Турхан-султан осман. ترخان خديجه سلطان‎, трансліт. Turhan Sultan
Валіде-султан
18 серпня 1648 — 5 липня 1683
Співправитель:	Кесем-султан (18 серпня 1648 — 2 вересня 1651)
Монарх:	Мехмед IV
Попередник:	Кесем-султан
Наступник:	Саліха Ділашуб-султан
Регент Османської імперії
3 вересня 1651 — 1656
Попередник:	Кесем-султан
Наступник:	посада скасована
Народження:	прибл. 1627 невідомо
Смерть:	5 липня 1683(1683-07-05) Едірне, Османська імперія
Поховання:	Tomb of Turhan Hatice Sultand
Країна:	Османська імперія
Релігія:	християнство → іслам суннітського толку
Шлюб:	Ібрагім I
Діти:	Мехмед IV і інші[⇨]
Медіафайли у Вікісховищі

Турха́н-султа́н (осман. ترخان خديجه سلطان‎, трансліт. Turhan Sultan; прибл. 1627, ? — 5 липня 1683) — головна наложниця османського султана Ібрагіма І з титулом хасекі, мати султана Мехмеда IV, валіде-султан і регент Османської імперії в перші роки правління сина; остання представниця періоду жіночого султанату.

Філіз Караджа, автор статті про Турхан в Ісламській енциклопедії, відзначала, що хоча стверджувалося, що Кесем-султан дала їй ім'я Хатідже Турхан (тур. Hatice Turhan), османський історик і сучасник Турхан Ушакізаде Ібрагім-ефенді писав, що вона спочатку отримала ім'я Турхан/Тархан (тур. Turhan/Tarhan) і тільки потім Хатідже^[1]. Караджа також зазначала, що в старих джерелах цю султанку називали Турхан Хатідже, тоді як у новіших дослідженнях вона згадується як Хатідже Турхан^[2]. Османський історик Сюрея Мехмед-бей назвав її Турхан Хатідже Валіде-султан^[3].

Турецький історик Недждет Сакаоглу^[tr] назвав розділ про неї у своїй книзі Bu mülkün kadın sultanları "Валіде Хатідже Турхан-султан", зазначивши, що в джерелах її називають Турхан Хасекі, Хатідже Турхан-султан і Турхан Валіде-султан, а на фонтані-чешме, побудованому нею в Бешикташі, її ім'я вказано як Хатідже-султан^[4].

Османіст Ентоні Олдерсон, турецький історик Чагатай Улучай і американський професор історії Леслі Пірс^[en] вказали тільки один варіант імені - Хатідже Турхан-султан^[5][6][7]; Улучай, як і Караджа, зазначав, що ім'я їй дала особисто Кесем^[5].

Філіз Караджа писала, що Турхан, за чутками, була російського походження (тур. Rus asıllı), народилася в 1627 році, у дванадцятирічному віці була захоплена кримськими татарами і подарована Кесем-султан Кьор Сулейманом-пашею^[1]. Цієї ж версії дотримувався і Чагатай Улучай^[5]. Недждет Сакаоглу писав, що Турхан народилася ймовірно в 1627 році на території Росії (тур. Rusya); припущення про рік народження Сакаоглу засновував на тому факті, що коли в 1642 році Турхан-султан народила сина, їй не могло бути менше 15 років^[8]. Ентоні Олдерсон, без зазначення будь-яких подробиць, писав, що народилася вона в 1627^[6]. Турецький історик Ахмет Рефік Алтинай^[tr] у праці «Епоха соболів» (тур. Sarnur Devri) назвав її «руською шатенкою» (тур. Kumral Rus kızıydı), описавши як струнку, світловолосу і світлошкіру дівчину з блакитними очима; Сакаоглу зазначав, що опис цей, вірогідно, недостовірний, оскільки ґрунтується на портретах, написаних через багато років після її смерті^[9]. Улучай писав, що Турхан була дуже гарна: висока, струнка, з ямочками на щоках, що ще більше підкреслювали її красу, з білою шкірою, очима глибокого блакитного кольору і сліпуче блискучим каштановим волоссям^[5].

Французький мандрівник Жан-Батист Таверньє, повертаючись із подорожі Сходом в 1668 році, заїхав до Стамбула і в своїх спогадах написав, що на троні знаходиться син Ібрагіма і «черкеської жінки»^[10].

Турецький письменник та історик Решад Екрем Кочу^[tr] у романі «Кесем-султан» під виглядом гаремних пліток назвав Турхан-султан «українською селянкою» (тур. Ukraynalı köylü kızı), викраденою татарами і проданою біля берегів Дунаю одному з санджакбеїв Кер Сулейману-паші, а той подарував 13-річну дівчину до палацу Кесем-султан в подяку за якусь послугу^[4]. Версію про українське походження висловлювала і Халіме Догру: вона писала, що під час походу султана на Польщу в 1673 році Турхан «побувала на землях, де народилася,— Україні — вдихнула повітря батьківщини і можливо побачилася з сім'єю» (тур. … doğduğu topraklara, -Ukrayna'ya- kadar gidişi, oralann havasını soluyuşu, belki ailesiyle…)^[11]. За словами сучасного українського історика Тараса Чухліба Турхан народилася в Україні в 1620-х роках^[12].

Ахмед Рефік Алтинай у книзі «Життя Стамбула в дванадцятому столітті» і османіст Ентоні Алдерсон, який його цитує, згадували, що Турхан-султан була мусульманкою і у неї був брат Юсуф-ага, який помер у 1689 році^[13]. Про існування у Турхан брата Юсуфа згадувала також Філіз Караджа^[14].

Філіз Караджа відзначала, що майбутня хасекі виховувалась у гаремі, а палацову освіту вона отримувала під наглядом молодшої дочки Кесем Атіке-султан^[15]. У той же час Улучай писав, що Кесем-султан особисто займалася вихованням наложниці, щоб у найкоротші терміни представити її своєму сину-султану^[5]. Пірс же писала, що Турхан, привезена в столицю Кьор Сулейманом-пашею, навчалася в будинку Атіке, але виховувалась Кесем, яка спочатку готувала дівчину до того, що вона стане наступною валіде-султан і тому навчала її не тільки гаремним тонкощам, а й політиці держави^[17].

Сакаоглу писав, що Турхан-султан вдалося заблищати на сцені цілком завдяки успіху: на трон зійшов єдиний османський шехзаде, що залишився живим Ібрагім, і сама Турхан стала першою, хто 1^[4] або 2 січня 1642^[15] подолав фінішну лінію забігу на народження першого шехзаде нового султана - її, як і решту дюжину наложниць, до цього забігу змусила Кесем-султан, яка у занепокоєнні через відсутність шехзаде наказувала писати різноманітні обереги, готувати ліки та зілля^[4]. Караджа відзначала, що Турхан-султан стала найпершою наложницею, подарованою султану Ібрагіму I^[15]. Народження шехзаде Мехмеда відзначалося з великим розмахом, оскільки воно усувало небезпеку припинення османської династії^[15].

Народивши першого спадкоємця, Турхан отримала титул башхасекі^[18][15]. Але Сакаоглу зазначав, що вона не отримала відповідного положення в гаремі: з одного боку, причиною цього була надмірна схильність Ібрагіма до жінок, а з іншого — необмежена влада в гаремі валіде Кесем-султан^[18]. Леслі Пірс писала, що Ібрагім більшу частину свого правління ігнорував Турхан^[19]. Сакаоглу вважав, що Ібрагім не любив мати свого старшого сина, що доводить, у тому числі, подію, описану істориками того часу: «Султан Ібрагім закохався в жінку, яка приходила до гарему зі своєю дитиною, щоб годувати молоком шехзаде Мехмеда. Одного разу, коли вони любовно балакали в Мермерліку [4-му дворі Топкапи], Турхан помітила їх. Вона нагадала султану, який приласкав сина тієї жінки, що йому треба було б з ласкою ставитися до свого власного шехзаде. Султан, розлютившись на Турхан, кинув Мехмеда в мармуровий басейн. У ситуацію втрутилася Кесем-султан і вигнала годувальницю з палацу»^[18]. При цьому Улучай зазначав, що до народження сина Ібрагім був закоханий у свою хасекі і не помічав інших наложниць, але, будучи великим любителем жінок, дуже швидко переключився на інших наложниць. Згадуючи про випадок з годувальницею, Улучай писав, що Ібрагім любив дитину годувальниці більше, ніж шехзаде Мехмеда, і хотів убити свого сина, кинувши його до басейну. Він також зазначав, що спочатку Турхан ревнувала султана до інших жінок, але з часом, коли Ібрагім повністю переключився на інших наложниць і башхасекі залишилася наодинці, змирилася зі своїм становищем^[20].

8 серпня 1648 султан був повалений і через кілька днів убитий^[21]. На чолі величезної країни виявився шестирічний син Турхан, Мехмед. Зі сходженням на престол Мехмеда вона повинна була отримати титул валіде та інші належні привілеї, проте через вік — Турхан на той момент було трохи більше двадцяти років  — і недосвідченість була відсторонена від влади Кесем-султан, яка до того моменту встигла побувати валіде-регентом двічі^[22][23].

Амбітна Турхан відмовилася здаватися без бою. За три роки, що Кесем була при владі, встигла знайти чимало прихильників, серед яких виявилися глава чорних євнухів і великий візир; проте на стороні Кесем залишалися яничари. Незважаючи на те, що Кесем ефективно справлялася з обов'язками валіде-регента, в народі починалися хвилювання через великий вплив яничар на політику країни^[24].

На початку 1651 року Турхан стало відомо про те, що яничари за згодою Кесем-султан планують отруїти Мехмеда IV і посадити на трон іншого її онука, шехзаде Сулеймана, мати якого Саліха Ділашуб-султан здавалася їй більш поступливою. Ці плани були передані Турхан Мелек-хатун, однією з служниць старшої валіде, яка виявилася подвійним агентом.

У ніч на 2 вересня 1651 року Кесем була задушена в своїх покоях прихильниками Турхан, хоча достовірно невідомо, чи було вбивство сплановано і здійснено за прямим наказом матері Мехмеда IV^[25][26][24].

Зі смертю своєї головної конкурентки, Турхан отримала титул валіде і стала регентом, а на перші ролі при дворі висунулися її прихильники, головним з яких був Сулейман-ага, старший чорний євнух. Насамперед, Турхан, підтримувана палацовими євнухами, відсторонила від влади всіх візирів — ставлеників яничар. Великий візир Сиявуш-паша перейшов на її бік^[26][25], посаду шейх-уль-ісламу зайняв Абусаід-ефенді, також прихильник матері султана. Ватажки яничар, на чолі з Кара Чавуш Мустафа-агою, котрі керували змовою проти султана Мехмеда IV і його матері, були призначені губернаторами у віддалені провінції і незабаром убиті, за наказом султана, а їхні величезні статки конфіскували. Новим великим візиром незабаром був призначений літній і безвольний Гюрджю Мехмед-паша^[tr][27].

Турхан, володіючи всією повнотою влади, разом з тим, не усунула від влади над країною сина: разом з Мехмедом їй вдалося створити ефективний управлінський тандем, який дозволив молодому султану набратися необхідного досвіду ще до повноліття. За такий розумний поділ влади Мехмед любив і глибоко шанував матір все своє життя. Через свою недосвідченість, вона покладалася на інших членів уряду, в першу чергу, на великого візира, який консультував її з політичних питань^[28].

У цілому успішне правління Турхан було затьмарене трьома проблемами: плачевний стан флоту, війна з венеційцями на Криті і фінансова криза, викликана великими витратами на ведення цієї війни. Щоб подолати кризу, Турхан призначила на пост великого візира Тархунджу Ахмеда-пашу^[tr], який провів в країні низку реформ, пов'язаних, насамперед, з жорсткою економією^[29][30]. Реформи виявилися непопулярними в народі, великі візири, змінюючись один за іншим, були нездатні керувати величезною імперією і валіде стала втрачати владу. 1 березня 1656 року розпочався новий заколот яничар. Через два дні ватажки заколотників були прийняті султаном Мехмедом і зажадали від нього страти 31 придворного сановника, включаючи валіде-султан і головного чорного євнуха. Переляканий султан, ридаючи, попросив пощадити лише його матір. Яничари погодилися на це і незабаром тіла головного чорного і головного білого євнухів були скинуті з палацової стіни прямо в зібраний біля палацу натовп. У ході заколоту була убита і няня султана Мелек-хатун, звинувачена в зраді Кесем-султан. Терор щодо прихильників Турхан тривав кілька наступних тижнів. На пост великого візира яничари повернули Сиявуша-пашу, який через місяць помер^[31]. Анархія тривала майже два місяці, після чого радникам султана вдалося посіяти розбрат між яничарами і османською кавалерією. Незабаром командувач яничар був страчений, а самі вони вгамувалися^[32]. 15 вересня 1656 року на пост великого візира був призначений Кепрюлю Мехмед-паша, який отримав ширші повноваження, ніж у його попередників. Це призначення поклало край правлінню жінок і ознаменувало початок епохи династії Кепрюлю^[33][34]. За твердженням історика Мустафи Наїми, саме прихильники Турхан запропонували їй кандидатуру Кепрюлю Мехмеда-паші на посаду великого візира^[35].

Так як справами держави став займатися великий візир Кепрюлю Мехмед-паша^[34], Турхан активно зайнялася будівництвом. Перший свій проект валіде розпочала в 1658 році: у відповідь на венеційську блокаду Дарданелл в 1655 році, яка унеможливила доставку деяких товарів (у тому числі і продуктів) у Стамбул^[36], Турхан замовила будівництво двох фортець біля входу в протоку — проект, задуманий ще Кесем-султан. Фортеці, одна на європейській стороні, друга — на азійській, були добудовані в 1661 році і збереглися до наших днів^[37]. Цей проект поставив Турхан Хатідже на ту ж ступінь, що і Мехмеда Завойовника, і інших султанів, які побудували фортеці в тому ж самому районі^[38].

Найбільшого визнання валіде домоглася, добудувавши в Стамбулі Нову Мечеть Валіде. Вона має цікаву історію будівництва: перший камінь мечеті в Еміньоню був закладений ще Сафіє-султан, прапрабабусею султана Мехмеда IV, в 1597 році; для будівництва Сафіє вибрала ту частину міста, де проживало найменше мусульман, і хотіла цим зробити «невірних» мусульманами^[39][40]. Однак, в 1603 році, смерть султана Мехмеда III, сина Сафіє, зупинила будівництво мечеті, яке було відновлено тільки через більш як півстоліття. У 1660 році площа, де вона була недобудованою, постраждала від пожежі^[41]. Пожежа привернула увагу Турхан і до самої мечеті, будівництво якої, за її наказом, було завершено в 1665 році. Окрім неї в комплекс також увійшли монарший павільйон, початкова школа, громадський фонтан, ринок прянощів і великий мавзолей Турхан-султан^[42][40]. Комплекс отримав славу першої імперської мечеті, побудованої жінкою^[42].

Турхан стала останньою представницею Султанату жінок — валіде-регентом при малолітньому синові^[43]. Вона активно займалася благодійністю і в народі була відома, як покровителька бідних. Турхан Хатідже-султан померла 5 липня^[44] 1682^[6] або 1683^[44] року в Едірне^[45] і була похована у власному тюрбе в «Новій мечеті Валіде», де пізніше був похований її син та інші нащадки^[46].

Мехмед Сюрея-бей і Чагатай Улучай називають тільки одну дитину Турхан - султана Мехмеда IV^[47][48].

Філіз Караджа називає ім'я тільки сина Турхан^[49], проте вона зазначає, що зустрічаються згадки про дочку цієї валіде^[14].

Недждет Сакаоглу у своїй праці Bu mülkün kadın sultanları у розділі про саму Турхан крім Мехмеда вказав, що в неї була дочка Атіке-султан (після 1642 — між 1666 і 1693)^[50]; цієї ж версії дотримувався і Ентоні Олдерсон^[6]. Разом з тим, Сакаоглу в розділі про фаворитку Мехмеда IV Еметуллах Гюльнуш-султан вказує, що у султана було дві повнорідних сестри Гевхерхан-султан (бл./в 1642) - 1694) і Бейхан-султан (1645-1700)^[51].

• роман «Хатідже Турхан» (Олександра Шутко, 2017)^[52]

• фільм «Махпейкер» (2010 р.) — Башак Парлак^[53]
• телесеріал «Величне століття: Нова володарка» (2016—2017 р.) — Ханде Догандемір

• Османи
• Роксолана
• Шехсувар-султан
• Список матерів султанів Османської імперії

• Фінкель, Керолайн. Історія Османської імперії: Видіння Османа. — М. : АСТ; Астрель, 2012. — 829 с. — ISBN 978-5-17-043651-4.
• Adıvar, Halide Edib; Hasan, Mushirul. East Faces West: Impressions of a Turkish Writer in India. — Academy of Third World Studies, Jamia Millia Islamia, 2009. — С. 227. — 264 p. — ISBN 8189833510, 9788189833510.
• Alderson, Anthony Dolphin. The Structure of the Ottoman Dynasty. — Oxf. : Clarendon Press, 1956. — 182 p.
• Baer, Marc David. Honored by the Glory of Islam: Conversion and Conquest in Ottoman Europe. — USA : Oxford University Press, 2011. — 344 p. — ISBN 0199797838.
• Barzilai-Lumbroso, Ruth. Turkish Men, Ottoman Women: Popular Turkish Historians and the Writing of Ottoman Women's History. — ProQuest, 2008. — P. 206—214. — ISBN 0549483551.

Архівовано березень 6, 2016 на сайті Wayback Machine.

• Thys-Şenocak, Lucienne. Ottoman Women Builders: The Architectural Patronage of Hadice Turhan Sultan. — Aldershot : Ashgate, 2006. — 326 p. — ISBN 0754633101. — ISBN 9780754633105.
• Süreyya Mehmed Bey. Sicill-i Osmani / ed. Nuri Akbayar. — Is. : Tarih Vakfi Yurt Yayınlar, 1996. — Т. 1. — ISBN 975-333-049-5. — ISBN 975-333-038-3.
• Carsten, F. L. The New Cambridge Modern History. — Cambr. : CUP Archive, 1961. — Т. V. The Ascendancy of France, 1648—88. — P. 505—506. — ISBN 0521045444. — ISBN 9780521045445.
• Cooke, Miriam; Göknar, Erdağ M.; Parker, Grant Richard. [1] — Chapel Hill : University of North Carolina Press, 2008. — P. 214 — 399. — ISBN 0807831832. — ISBN 9780807831830.
• Sakaoğlu N. Famous Ottoman Women. — Avea, 2007. — 328 с. — ISBN 978-975-7104-77-3.
• Sakaoğlu, Necdet. Bu mülkün kadın sultanları: Vâlide sultanlar, hâtunlar, hasekiler, kadınefendiler, sultanefendiler. — Oğlak Yayıncılık, 2008. — С. 245—249. — 574 p. — ISBN 9753296231. — ISBN 9789753296236.
• Karaca, Filiz. Turhan Sultan // Islam Ansiklopedisi. — İslâm Araştırmaları Merkezi, 2012. — Vol. 41. — С. 423—425.
• Peirce, Leslie P. The Imperial Harem: Women and Sovereignty in the Ottoman Empire. — Oxford : Oxford University Press, 1993. — 374 p. — ISBN 0195086775, 9780195086775.

1. ↑ ^{а б} Karaca, 2012, с. 423.
2. ↑ Karaca, 2012, с. 423—424.
3. ↑ Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 44.
4. ↑ ^{а б в г} Sakaoğlu, 2015, с. 337.
5. ↑ ^{а б в г д} Uluçay, 2011, с. 93.
6. ↑ ^{а б в г} Alderson, 1956, table XXXVII.
7. ↑ Peirce, 1993, с. 107.
8. ↑ Sakaoğlu, 2015.
9. ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 337—338.
10. ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 337-338.
11. ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 346.
12. ↑ Т.  В. Чухліб. Хатідже Турхан валіде-султан // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 364. — ISBN 978-966-00-1359-9.
13. ↑ Alderson, 1956, table XXXVII (note 6).
14. ↑ ^{а б} Karaca, 2012, с. 425.
15. ↑ ^{а б в г д} Karaca, 2012, с. 424.
16. ↑ Peirce, 1993, с. 237.
17. ↑ Як доказ того, що Кесем бачила в Турхан наступну валіде, Пірс наводить лист матері Мехмеда IV до великого візира, в якому вона цікавиться причиною, через яку податкові виплати з Єгипту впали з 1200 гаманців до 800, хоча за правління двох попередніх султанів сума не змінювалася. Пірс наголошує на проінформованості Турхан про фінансову ситуацію в той період, коли вона не тільки не була валіде, але й ще не потрапила до гарему^[16].
18. ↑ ^{а б в} Sakaoğlu, 2015, с. 338.
19. ↑ Peirce, 1993, с. 236.
20. ↑ Uluçay, 2011, с. 94.
21. ↑ Thys-Şenocak, 2006, с. 26.
22. ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 325.
23. ↑ Peirce, 1993, с. 250.
24. ↑ ^{а б} Peirce, 1993, с. 252.
25. ↑ ^{а б} Керолайн Фінкель, 2012, с. 333.
26. ↑ ^{а б} Carsten, 1961, с. 505.
27. ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 335—336.
28. ↑ Peirce, 1993.
29. ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 337—338.
30. ↑ Carsten, 1961, с. 505—506.
31. ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 343—344.
32. ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 345.
33. ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 347.
34. ↑ ^{а б} Peirce, 1993, с. 255—256.
35. ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 349.
36. ↑ Carsten, 1961, с. 506.
37. ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 362—363.
38. ↑ Thys-Şenocak, 2006.
39. ↑ Thys-Şenocak, 2006, с. 186.
40. ↑ ^{а б} Керолайн Фінкель, 2012, с. 383.
41. ↑ Thys-Şenocak, 2006, с. 195—196.
42. ↑ ^{а б} Peirce, 1993, с. 206.
43. ↑ Peirce, 1993, с. 258.
44. ↑ ^{а б} Süreyya, 1 Cild, 1996.
45. ↑ Sakaoğlu, 2008, с. 245.
46. ↑ Peirce, 1993, с. 207.
47. ↑ Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 15, 44.
48. ↑ Uluçay, 2011, с. 102.
49. ↑ Karaca, 2012, с. 423—425.
50. ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 348.
51. ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 370.
52. ↑ Шутко Олександра Євгеніївна. Хатідже Турхан : Історичний роман : кн. 1 : Ковилі вітри не страшні. — Тернопіль : Богдан, 2017. — 416 с. — ISBN 978-966-10-4800-2. Архівовано з джерела 5 квітня 2017
53. ↑ Mahpeyker - Kösem Sultan (2010) на сайті IMDb (англ.)