Золоте руно
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Частина серії статей на тему: |
| Давньогрецька міфологія |
|---|
 Ясон викрадає золоте руно, червонофігурний розпис кратера |
|
Божества
|
|
|
Інше
|
 Категорія •  Портал •  Портал |
Золоте́ ру́но (дав.-гр. χρυσόμαλλον δέρας) — міфічне руно чудесного золотого барана, на якому Фрікс та Гелла тікали від мачухи Іно. Руно зберігалося в Колхіді, звідки його викрав герой Ясон.
Золоте руно мав крилатий баран Хрисмаллос, народжений дочкою героя Бізальта Теофанією від Посейдона. Щоб сховати Теофанію від численних залицяльників, Посейдон перетворив її на вівцю, а сам став бараном[1].
Німфа хмар Нефела потім послала Хрисмаллоса, щоби врятувати своїх дітей Геллу і Фрікса від принесення в жертву мачухою Іно. Щоб позбутися Гелли та Фрікса, Іно отруїла зерно в царстві свого чоловіка Атаманта, та збрехала йому, що лиху можна зарадити, принісши дітей у жертву. Баран переніс Фрікса з Беотії до Колхіди, але Гелла під час польоту впала в море та потонула. Це місце стало відоме як Геллеспонт (дослівно «море Гелли»). Прибувши в Колхіду, Фрікс приніс Хрисмаллоса в жертву як подяку за порятунок. За іншою версією баран віддав йому своє руно, після чого піднісся на небо, ставши сузір'ям Овна. Золоте руно Фрікс передав Еету, а той сховав руно в священному гаю, присвяченому Аресу. Руно охороняв дракон (змій), який ніколи не спав[1].
Пізніше герой Ясон прибув у Колхіду в пошуках золотого руна, яке вимагав Пелій в обмін на поступку владою. Еет погодився віддати руно, якщо Ясон зуміє приборкати вогнедишного бика, зорати ним поле і засіяти його зубами дракона. Хоча Ясон виконав усі завдання при допомозі дочки Еета, чаклунки Медеї, цар відмовився дати руно. Тоді Медея, закохана в Ясона, приспала дракона, герой з товаришами викрали золоте руно та втекли з Колхіди. Пелій не дотримався обіцянки й не став поступатися владою. Медея підмовила його дочок, що коли вони зварять і з'їдять батька, то отримають вічну молодість. Повіривши їй, дочки вбили Пелія, проте Ясон відмовився від трону та заповів його синові Пелія — Акасту[1].
Макс Мюллер вбачав у золотому руні метафору спокути та очищення. Пітер Вільгельм Форхгаммер вважав, що золоте руно — це метафора дощових хмар, які прибували до Греції зі сходу. Вільгельм Маннхардт трактував його як метафору сонячного сяйва, тоді як Альберт Файст — зерна. Жанет Рут Бекон пояснювала образ руна як символ багатства, що надходило від торгівлі з Колхідою[2].
Видобуток золотоносного піску гірських річок методом вловлювання його в проолієній вовні баранячих шкур був відомий з II-го тис. до РХ і зберігся у Сванетії до початку XX ст. «Золотоносною Колхідою» називали ці місця Страбон та Пліній. Опис давньої технології вловлювання золота з гірських потоків за допомогою корит і шкур зустрічається у працях ряду авторів — Страбона, Плінія, грецького історика II ст. Аппіана, інших. Останній у своїй 12-й книзі про Мітрідатові війни пише: «Дрібні частинки золота несуть багато річок Кавказу, і місцеві жителі розстелюють баранячі шкури глибоко по дну річки, збирають на них золотий пісок. Такою і була золоторунна шкура Еета». Цей спосіб добування золота описано зокрема Георгіусом Агріколою в його відомому творі «De Re Metallica» («Про гірництво та металургію», 1556 р.). Деякі дослідники, однак, вважають, що повідомлення Страбона про видобуток золота за допомогою вовни є лише спробою пояснити появу легенди про золоте руно[3].
- ↑ а б в Golden Fleece. World History Encyclopedia (англ.). Процитовано 19 червня 2022.
- ↑ Paparinska, Vita (26 жовтня 2018). Aukso vilna ir auksavilnis avinas: antikinių literatūros šaltinių liudijimai ir interpretacija. Literatūra. Т. 59, № 3. с. 68—78. doi:10.15388/Litera.2017.3.11836. ISSN 1648-1143. Процитовано 19 червня 2022.
- ↑ Мустафін О. Золоте руно. Історія, заплутана в міфах. Х., 2019, с.6
- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
- Золоте руно [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 509. — 1000 екз.
|
Це незавершена стаття про Чорне море. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
