639° сх. д.Координати: 48°39′21″ пн. ш. 27°00′23″ сх. д. / 48.65583° пн. ш. 27.00639° сх. д. |
| Відстань до обласного центру |
100 км |
| Відстань до районного центру |
38 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 32337, Хмельницька обл., Кам’янець-Подільський р-н, с.Грушка |
| Карта | |
  Рункошів | |
 Рункошів | |
| Мапа | |
| |
Ру́нкошів — село в Україні, у Староушицькій селищній територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Назва села спочатку мала літеру «м» - «Румкошів». За свідченнями деяких науковців, «румкош» означало курінь, невеличку хату. Інші кажуть, що назва походить від людей, які тут заселилися - Римко, Румко. Селяни ж пов'язують назву своєї батьківщини із давнім заняттям вівчарством, мовляв раніше жителі тримали багато овець, а руно продавали. Тож назва Рункошів походить від назви «руно». Яка з цих версій істинна - важко сказати.
Подільське село Рункошів розкинулось на подільській височині в південно-західній частині України, за 38 кілометрів автошляхами від міста Кам'янець-Подільський. Територія села на сході примикає до села Чабанівка, а на півдні, до Грушки. Біля села протікає річка Жван та проходить автошлях територіального значення Т 2303, який перетинається з автошляхом Т 2317.
Рункошів знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом, у так званому «теплому Поділлі», тут весна настає на 2 тижні раніше. Але діяльність людини досить часто призводить до екоциду, поганих змін та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою по області становить лише 20 % від необхідного стандарту, значна частина земної поверхні стає посушливою. Для покращення ситуації варто було б проводити ревайлдинг, відновлювати екосистеми та лісові насадження.
У 1431 році село під іменем «Румкошевці» дароване було польським королем Владиславом деякому Якову з Ячка.[1]
У подальшому частина поселення стала королівським маєтком, друга належала приватним власникам. Відтак одна частина отримала назву Великий Рункошів, інша - Малий Рункошів, перетворившись в окремі населені пункти.
У пізніші роки відійшло до генерала Вітте, далі до Карашевичів, а інша — приватна частина спочатку Миколаю Вольському, а далі Петру Маковецькому, Йозефу Гумецькому, генералу Бистромову з 1807 року, Альбіону Когутовському.
Сільська церква Покрови збудована у 1777 році – дерев’яна, у 1901 році була ветхою.
Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році. На честь цієї події в багатьох селах Поділля на в'їздах встановлювали пам'ятні фігури, такі збереглись в селах: Нігин, Черче. Ця традиція помаленьку відновлюється, встановлюються статуї Божої Матері чи інші фігури.
У 1905 році Рункошевом володів поміщик Токаржевський-Карашевич. На той час у селі нараховувалося 292 двори та майже півтори тисячі жителів.
Внаслідок поразки визвольних змагань на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.
Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці села зазнали репресій.
В 1932–1933 селяни села пережили жахливі події — Голодомор.
Роки Великого терору 1936-1937 вбито осіб різних національностей і професій, багато людей було виселлено як сім'ї «ворогів народу».
Після завершення Другої світової війни у 1946—1947 роках село вчергове пережило голод.
З 1925 до 1954 роках діяла Великорункошівська сільська рада, два колгоспи то об'єднувалися, то роз'єднувалися, то приєднувалися до сусідньої Грушки. Довгий час Рункошів входив до складу Грушківської сільської ради.
В 1960 році село Рункошів включено села Великий та Малий Рункошів, Яр-Рункошівський.[2]
З 1991 року в складі незалежної України. Дитсадок зачинили на клямку в 1991 році, згодом, аби приміщення не розвалилося, його віддали громаді під церкву. В іншій частині села збудована капличка.
Початкова школа закрита в 2008 році.
7 вересня 2017 року шляхом об'єднання сільських рад село увійшло до складу Староушицької селищної громади.[3] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.
Село відому своїми фруктовими садами, неофіційна садова столиця краю.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 612 осіб.[4]
У 2015 році населення становило 552 особи (з 289 дворів).
У 2023 році селі проживало 422 особи, населення села скоротилось на 31,05 % порівняно зі 2001 роком.
У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.
100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову за даними перепису 2001 року.
- Врублевський Микола Євтихійович (1897—1918) — народний секретар народної освіти в радянському уряді України (у березні — квітні 1918 року). Наймолодший міністр в історії України.
- Кузьмінський Станіслав Петрович — старший солдат ОПБ. 2014 році добровольцем пішов боронити цілісність України. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні»[5]. Загинув в боях з агресором.
- Ляшенко Анатолій Федорович (26.05.1940 — 03.04.2023) — народився в селі Рункошів, Хмельницької області. Мати була вчителькою початкових класів, батько загинув на фронті. Після закінчення школи переїхав у Чернівці, навчався в Чернівецькому національному університеті на фізико-математичному факультеті. Пізніше працював у Запоріжжі та Києві на виробництвах діодів та транзисторів. У 1961 році брав безпосередню участь в отриманні першого в Україні кремнієвого транзистора П701. Був головним інженером підприємства «Гравітон». Також став кандидатом фізико-математичних ( технічних наук), доцентом в ЧТЕІ КНТУ. Став одним із авторів видання «Оптимізація витрат підприємства на основі системно-орієнтованого управління ними» (на прикладі ПрАТ "Імпульс").
- Григорій Голоскевич — український мовознавець, громадський діяч, член Української Центральної Ради, укладач «Правописного словника», автор праць з діалектології Поділля, репресований більшовицькою владою. У 1888 році проживав у селі Рункошів.
Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».
- Поділля — історико-географічна область.
- Подоляни — етнографічна група українців, населення Поділля.
- Подільський говір — різновид говорів української мови.
- Децентралізація — реформа місцевого самоврядування для формування ефективної і відповідальної місцевої влади.
- ↑ Михайло Грушевський. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західньої України. Серія перша (ч. 1-80) (1361—1530). — С. 29-30.
- ↑ Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. Том 2. — Видавництво політичної літератури України. — К.: 1969. — 632 С.
- ↑ ВВРУ, 2017, № 46, стор. 11
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Хмельницька область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Указ Президента України № 205/2022. Архів оригіналу за 2 квітня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
