Паламарчук Дмитро Хомич
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Дмитро Хомич Паламарчук | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 21 серпня 1914 Івангород | |||
| Помер | 15 листопада 1998 (84 роки) | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | перекладач, поет | |||
| Мова творів | українська | |||
| Партія | ОУН | |||
|
| ||||
Дмитро́ Хоми́ч Паламарчу́к (21 серпня 1914, Івангород, нині Христинівського району Черкаської області — 15 листопада 1998) — український перекладач, поет. Член Національної спілки письменників України (від 1966). Воїн УПА. Здався більшовикам, видавши 25 криївок в районі Дермані.
Народився в селянській сім'ї. Батько Хома Паламарчук самотужки вивчився на агронома, зібрав хорошу бібліотеку. Але 1937 батька розстріляли в Уманській тюрмі як «ворога народу».
1931 закінчив Краснопільську семирічку, після чого рік працював у колгоспі. Далі навчався в Одесі в художньому технікумі. 1939 закінчив літературний факультет Одеського педагогічного інституту.
Коли розпочалася німецько-радянська війна, Паламарчук служив у танковій частині. Незабаром потрапив у оточення і полон, але йому вдалося втекти. Далі боровся за незалежну Україну в лавах ОУН — УПА. Довелося посидіти і в румунській, і в німецькій тюрмах. З першої його викупили оунівці, а з другої допоміг вирватися німець Еммануїл Гельфріх, з яким Дмитро навчався в Одесі перед війною.
З листопада 1943 по липень 1944 року перебував у лавах УПА на південній Волині. Псевдоніми «Андрійчук», «Лиман». Працював коректором у окружній референтурі пропаганди військової округи «Богун».
Здався НКВС 30.07.1944 року у Верхівському лісі. Видав понад 25 криївок, вказав на криївку де загинув начальник штабу УПА-Південь, колишній офіцер царської армії, підполковник Армії УНР Леонід Ступницький — «Гончаренко». Під час цієї операції загинули також провідник Генеральної округи на Осередніх і Східних Українських Землях Юрій Федорук-«Лемко», окружний політичний референт «Середа» і окружний керівник розвідки «Прометей». Були викрита сестра «Прометея», яка допомагала, яка йому допомагала та заступник «Середи» «Будяк».[1]
Завдяки співпраці з НКВС, Дмитро Паламарчук отримав відносно м'який вирок — 10 років. 1948 його привезли в концтабір в Інту. В таборі перебував до 1954. Працював на шахті. Спочатку у вибої, а потім колектором: досліджував якість вугілля, брав проби, засікав пласти. У таборі Паламарчук познайомився з Григорієм Кочуром, поетом і перекладачем, людиною енциклопедичних знань, а також з багатьма високоосвіченими людьми. У таборі Паламарчук взявся за переклади. Французької мови він вчився в колишнього німецького посла в Італії, англійської — в онука Миколи Терещенка, цукрозаводчика і мецената. Уночі в бараці в'язні, заморені тяжкою роботою, спали, а Паламарчук перекладав сонети Шекспіра.
Повернувшись в Україну, Паламарчук спочатку жив у Богуславі, в батьків дружини, а потім, завдяки допомозі Максима Рильського, оселився в Ірпені, неподалік від свого табірного побратима Григорія Кочура, і продовжував перекладацьку справу.
Паламарчук також захоплювався живописом, був непоганим художником.
Напружено працюючи над перекладами, Паламарчук власних віршів майже не писав. Лише, коли Україна проголосила незалежність, знову звернувся до поезії. В його віршах і біль за Україну, за рідний народ, і викриття шовіністів, які зазіхають на Україну, і тих земляків, які хочуть затягти нас в імперське ярмо, і спогади дитинства. Поет відгукувався на найзлободенніші теми.[джерело?]
Від 1958 виступає в царині поетичного й прозового перекладу.
Переклав українською мовою:
- усі сонети Вільяма Шекспіра (видано 1966);
- поезії Валерія Брюсова, Максима Танка, Глєбки, Адама Міцкевича, Тувіма, Франце Прешерна, Гейне, Ередіа, Петрарки, Байрона;
- романи Герберта Джорджа Уеллса («Війна світів», «Острів доктора Моро»), Гюстава Флобера («Саламбо», «Виховання почуттів»), Анатоля Франса, Франсуа Моріака, Стендаля («Пармський монастир»), Оноре де Бальзака («Втрачені ілюзії»), Жуля Верна («Двадцять тисяч льє під водою»
Брав участь у роботі над виданнями:
- «Антологія чеської і словацької поезії» (1964),
- «Антологія білоруської поезії» (1971).
- 1990 — премія імені Максима Рильського (за найкращий художній переклад творів світової літератури).
Вулицю в Ірпені, на якій жив перекладач і поет Дмитро Паламарчук, названо його іменем.
- Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 326.
- Письменники Радянської України. — К., 1976. — С. 261.
- Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 204.
- Письменники України: Довідник. — Дніпропетровськ, 1996. — С. 225.
- Зборовський Анатолій. Зарубіжні класики говорять до нас його словами // Ірпінська панорама. — 2004. — Серпень.
- Рябчук Сергій. На те й пам'ятники, щоб на них «покладати»… // Ірпінська панорама. — 2006. — Січень.
- Джордж Городон Байрон. Вірші у перекладі Дмитра Паламарчука
- Сонети Шекспіра в перекладі Дмитра Паламарчука
- Вільям Шекспір. Сонети (повна збірка). Переклад Дмитра Паламарчука. Виконує Василь Білоцерківський (аудіо)
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
