Яловець звичайний
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Яловець звичайний | |
|---|---|
| |
| Juniperus communis subsp. communis | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Голонасінні (Gymnosperms) |
| Відділ: | Хвойні (Pinophyta) |
| Клас: | Хвойні (Pinopsida) |
| Порядок: | Соснові (Pinales) |
| Родина: | Кипарисові (Cupressaceae) |
| Рід: | Яловець (Juniperus) |
| Вид: | J. communis
|
| Біноміальна назва | |
| Juniperus communis L., 1753
| |
| |
| Ареал виду | |
Яловець звичайний[1][2], яліве́ць звича́йний (Juniperus communis L.) — хвойна рослина роду ялівець родини кипарисових. Росте в Північній Америці та Євразії у дуже різних середовищах існування: болота, ліси, луки, перелоги, скелясті ділянки. Це вічнозелений дводомний кущ або деревце, від лежачої до прямовисної звички. Кора коричнева й волокниста; гілки розпростерті чи висхідні; листки зелені, але іноді здаються сріблястими; чоловічі шишки жовті; насіннєві шишки синювато-чорні. Використовується як лікарська, харчова, олійна й фарбувальна рослина; має цінну деревину; часто культивується як декоративний чагарник.
Українська назва «ялівець», «яловець» походить від праслов. (j)alovьcь < jalovъ («яловий, безплідний»). Ймовірно, первісно ця назва вживалася щодо чоловічих особин ялівцю, які не дають плодів — пор. н.-луж. jałowjeńc («чоловіча рослина ялівця»). Окрім того, припускають, що назва могла бути дана за його зелені, незрілі на вигляд плоди, або ж через те, що він росте на неплодючих («ялових») землях[3]. Ще одна версія пов'язує назву з народним повір'ям, що корова після поїдання цієї рослини залишається на цей рік безплідною, яловою[4].
Місцеві назви — яловець, ялинець, ялувець, ядлівець, єлівець, верес, божевельник, боровиця, джанєпіна, джарап, джарапин, дженяпіна, можевел, можжевельник.
Вічнозелений кущ або невелике деревце (4–6 м заввишки) з прямим стовбуром і конусоподібною або яйцеподібною кроною; кора сірувато-бура. Молоді пагони червонувато-бурі, на них кільчасто розміщені по три колючі кілясті хвоїнки (8–20 мм завдовжки). Зверху хвоїнки білуваті з восковим нальотом, знизу блискучі, зелені, при основі зчленовані. Зберігаються на гілках протягом чотирьох років.
Дводомна, рідше однодомна рослина. Чоловічі органи спороношення мають вигляд жовтих колосків, які несуть щитоподібні луски з трьома-сімома пиляками. Жіночі органи спороношення подібні до зелених бруньок. Вони складаються з кількох насінних лусок і трьох насінних зачатків. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються й утворюють соковиту зелену шишкоягоду округлої форми (7–9 мм в діаметрі). Це не ягоди, а шишечки з м'ясистими лусочками, які зрослись[5]. Через рік шишкоягоди стають чорними з восковим нальотом або без нього. Насінини довгасті з твердою оболонкою. Шишкоягоди дуже люблять дрозди[5].
Рослина зустрічається в помірному кліматі Північної півкулі (Європа, Азія, Північна Америка), росте також в Північній Африці й тропічних районах Азії (Непал, Пакистан). Це найбільш поширений вид хвойних порід у світі, циркумполярний розподіл якого сягає від 70 ° пн. ш. на Алясці, Скандинавії та Сибіру до 28 ° пн. ш. у Гімалаях.
Ялівець звичайний росте в підліску хвойних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Запилюється у квітні — травні, шишкоягоди достигають у вересні. Росте в Карпатах (нижній гірський лісовий пояс), на Поліссі, а також в Криму. Райони заготівель — Львівська, Івано-Франківська, Волинська області. Запаси сировини значні.
Лікарська, харчова, ефіроолійна, фітонцидна, деревинна, смолоносна, декоративна і фітомеліоративна рослина.
У фармакології використовують шишкоягоди ялівцю як сечогінний засіб при хворобах сечових і статевих шляхів, а також як відхаркувальний і дезинфекційний засіб. Є вказівки про лікування ефірними оліями шишко-«ягід» ялівцю хвороб шкіри, у тому числі й злоякісного походження. У народній медицині корені вживають при туберкульозі легень, бронхітах, нирковокам'яній хворобі. Шишкоягоди застосовують при хворобах печінки, жіночих хворобах, ревматизмі, відвар гілок — при діатезі. Сік із шишок п'ють як сечогінний і регулюючий травлення засіб, при набряках. У гомеопатії використовують есенції зі свіжих шишок.
Всі частини рослини виділяють фітонциди.
Шишки ялівцю мають високу ароматичність, містять різноманітні смакові речовини і широко застосовуються для технічної переробки. Шишечки-«ягоди» дуже ароматичні, солодкі, але мають смолистий смак[5]. Висушені шишкоягоди ялівцю використовують у кулінарії, як пряність. Ціняться вони при виробництві алкогольних напоїв, вин (наприклад, англійського джину), кондитерських виробів. У них містяться до 0,3 % цукрів (за іншими даними у зрілих шишечках ялівцю міститься до 42 % цукру, тобто стільки ж, скільки у винограді[5]), пектинові й дубильні речовини (1,6 %), протеїн (3,5 %), яблучна, оцтова і мурашина кислоти, смоли, віск, ароматичні сполуки. Хвоя ялівцю — цінний накопичувач вітамінів, у ній містяться каротин, вітамін С (246 мг%).
З шишкоягід, хвої та гілок ялівцю одержують ефірну олію. Ефірну олію із хвої використовують для виготовлення імерсійної олії та освіжаючих есенцій.
Для отримання сиропу шишечки ялівцю розминають, не дроблячи насіння, що містять гіркоту. Кілограм розчавлених «ягід» кладуть у каструлю з трьома літрами води, нагрітої до 40° градусів, і розмішують хвилин 15. Потім ягоди виймають, віджимаючи сік. Поклавши в нього другу і третю порцію свіжих ягід, одержують сік, який містить до 20 % цукру[5]. Для отримання сиропу, що містить до 60 відсотків цукру, сік випарюють при нагріванні до 70 °C[5]. Випарювати рекомендується у «водяній бані» (тобто в каструлі, опущеній в іншу каструлю з водою, що нагрівають).
Ялівцевий цукор (фруктоза) в півтора раза солодший бурякового[5]. Сироп може йти на виготовлення желе, киселю, пряників, з ним також можна пити чай і каву[5].
З ялівцевими гілками парять бочки, щоб надати їм приємний бальзамічний запах і відбити інші, менш приємні[5].
З кори й шишок ялівцю отримують фарбу, зеленувато-жовту і захисного кольору (хакі)[5].
Яловець має тверду щільну деревину з красивим малюнком, червонувато-жовтим ядром і характерним ароматом. Стійка проти загнивання та ураження шкідниками. Використовується для дрібних столярних і токарних виробів, придатна для олівцевої палички. Особливо ціниться як сировина для олівцевої палички інший вид — ялівець віргінський. У стовбурах і старих гілках ялівцю утворюється смола, яка виступає з тріщин у вигляді крапель або грудочок. Смолу використовують для виробництва сандараку, який є сировиною для одержання високоякісного лаку.
Ароматну деревину й гілки ялівцю застосовують для дезінфекції тари, приміщень, хвою і шишки — для ароматичних ванн, деревину, хвою та ягоди — для копчення рибних і м'ясних продуктів. Ялівець звичайний добре піддається (шляхом обрізування) формуванню крони, має декоративні форми; пірамідальну, плакучу, кулясту. Рекомендується для створення невеликих груп, поодиноких насаджень і живоплотів. Особливо декоративний інший вид — ялівець козацький. Він придатний для групових і особливо суцільних насаджень на схилах, у парках і лісопарках, для оформлення кам'яних гірок. Ялівець звичайний широко використовується у полезахисному лісорозведенні як ґрунтополіпшувальна та протиерозійна порода.
Ялівець належить до цінних та рідкісних порід дерев, тому вивезення лісо- та пиломатеріалів з нього за межі митної території України заборонено[6].
Шишкоягоди заготовляють восени, розстилаючи під кущами брезент і струшуючи їх. Потім зібрані шишкоягоди сортують на решетах, відділяючи від хвої та інших домішок. Завдяки смолистим і ароматичним сполукам шишкоягоди тривалий час можуть зберігатись у свіжому вигляді при температурі близько 0°. Сушать шишкоягоди під залізним дахом на горищах, розстилаючи їх тонким шаром. При сушінні на сонці, у печах або сушарках вони втрачають цілющі властивості. Висушену сировину пакують у мішки вагою по 40–50 кг, зберігають близько трьох років у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.
Ялівець звичайний потребує ощадливого використання й охорони.
- Ялівець
- Ялівець віргінський (Juniperus virginiana L.)
- Ялівець козацький (Juniperus sabina L.)
- Ялівець високий (Juniperus excelsa)
- Ялівець (пряність)
- Список дикорослих корисних рослин України
- ↑ Juniperus communis // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 43.
- ↑ Етимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982—2009.
- ↑ Живі смарагди України: Оповіді про рослини. За ред. В. П. Бусола. К.: «Молодь», 1990
- ↑ а б в г д е ж и к л (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
- ↑ Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів» від 08.09.2005 № 2860-IV (зі змінами). Верховна Рада України. 10 жовтня 2015. Процитовано 14 вересня 2016.
- Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.
- Яловець звичайний // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 490. — ISBN 5-88500-055-7.
- Яловець звичайний // Дикі їстівні рослини України / Рева М. Л., Рева Н. Н.. — Київ : «Наукова думка», 1976. — С. 140.
- Ялівець звичайний [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] // Фармацевтична енциклопедія
- Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н. Дикорастущие полезные растения Украины : справочник. — К. : Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
| |||||||
|
|
|
Це незавершена стаття про хвойні. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
