Тишівці Tyszowce
Герб
Костел святого Леонарда
Основні дані
50°37′ пн. ш. 23°42′ сх. д. / 50.617° пн. ш. 23.700° сх. д. / 50.617; 23.700Координати: 50°37′ пн. ш. 23°42′ сх. д. / 50.617° пн. ш. 23.700° сх. д. / 50.617; 23.700
Країна	Польща
Регіон	Люблінське воєводство
Площа	18,52 км²
Населення	▼ 2 091 (01.01.2020)
· густота	117 (2008[1]) осіб/км²
Міста-побратими	Б'яш-Сен-Вааст (2007)
Телефонний код	(48) 84
Часовий пояс	UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів	LTM
GeoNames	756438
OSM	↑3108437 ·R (Тишівці)
SIMC	0903676
Поштові індекси	22-630
Міська влада
Вебсайт	tyszowce.bip.lublin.pl
Мапа
Тишівці у Вікісховищі

Тишівці^[2][3] (Тишовце, пол. Tyszowce) — місто у східній Польщі. Належить до Томашівського повіту Люблінського воєводства.

Лежить над річкою Гучвою^[4].

Історично Тишівці мало два передмістя — Замлиння (сьогодні окреме село) та Дубина (нині частина міста)^[4].

У 1921 році міське поселення Тишівці входило до складу гміни Тишівці Венгрівський повіту Люблінського воєводства Польської Республіки^[5]. За даними перепису населення Польщі 1921 року в містечку налічувалося 678 будинків та 4420 мешканців, з них^[5]:

• 2101 чоловік та 2319 жінок;
• 377 православних, 1592 римо-католики, 2451 юдей;
• 86 українців («русинів»), 3439 поляків, 887 євреїв, 8 осіб іншої національності.

За німецької окупації у місті діяла філія Замістського Українського допомогового комітету та українська школа^[6]. У 1943—1944 роках польські шовіністи вбили в Тишівцях 11 українців^[7].

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[8][9]:

У місті були три трибанні церкви, спочатку православні, котрі після Берестейської унії, ймовірно, стали унійними. Одна із них, парафіяльна, стояла в середмісті й була присвячена святій Параски П'ятниці, друга в передмісті Замлиння — святого Микити, третя була в передмісті Дубині — Пречистої Діви Марії (Пресвятої Богородиці)^[10][11][3].

Перша згадка про православну церкву в Тишівцях датується 1531 роком^[2]. Перший відомий опис тишовецьких церков походить з 1660 року і був виконаний в ході візитації, проведеної після військових дій середини XVII століття. Всі три споруди були дерев'яними, а церква на Замлинні згадується як новозбудована (ймовірно відбудована після військових дій). Стан церков визнаний як «добрий». Коло всіх храмів були кладовища, які в передмісті Дубині і у середмісті були обгороджені, а коло Замлинської не огороджені. В записі, з 1660 року сказано, що вони описані в звітах в попередніх візитацій, котрі, однак, до нас не дійшли.^[11] 1872 року до місцевої греко-католицької церкви належало 1220 вірян^[3].

У часи панування Російської імперії у 1871 році була побудована у московському стилі із каменю церква святої Параски / святого Миколи поруч зі старою церквою у середмісті, яку потім російська влада розібрала^[10][12][3]. 1875 року усі три греко-католицькі церкви перетворено на православні^[3]. Поруч з церквою святої Параски у 1920-ті роки стояло приміщення українського просвітного товариства «Рідна Хата»^[12].

17 червня 1938 року польська влада розібрала інші дві українські церкви — Пречистої Діви у передмісті на Дубині та святої П'ятниці на Замлинні^[2][10]. Архітектор Леонід Маслов подавав такий опис вигляду цих церков до їхнього руйнування^[10]:

Особливо прегарна своїми пропорціями та шляхотними зарисами бань була церква св. Микити на "Замлинні". Була це чудова памятка старовинної української деревяної архітектури; ще цікавіша вона є тим, що збереглася аж до свої останніх днів без всяких перебудов, у свойому первісному вигляді. Коли вона збудована — невідомо, але можливо що ще в кінці XVI століття. Була це тризрубна церква, з середнім зрубом більшим і вищим від інших. Східній мав зрізані два зовнішні кути; над кожним зрубом були восьмибічні бані, вміщені на невисоких, теж восьмибічних бідбанниках. Вхід був від заходу. Вікна мала вона лише з південної сторони, а з північної було лише одне кругле віконце в середньому підбаннику. Церква ця мала колись навколо стін опоясення, сперте на вистаючих із стін зрубів кінцях брусів; над опоясенням стіни були зашальовані доземими дошками, під опоясенням — голі, нешальовані; бані були покриті ґонтою. Церква Пречистої на "Дубині" була дуже подібна до вище описаної церкви св. Микити; мала вона від заходу ґаночок у вигляді дашка, спертого на двох стовпчиках, а при східньому зрубі з північної сторони мала прибудовану "ризницю". Церква була покрита бляхою, якою заступлено попереднє, мабуть ґонтове, покриття. Час збудовання цієї церкви є також незнаний, відомо тільки, що існувала вона вже в 1641 році.

• Галина Вишневська (нар. 1930) — українська філологиня^[13].
• Василь Криницький (1888-?) — український громадський діяч^[14].
• Іван Левчук (1867—1947) — український церковний діяч^[15].
• Семен Любарський (1878—1944) — український громадський і політичний діяч.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Тишівці

• Tyszowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 727—728. (пол.)
• Тишівці м. www.pslava.info. Прадідівська слава.