Іларіон (Шукало)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Його високопреосвященство Іларіо́н (справжнє ім'я Шукало Роман Васильович; 3 травня 1951, смт. Рудне, Львівська область) — архієрей РПЦвУ[1] з 1991 року, митрополит Донецький і Маріупольський. З 2011 року — український колаборант з Росією, постійний член синоду РПЦвУ. З 2009 року — член Міжсоборної присутності Російської православної церкви.
За співпрацю з «ДНР» є фігурантом бази «Миротворець»[2]. З 9 грудня 2018 року йому анульовано право на перетин лінії розмежування[3].
Роман Васильович Шукало народився 3 травня 1951 року в селищі Рудне на околиці Львова в сім'ї переселенців з Холмщини[4].
1968 року після невдалої спроби вступити до Московської духовної семінарії був зарахований до Львівського сільськогосподарського інституту, після закінчення якого навчався в аспірантурі і захистив кандидатську дисертацію. Викладав у Вишнянському сільськогосподарському технікумі у Львівській області.
Під час навчання в інституті був іподияконом митрополита Львівського і Тернопільського Миколая (Юрика). У 1979 році переїхав в Донецьк, де був псаломником Церкви Успіння Божої Матері в Будьонівці. 1980 року вступив до Одеської духовної семінарії. На Стрітення, 15 лютого 1981 року, під час Служби Божої в Успенському кафедральному соборі Одеси був висвячений на диякона митрополитом Херсонським і Одеським Сергієм (Петровим), тимчасовим керівником Ворошиловградсько-Донецької єпархії, і направлений на служіння в Петропавлівський кафедральний собор Ворошиловграда. 2 жовтня наступного року митрополитом Львівським Миколаєм висвячений на священика і призначений ключарем Петропавлівського собору.
23 листопада 1986 року призначений настоятелем Церкви святого Миколая в Ровеньках. 1987 року зарахований до Московської духовної академії, яку закінчив у 1991 році. У 1988 році призначений настоятелем Миколаївського собору Старобільська і благочинним Старобільського округу, членом Єпархіальної ради.
До Великодня 1989 року був зведений у сан протоієрея.
Рішенням синоду РПЦвУ від 5 вересня 1991 року призначений єпископом Івано-Франківським і Коломийським, керівником Івано-Франківської єпархії. 21 вересня пострижений в чернецтво з ім'ям «Іларіон» на честь преподобного Іларіона, схимника Печерського. 27 вересня за Літургією в Хрестовоздвиженському храмі на Подолі зведений у сан архімандрита. 29 вересня у Володимирському кафедральному соборі висвячений на єпископа Івано-Франківського і Коломийського.
Після того, як 22 січня 1992 року єпископ Чернівецький Онуфрій Березовський не підписав Звернення єпископату України до патріарха Московського, Священного Синоду і всіх архієреїв Російської православної церкви з проханням надати УПЦ автокефалію, наступного дня синод РПЦвУ змістив його з кафедри і призначив керівником Івано-Франківської єпархії; Іларіона, натомість, — єпископом Чернівецьким і Буковинським, керівником Чернівецької єпархії[5]. Однак Онуфрій не виконав цього рішення і залишився в Чернівцях, через що Іларіон (Шукало) не зміг зайняти нову кафедру. Тому 6 квітня 1992 року синод призначив його єпископом Херсонським і Таврійським, керівником Херсонської єпархії.
23 листопада 1995 року був возведений у сан архієпископа.
12 вересня 1996 року призначений керівником Донецької єпархії зі збереженням керівництва Херсонською єпархією. 11 червня 1997 року звільнений з херсонської кафедри, натомість призначений тимчасовим керівником Горлівської єпархії.
23 листопада 2000 року зведений у сан митрополита.
Митрополит Іларіон вважається близьким другом Віктора Януковича, четвертого президента України, який у 1997–2002 роках був головою Донецької ОДА[6]. Іларіон активно підтримував Януковича під час президентських виборів 2004 року та Помаранчевої революції. 12 листопада 2004 року під час єпархіальних зборів митрополит назвав Януковича «православним президентом», а його конкурента від опозиції Віктора Ющенка — «слугою сатани»[6]. В церквах Донецької єпархії розповсюджувалася агітація, а деякі священики закликали парафіян голосувати за провладного кандидата[6].
27 січня 2007 року звільнений від управління Горлівською єпархією, однак, залишився священноархімандритом Святогірської лаври. 31 травня 2007 року призначений відповідальним перед Священним Синодом за будівництво Кафедрального собору Воскресіння Христового в Києві[7]. 9 липня 2009 року його звільнено з цієї посади[8]
27 липня 2009 року признечений членом Міжсоборної присутності Російської православної церкви[9]
29 вересня 2010 року нагороджений правом носіння другої панагії.
14 червня 2011 року призначений постійним членом Священного Синоду[10].
Через те, що під час хвороби митрополита Київського Володимира (Сабодана) у 2011–2012 роках, Синод без його участі звільнив архієпископа Переяслав-Хмельницького Олександра (Драбинка), його секретаря і «праву руку», з кількох найвпливовіших в УПЦ посад, ЗМІ та незалежні оглядачі звинуватили групу постійних членів Синоду в складі митрополитів Іларіона, Павла (Лебедя) та Агафангела (Саввіна) у спробі усунути від практичного управління церквою її предстоятеля, взяти владу в свої руки і ліквідувати самостійність УПЦ[11]. Підтримував тісні зв'язки з колишнім Президентом України Януковичем.
10 жовтня 2021 року отримав право на служіння з виносним Хрестом.
2022 року, після російського вторгнення до України, почав співпрацювати із окупантами. У серпні 2022 року Іларіон очолив «хрестну ходу» в окупованому Маріуполі, де був присутній голова окупаційної «адміністрації» міста Костянтин Іващенко[12]. Варто зазначити, що у вітальних повідомленнях з нагоди дійства вживалась назва «Російська православна церква» замість УПЦ чи УПЦ МП.
Іларіона критикують за любов до розкоші. В липні 2012 року журналісти сфотографували в нього на руці годинник «Franck Muller» вартістю близько 150 тисяч доларів, що майже в п'ять разів дорожче за «Breguet» патріарха Кирила за 30 тисяч євро[13][14][15]. На ялинку в Центрі культури імені Кирила і Мефодія в січні 2013 року митрополит приїхав на джипі «Cadillac Escalade», ціни на який у офіційних дилерів в Україні коливаються в межах $105-155 тис. в залежності від комплектації[16]. За інформацією народного депутата України Олександра Бригинця, єдиний неушкоджений будинок у Пісках — садиба митрополита Ілларіона[17].
- Орден «За заслуги» I ст. (3 травня 2011) — за вагомий особистий внесок в утвердження ідеалів гуманізму і милосердя в суспільстві, багаторічну подвижницьку діяльність[18]
- Орден «За заслуги» II ст. (2 липня 2007) — за вагомий особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Донецької області, вагомі трудові досягнення та з нагоди 75-річчя утворення області[19]
- Орден «За заслуги» III ст. (2 травня 2001) — за вагомий особистий внесок в утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, багаторічну плідну церковну діяльність[20]
- Орден Дружби (Російська Федерація, 11 липня 2013) — за великий внесок у розвиток дружніх відносин між народами і зміцнення духовних традицій[21].
- ↑ У статті на позначення Української Православної Церкви у єдності з Московським Патріархатом використовуються її офіційні назви — Українська Православна Церква, Київська Митрополія або УПЦ
- ↑ Шукало Роман Васильович [Архівовано 11 грудня 2019 у Wayback Machine.] Центр «Миротворець»
- ↑ Митрополита УПЦ МП не пустили через лінію розмежування, в церкві обурені. Архів оригіналу за 10 грудня 2018. Процитовано 11 грудня 2018.
- ↑ Будівничий православних храмів. [Архівовано 20 березня 2013 у Wayback Machine.] Георгій Гуляєв, Церковна православна газета, № 9 (283), травень 2011
- ↑ 22 января. [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.] Православие. Ru (рос.)
- ↑ а б в Церква і вибори: уроки 2004 року. [Архівовано 1 листопада 2011 у Wayback Machine.] Олег Турій, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
- ↑ Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 31 травня 2007 року. [Архівовано 15 жовтня 2011 у Wayback Machine.] Офіційний сайт Української православної церкви (Московського патріархату)
- ↑ Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 9 липня 2009 року. [Архівовано 10 жовтня 2011 у Wayback Machine.] Офіційний сайт Української православної церкви (Московського патріархату)
- ↑ Состав Межсоборного присутствия Русской Православной Церкви [Архівовано 12 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 14 червня 2011 року. [Архівовано 26 серпня 2011 у Wayback Machine.] Офіційний сайт Української православної церкви
- ↑ Конфлікт в УПЦ не дає спокою світським ЗМІ. [Архівовано 18 березня 2012 у Wayback Machine.] Марина Довженко, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
- ↑ Російська церква перестала соромитись своєї назви. В Маріуполі відбулась третя за літо хресна хода РПЦ, - ФОТО. 0629.com.ua - Сайт города Мариуполя (укр.). Процитовано 24 січня 2023.
- ↑ Донецький митрополит Іларіон носить годинник за 150 тисяч євро. [Архівовано 30 листопада 2012 у Wayback Machine.] Тиждень.ua з посиланням на «Новости Донбасса»
- ↑ Донецький митрополит своїм годинником «переплюнув» самого Кирила. [Архівовано 30 листопада 2012 у Wayback Machine.] ТСН
- ↑ Донецький митрополит носить годинник за 150 тисяч євро. [Архівовано 7 лютого 2013 у Wayback Machine.] ТаблоID, Українська правда
- ↑ Донецький Митрополит приїхав до дітей на «Кадилаці». [Архівовано 8 січня 2013 у Wayback Machine.] Українська правда
- ↑ Єдиний уцілілий будинок у Пісках належить митрополиту УПЦ (МП) Ілларіону. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015.
- ↑ Указ Президента України № 545/2011 від 3 травня 2011 року «Про нагородження орденом „За заслуги“». Архів оригіналу за 30 листопада 2012. Процитовано 3 травня 2011.
- ↑ Указ Президента України № 582/2007 від 2 липня 2007 року «Про нагородження працівників підприємств, установ та організацій Донецької області»
- ↑ Указ Президента України № 291/2001 від 2 травня 2001 року «Про нагородження орденом „За заслуги“»
- ↑ Указ Президента Российской Федерации № 619 от 11 июля 2013 года «О награждении государственными наградами Российской Федерации» [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
- Біографія на офіційному сайті РПЦвУ [Архівовано 27 квітня 2012 у Wayback Machine.]
- Будівничий православних храмів. [Архівовано 20 березня 2013 у Wayback Machine.] Георгій Гуляєв, Церковна православна газета, № 9 (283), травень 2011
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
