Пантелеймон Кіндратович Пономаренко біл. Панцеляймон Кандратавіч Панамарэнка
Кандидат у члени президії ЦК КПРС
5 березня 1953 — 14 лютого 1956
12-й Перший секретар ЦК Комуністичної партії Казахської РСР
6 лютого 1954 — 2 лютого 1955
Попередник:	Жумабай Шаяхметов
Наступник:	Леонід Брежнєв
1-й Міністр культури СРСР
15 березня 1953 — 9 березня 1954
Прем'єр-міністр:	Георгій Маленков
Попередник:	Микола Беспалов (голова Комітету у справах мистецтв при РМ)
Наступник:	Георгій Александров
Член Президії ЦК КПРС
16 жовтня 1952 — 5 березня 1953
Секретар ЦК КПРС
1 липня 1948 — 5 березня 1953
6-й Голова Ради народних комісарів (Ради міністрів) БРСР
3 липня 1944 — вересень 1948
Попередник:	Іван Билінський
Наступник:	Олексій Клещєв
10-й Перший секретар ЦК КП Білоруської РСР
19 червня 1938 — 7 березня 1947
Попередник:	Олексій Волков
Наступник:	Микола Гусаров
1-й Начальник Центрального штабу партизанського руху
травень 1942 — 13 січня 1944
Народження:	9 серпня 1902(1902-08-09) Майкопський відділ, Кубанська область, Російська імперія
Смерть:	18 січня 1984(1984-01-18)[1] (81 рік) Москва, СРСР
Поховання:	Новодівичий цвинтар
Національність:	Українець
Країна:	СРСР
Освіта:	1). Краснодарський робітничий факультет 2). Московський інститут інженерів транспорту
Партія:	КПРС (з 1925)
Діти:	Valery Ponomarenkod і Svetlana Ponomarenkod
Військова служба
Роки служби:	1939–1944
Приналежність:	РСЧА
Рід військ:	Партизанський рух
Звання:	Генерал-лейтенант
Командував:	ЦШПР
Битви:	Громадянська війна в Росії Друга світова війна
Автограф:
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Пантелеймон Кіндратович Пономаренко (біл. Панцеляймон Кандратавіч Панамарэнка, * 9 серпня 1902, хутір Шелковський, Бєлорєченська волость, Майкопський відділ, Кубанська область, Російська імперія (нині Краснодарський край, Росія) — 18 січня 1984, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський державний діяч українського походження. Керівник Білоруської та Казахської РСР, дипломат, генерал-лейтенант.

Член ВКП(б) від 1925 року, член ЦК (1939—1961), член Президії ЦК КПРС (1952—1953, кандидат у 1953—1956). Депутат Верховної Ради СРСР (1940—1958), член Президії Верховної Ради СРСР (1941—1951 і 1954—1958).

Народився в бідній українській селянській родині на хуторі Шелковському (станиця Георгіє-Афіпська) Білореченської волості Майкопського відділу Кубанської області (нині Бєлорєченський район Краснодарського краю). У 1913 році закінчив три класи початкової школи в станиці Георгіє-Афіпська.

З лютого 1914 по квітень 1918 року — учень шапкової майстерні в станиці Корєновська Кавказького відділу Кубанської області; коваль ковальської майстерні Бубликова в Катеринодарі.

З квітня 1918 по січень 1919 року — червоноармієць 1-го Інтернаціонального полку РСЧА Кавказького фронту. Учасник Громадянської війни в Росії.

З січня 1919 по травень 1920 року працював слюсарем нафтопромислів в станиці Калузькій Катеринодарського відділу. У травні 1920 — червні 1922 року — слюсар депо станції Катеринодар (Краснодар) Північно-Кавказької залізниці. У 1920 році вступив до комсомолу.

У червні 1922 — серпні 1923 року — секретар комітету комсомолу (РКСМ) станиці Корєновської на Кубані.

У серпні 1923 — травні 1925 року — студент робітничого факультету імені Ілліча в Краснодарі.

Член РКП(б) з лютого 1925 року.

У травні 1925 — серпні 1926 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу Корєновського районного комітету ВКП(б).

У серпні 1926 — липні 1927 року — студент робітничого факультету імені Ілліча в Краснодарі.

У липні 1927 — квітні 1930 року — студент Московського інституту інженерів транспорту.

У квітні — вересні 1930 року — паровозний машиніст депо Московсько-Курської залізниці в Москві.

У вересні 1930 — вересні 1931 року — інженер-приймальник паровозів Козловського паровозоремонтного заводу міста Козлова (Мічурінська) Центрально-Чорноземної області.

У вересні 1931 — травні 1932 року — студент і помічник директора Московського інституту інженерів транспорту. У 1932 році закінчив інститут і здобув диплом інженера-механіка.

У травні 1932 — березні 1934 року — командир батальйону 12-го будівельного залізничного полку РСЧА в Білоруському військовому окрузі. У березні 1934 — січні 1935 року — командир батальйону 12-го будівельного залізничного полку РСЧА Окремої Червонопрапорної Далекосхідної армії. У січні 1935 — лютому 1936 року — начальник конструкторської групи особливого корпусу залізничних військ РСЧА в Московському військовому окрузі.

З лютого 1936 по квітень 1937 року — керівник групи, відповідальний виконавець Всесоюзного електротехнічного інституту в Москві. З квітні 1937 по січень 1938 року — завідувач спеціальної лабораторії, секретар партійного комітету Всесоюзного електротехнічного інституту.

У січні — березні 1938 року — інструктор, у березні — червні 1938 року — заступник завідувача відділу керівних партійних органів ЦК ВКП(б).

19 червня 1938 — 7 березня 1947 року — 1-й секретар ЦК Комуністичної партії (більшовиків) Білорусі.

З вересня 1939 року — член Військової ради Білоруського військового округу. Брав участь у керівництві інтервенцією військ СРСР, які згідно з Пактом Молотова — Ріббентропа окупували Західну Білорусь. Вважається, що саме за його наполягання перед Сталіним українські території Берестейщини було «приділено» до БРСР.

У роки німецько-радянської війни був членом військових рад фронтів та армій, керував диверсійним рухом. З липня 1941 року — член Військової ради Західного фронту армій СРСР. 24 липня 1941 — 25 серпня 1941 року — член Військової ради Центрального фронту армій СРСР. 4 жовтня — 29 жовтня 1941 року — член Військової ради Брянського фронту. З грудня 1941 року — член Військової ради 3-ї ударної армії Калинінського фронту.

30 травня 1942 — березень 1943 року — начальник Центрального штабу партизанського руху при Ставці Верховного Головнокомандування.

У березні — квітні 1943 року — член Військової ради Центрального фронту.

З травня 1943 до 13 січня 1944 року — начальник Центрального Штабу партизанського руху.

7 лютого 1944 — 17 березня 1948 року — голова Ради народних комісарів (з 1946 року Ради міністрів) Білоруської РСР.

1 липня 1948 — 5 березня 1953 року — секретар ЦК ВКП(б).

Одночасно з 27 жовтня 1950 до 12 грудня 1952 року — міністр заготівель СРСР.

З 16 жовтня 1952 до 5 березня 1953 року — член Президії ЦК КПРС.

З 12 грудня 1952 до 15 березня 1953 року — заступник голови Ради міністрів СРСР.

15 березня 1953 — 9 березня 1954 року — міністр культури СРСР.

6 лютого 1954 — 6 серпня 1955 року — 1-й секретар ЦК КП Казахстану. 1954 року після звільнення історика Єрмухана Бекмаханова^[2][3] виступив із різким засудженням його арешту.

7 травня 1955 — 3 жовтня 1957 року — надзвичайний та повноважний посол СРСР у комуністичній Польщі.

26 жовтня 1957 — 22 квітня 1959 року — надзвичайний і повноважний посол СРСР в Індії.

26 жовтня 1957 — 27 червня 1959 року — надзвичайний і повноважний посол СРСР у Королівстві Непал — за сумісництвом.

30 червня 1959 — 21 червня 1962 року — надзвичайний і повноважний посол СРСР у Королівстві Нідерланди. Уряд Нідерландів оголосив його персоною нон-ґрата за те, що він особисто взяв участь у викраденні втікачки з СРСР на вулицях Амстердама та вступив у бійку з представниками поліції.

З 1963 до 1965 року — представник СРСР у МАГАТЕ.

З 1965 по 1978 рік — на викладацькій роботі в Академії суспільних наук при ЦК КПРС.

З 1978 року — персональний пенсіонер союзного значення в Москві.

Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

• чотири ордени Леніна
• Орден Жовтневої Революції
• Орден Суворова I ступеня,
• Орден Вітчизняної війни I ступеня
• Орден «Знак Пошани»
• Хрест Грюнвальда І класу (Польща)
• медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1-го ст.
• медаль «За оборону Москви»
• медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• медалі

• Генерал-лейтенант (25 березня 1943 року)
• Надзвичайний і повноважний посол (1955)

• Біографія [Архівовано 7 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
• Володимир Фомін. Нариси до трьох портретів
• Біографія на сайті peoples.ru [Архівовано 11 червня 2012 у Wayback Machine.]
• Біографія в Довіднику з історії Комуністичної партії та Радянського Союзу 1898–1991 [Архівовано 5 червня 2012 у Wayback Machine.]

Генеалогія та некрополістика	Родовід
Словники та енциклопедії	Большая российская энциклопедия
Довідкові видання	Munzinger IBA
Нормативний контроль	Freebase: /m/0kt5f_ · GND: 126658366 · ISNI: 0000000066920863 · J9U: 987007307720305171 · LCCN: n87939812 · MAK: 9810679438205606 · NUKAT: n2014172450 · VIAF: 6468312

п о р Голови урядів Білорусі
Голови уряду БНР	Йосип Воронко Роман Скірмунт Вацлав Ластовський
Голова ВВРК	Олександр Черв'яков
Голови РНК БРСР	Олександр Черв'яков Йосип Адамович Микола Голодєд Данило Волкович Панас Ковальов Кузьма Кісельов Іван Билінський Пантелеймон Пономаренко
Голови Ради міністрів БРСР	Пантелеймон Пономаренко Олексій Клещов Кирило Мазуров Микола Авхімович Тихін Кисельов Олександр Аксенов Володимир Бровиков Михайло Ковальов В'ячеслав Кебіч
Прем'єр-міністри Республіки Білорусь	В'ячеслав Кебіч Михайло Чигір Сергій Лінг Володимир Єрмошин Геннадій Новицький Сергій Сидорський Михайло М'ясникович Андрій Кобяков Сергій Румас Роман Головченко

п о р Керівники ЦК Компартії Казахстану (1920–1991)
Киргизький край Російської СФРР	Станіслав Пестковський (1920)
Киргизька АСРР Російської СФРР	Іван Акулов (1920) · Мухамедхафій Мурзагалієв (1921) · Марія Костеловська (1921) · Георгій Коростельов (1921–1924) · Віктор Нанейшвілі (1924–1925)
Казакська (Казахська) АСРР Російської СФРР	Віктор Нанейшвілі (1925) · Філіп Голощокін (1925–1933) · Левон Мірзоян (1933–1937)
Казахська РСР	Левон Мірзоян (1937–1938) · Микола Скворцов (1938–1945) · Геннадій Борков (1945–1946) · Жумабай Шаяхметов (1946–1954) · Пантелеймон Пономаренко (1954–1955) · Леонід Брежнєв (1955–1956) · Іван Яковлев (1956–1957) · Микола Бєляєв (1957–1960) · Дінмухамед Кунаєв (1960–1962) · Ісмаїл Юсупов (1962–1964) · Дінмухамед Кунаєв (1964–1986) · Геннадій Колбін (1986–1989) · Нурсултан Назарбаєв (1989–1991)