Волзько-камська культура, Камська культура, Хутірська культура — археологічна культура новокам'яної доби у Середньому Надволжі й Надкам'ї, а саме у Пермському краї, Кіровській області, Удмуртії, Татарстані, Башкортостані, Мордовії. Датується 5-4 тисячоріччям до н. е..

Археологічні розкопки свідчать про мисливсько-рибальський тип господарської діяльності населення культури.

Перші пам'ятки культури були відкриті в 1920-х роках. Культура виділена в 1950-х роках Отто Бадером. Найменована за зосередженню пам'яток у Волго-Камському межиріччі.

Поселення культури розташовуються у заплавах великих річок, де займають піщані останці й мисоподібні ділянки борових терас.

Характерні житла у вигляді прямокутних напівземлянок з шатровим, або двосхилим перекриттям.

Орнаментовані гребінчастим штампом. Глиняний посуд містять домішку піску й шамоту. Має банкову форму зі слабозакритим горлом й загостреним дном, а на пізньому етапі культури — сплощеним дном. Посуд орнаментовано відбитками тонкозубчастого штампу, рідше наколами й прочерками. Поява накольчатого орнаменту пов'язано з впливом ранньо-новокам'яних племен лісостепового Надволжя.

Різноманітні кам'яні знаряддя праці, що виготовлялися на сколах й пластинах. На пізніх етапах культури кількість ножеподібних пластин скорочується. Характерні знаряддя: листоподібні наконечники стріл, ножі-різьбярі, скребки з прямим, округлим й скошеним лезом, великі долота і тесла.

Основними заняттями були рибальство, полювання й збірництво.

Дослідники Отто Бадер й А. Х. Халіков пов'язують племена Волго-камської культури зі стародавніми угро-фінами.

Сформувалася на основі місцевого мезоліту під впливом ранньої новокам'яної культури лісостепу. Виділяються 3 етапи волзько-камської культури: ранній, розвинений і пізній. На розвиненому етапі оформляються локальні варіанти:

• Верхньокамського,
• Іксько-Бєльський,
• Нижньокамсько-Середньоволзький,
• по річці Чусова на річку Кама мігрують групи населення з Зауралля з характерною для них талькова керамікою.

На пізньому етапі помітний вплив лісостепової самарської культури раннього енеоліту, проникнення на Середнє Надволжя носіїв балахнинської культури.

В 3500-3000 роках волзько-камські племена були витіснені з Надмокшання носіями балахнінської культури. Частина витісненого волзько-камців пересувається у Надкам'я, інша — пересувається у Східного Посур'я.

На початку 3-го тисячоріччя верхньосурська група волзько-камців, ймовірно, була асимільована ранніми волосівськими племенами. Волзько-камська культура стала одним зі складових у новоіллінської, гаринської й волосівської культур.^[1]

Пам'ятки Волзько-камської культури на території Мордовії — Волгапінське, Імеркське поселення тощо.

У Пензенській області культура представлена сурсько-мокшанським варіантом з відомими стоянками: Озіменки (Наровчатський район), Єрня (околиці Пензи), Безсоновка-1,-3, Підлісне-3,-4, Грабово-3 (усі у Безсоновському районі), Нижня Липівка (Сосновоборський район).

• Халиков А. Х. Древняя история Среднего Поволжья. — М., 1969
• Третьяков В. П., Выборнов А. А. Неолит Сурско-Мокшанского междуречья. —Куйбышев, 1988
• В. В. Ставицкий. ВОЛГО-КАМСКАЯ АРХЕОЛОГИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА эпохи неолита (4-е тыс. до н. э.) / Пензенская энциклопедия. М.: Научное издательство «Большая Российская энциклопедия», 2001