Квадрига — щорічна нагорода, автором якої виступає Werkstatt Deutschland, некомерційна організація, заснована в Берліні. Нагорода вручається 4 особам або групам людей за їх прихильність до інновацій, оновлення, новаторський дух у політичній, економічній і культурній діяльності. Грошова складова премії дорівнює 100 тис. євро.

Премія Квадрига має вигляд статуетки, схожої на квадригу, що встановлена на вершині Бранденбурзьких воріт у Берліні. Werkstatt Deutschland представляє нагороду щороку в День німецької єдності, який відзначається на згадку про Возз'єднання Німеччини 1990 року.

Перші два роки церемонія нагородження премією відбувалася в Берлінському драматичному театрі. В період з 2005 до 2008 року церемонія проходила на сцені Берлінської комічної опери. У 2009 році нагородження премією відбулося в штаб-квартирі міністерства закордонних справ Німеччини.

У липні 2011 року спалахнув гучний скандал у зв'язку з врученням премії прем'єр-міністру Росії Володимирові Путіну^[1][2]. Зокрема, колишній чеський Президент Вацлав Гавел заявив, що відмовиться від врученої йому премії в разі, коли вона буде вручена Володимиру Путіну. Деякі з членів журі (в тому числі засновник Вікіпедії та член ради попечителів премії Джиммі Вейлз^[3]) заявили про свій вихід з нього. Внаслідок такої сильної критики рішення щодо вручення Володимиру Путіну премії Квадрига, було вирішено взагалі нікого не нагороджувати останньою в 2011 році^[4].

2003^[5][6]

• Армін Мюллер-Шталь — німецький кіноактор.
• Норман Фостер — британський архітектор.
• Жан-Клод Юнкер — люксембурзький політичний діяч.
• Ейнарс Репше — латвійський політик і фінансист.
• Амал Ріфай, Оделія Ейнбіндер, Сілке Темпел — автори «Wir wollen beide hier leben: Eine schwierige Freundschaft in Jerusalem».

2004^[7]

• Реджеп Таїп Ердоган — прем'єр-міністр Туреччини.
• Ерік-Емануель Шмітт — сучасний французький письменник, драматург, філософ.
• Томас Квастгофф — німецький оперний, камерний і джазовий співак.
• Шімон Панек — чеський політик.
• Хамід Карзай — президент Афганістану.

2005^[8][9]

• Гельмут Коль — німецький політик, канцлер Федеративної Республіки Німеччини.
• Тім Бернерс-Лі — британський інформатик та винахідник HTTP, HTML, URI.
• Ага-хан IV — духовний лідер, імам мусульманської шиїтської громади ісмаїлітів-нізаритів.
• Кетрін Маккартні, Клер Маккартні, Донна Маккартні, Джемма Макмагон, Пола Арнольда і Бріджин Хаганс, сім'я Роберта Маккартні — жертви терактів Ірландської республіканської армії.

2006^[10][11]

• Шимон Перес — президент Ізраїлю.
• Рікардо Іллі — італійський бізнесмен, політик.
• Флоріан Генкель ван Доннерсмарк, німецький кінорежисер, лауреат Оскара, та німецькі актори Ульрих Мюе, Себастьян Кох за стрічку «Життя інших».
• Віктор Ющенко — Президент України.

2007^[12][13]

• Герхард Шредер — лідер СДПН, федеральний канцлер ФРН.
• Ейха Ель-Вафі і Філіс Родрігес — матері злочинця і жертви 11 вересня, що шукали примирення.
• Der Spiegel — щотижневий журнал Німеччини.
• Сільвія — королева Швеції.

2008

• Борис Тадич — президент Сербії.
• Екарт Гефлінг — німецький католицький священик.
• Вікіпедія, представлена Джиммі Вейлзом.
• Пітер Ґебріел — британський співак і музикант.

2009

• Жозе Мануел Дурау Баррозу — португальський політичний діяч, прем'єр-міністр Португалії, голова Європейської Комісії.
• Маріус Мьоллер-Вестернгаген — німецький актор та музикант.
• Campaign Change for Equality — організація в Ірані.
• Вацлав Гавел — чеський політик, драматург, есеїст, дисидент, президент Чехословаччини.
• Бербел Боулі — східнонімецька громадська діячка.
• Михайло Горбачов — радянський політичний діяч та єдиний в історії Президент СРСР.

2010

• «Power of Veracity» (укр. Сила істини): Йоргос Папандреу — лідер ПАСОК, прем'єр-міністр Греції^[14].
• «Architecture of Unification» (укр. Архітектура уніфікації): Вольфганг Шойбле та Лотар де Мезьєр
• «Service of Responsibility» (укр. Служба відповідальності): Бундесвер, представлені Карлом-Теодором цу Гутенбергом
• «Light of Empathy» (укр. Світло емпатії): Альбрехт і Крістіна Генніг
• «Art of Interaction» (укр. Мистецтво взаємодії): Олафур Еліассон

2011

• Нагородження скасовано внаслідок скандалу довкола рішення щодо вручення премії Володимиру Путіну.^[15]

Рішення греміуму про номінацію В. Путіна викликало в німецькому суспільстві масове обурення, а в політичних колах — цілу хвилю гострої критики.

На знак протесту із призового комітету «Квадриги» вийшли: Цем Оздемір (голова партії Союз 90/Зелені, депутат Європарламенту), Едгар Вольфрум (професор історії Гайдельберзького університету), Барбара-Марія Монгайм (засновник та голова «Німецько-Польсько-Українського Товариства»). Лауреат премії 2009 року Вацлав Гавел пригрозив повернути свою премію, а лауреат 2010 дансько-ісландський художник Олафур Еліассон 15 липня 2011 на знак протесту рішуче повернув свою премію назад^[16]. Ціла низка політиків та відомих суспільних діячів Німеччини висловились, що кандидатура Путіна є «невірною», а голова фракції зелених у Бундестагу Клаудіа Рот назвала номінацію Путіна «ляпасом» всім, хто відстоює права людини^[17]. Правниця фракції ХДС Бундестагу Еріка Штайнбах висловилась, що обличчя премії можна врятувати лише переглянувши номінацію^[18].

Під натиском критики, Рада піклувальників премії вирішила її надання 2011 року взагалі відмінити^[19].

• Офіційний сайт(нім.)