Автономія (православ'я)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Автономія у православ'ї — це статус помісної церкви, яка має досить широку, але не повну самостійність. Термін «автономна церква» — новий, але явище це, коли та чи інша помісна церква мала досить широку, проте не повну самостійність, було відоме і в давнину, і в середньовіччі[1][2][3].
Головна відмінність між церквами автокефальними і автономними полягає в тому, що перші мають самостійний ланцюг апостольського спадкоємства і їх єпископи, включаючи предстоятеля церкви, поставляються архиєреями цих церков; автономні церкви такої незалежності позбавлені, їхні перші єпископи після обрання затверджуються предстоятелем кіріархальної церкви тобто материнської церкви, яка заснувала автономну. З цього випливають й інші обмеження самостійності автономної церви: її статут затверджується кіріархальної церквою, що теж служить виразом канонічної залежності; в автономній церкві. підноситься ім'я Предстоятеля кіріархальної церкви; від неї Автономна церква. отримує святе миро, Автономна церква бере участь у витратах на утримання вищої влади кіріархальної Церкви; Предстоятель автономної церкви підсудний вищій судовій владі кіріархільної церкви. Автономна церква зазвичай має мале число єпископів[1].
Статус автономних церков — проміжний, перехідний, і тому в історії спостерігаються дві тенденції подальшого розвитку автономних Церков: одні Церкви з часом доростають до автокефалії і врешті-решт отримують її, інші ж втрачають автономію, перетворюючись в звичайні митрополичі округи або єпархії[2].
Підставою для проголошення автономії можуть служити різні чинники, найчастіше знаходження церкви поза межами держави, в якій знаходиться кіріархальна церква, а також географічна віддаленість і етнічна своєрідність. Історично проголошення автономії церкви часто йшло за здобуттям політичної самостійності держави, в якій знаходиться майбутня автономна церква. Так, в 1815 році було утворено Князівство Сербія, пов'язане васальною залежністю з Портою, і в 1832 р Сербська церква отримала автономію. Втрата державної незалежності зазвичай веде і до скасування автономії. У 1878 році Боснія і Герцеговина звільнилися від влади Туреччини і були окуповані Австро-Угорщиною, через 2 роки Босно-Герцеговинська церква отримала автономію від Вселенського патріархату Константинополя, але з входженням Боснії до складу Югославії її автономія була скасована[1].
Автономна православна церква — це помісна православна церква (до юрисдикції якої належить певна територія, на якій не повинні діяти інші помісні церкви). Як і автокефальна церква, вона є незалежною і самостійною в управлінні частиною Східної православної церкви. Автономна церква ні ієрархічно, ні адміністративно не є частиною іншої православної церкви. Відмінність від автокефалії полягає лише в тому, що її предстоятель, після обрання, має бути затверджений патріархом однієї з автокефальних церков. У випадку Японської православної церкви — це патріарх московський, у випадку Фінляндської православної церкви — Вселенський патріарх. РПЦвУ не є канонічно визнаною автономною церквою, а є лише «самоврядною церквою з правами широкої автономної», статус якої в східному православ'ї зустрічається лише в церквах Московського патріархату.
Залежність автономної церкви від автокефальної виражається в наступному:
- предстоятель автономної церкви поставляється предстоятелем материнської церкви;
- статут автономної церкви затверджується автокефальною церквою;
- автономна церква отримує від автокефальної церкви миро;
- ім'я предстоятеля материнської церкви виголошується в усіх храмах автономної церкви перед ім'ям її предстоятеля;
- предстоятель автономної церкви підсудний вищої судової інстанції материнської церкви[1].
- Синайська православна церква — автономна православна церква у складі Грецьої православної церкви Єрусалиму, єдиний єпископ якої з титулом Архиєпископ Синайський, Фаранський і Раіфський отримує хіротонію від Патріарха Єрусалимського[1][4][2].
- Фінляндська православна церква — автономна православна церква у складі Вселенського патріархату Константинополя.[4][2]
- Японська православна церква — автономна православна церква у складі Московського патріархату.[4][2]
- Китайська православна церква — автономна православна церква у складі Московського патріархату яка відновлюється після "Культурної революції"[2].
- Естонська апостольсько-православна церква — автономна православна церква у складі Вселенського патріархату Константинополя.
- Канонічне право
- Диптих
- Церковне звичайне право
- Статути церковні
- Томос
- Об'єднання православних церков України
- Помісна церква
- ↑ а б в г д АВТОНОМНАЯ ЦЕРКОВЬ. www.pravenc.ru. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 серпня 2018.
- ↑ а б в г д е Цыпин В., прот. Церковное право. М., 1996. С. 208-209.
- ↑ Церковь и территория. Церковная диаспора. Автокефальные и автономные церкви. Церковно-Научный Центр "Православная Энциклопедия" (рос.). Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 серпня 2018.
- ↑ а б в Лит.: Никодим (Милаш), еп. Далматинский. Православное церковное право. СПб., 1897. С. 307-325;
- Автономія церковна [Архівовано 12 червня 2017 у Wayback Machine.]; Православні автономні церкви // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- http://www.orthodoxwiki.org/Autonomy [Архівовано 29 серпня 2006 у Wayback Machine.]
- М. В. Філоненко. Автономія церковна [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
| |||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
