Отто Пауль Герман Дільс
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Отто Пауль Герман Дільс | |
|---|---|
| нім. Otto Diels | |
 | |
| Народився | 23 січня 1876 Гамбург Німеччина |
| Помер | 7 березня 1954 (78 років) Кіль, Німеччина |
| Поховання | Ulsnis Cemeteryd[1] |
| Країна | Німеччина |
| Діяльність | хімік, викладач університету |
| Alma mater | Гумбольдтський університет Берліна |
| Галузь | хімія |
| Заклад | Кільський університет |
| Науковий керівник | Герман Еміль Фішер |
| Вчителі | Герман Еміль Фішер |
| Відомі учні | Курт Альдер Карл Вільгельм Розенмунд |
| Аспіранти, докторанти | Karl Wilhelm Rosenmundd Курт Альдер |
| Членство | Леопольдина Баварська академія наук |
| Відомий завдяки: | Реакція Дільса-Альдера |
| Батько | Герман Дільс |
| Брати, сестри | Людвіг Дільсd Павль Дільс |
| Нагороди |  Нобелівська премія з хімії (1950) |
 Отто Пауль Герман Дільс у Вікісховищі | |
Отто Пауль Герман Дільс (нім. Otto Paul Herrmann Diels) (23 січня 1876, Гамбург, — 7 березня 1954, Кіль) — німецький хімік-органік.
Отто Пауль Герман Дільс народився в Гамбурзі і був другим з трьох синів Германа Дільса, вчителя та відомого філолога, і Берти Дільс (до шлюбу Дубель). Коли Отто виповнилося два роки, сім'я переїхала до Берліна, де його батько був обраний професором класичної філології Берлінського університету. У шість років Дільс вступив до Йоахімштальської гімназії в Берліні. У двадцять Дільс вступив до Берлінського університету для вивчення хімії. У 1900 р. він під керівництвом Еміля Фішера блискуче захистив докторську дисертацію і став асистентом Фішера в університетському Хімічному інституті.
У 1904 р. Дільс відкрив незвичайне поєднання, що містить три атоми вуглецю і два атоми кисню, яке він назвав недоокис вуглецю. У тому ж році він почав вивчення структури маловивченої речовини — холестерину. Проводячи дегідратацію (видалення водню), він отримав з холестерину один з кетонів — холестерон.
У 1904 р. Дільс стає лектором, а в 1906 р. — професором органічної хімії. Протягом цього часу він поширив сферу своїх інтересів на інші галузі хімії і в 1907 р. опублікував вдало написаний і широко відомий підручник «Введення в органічну хімію». У 1913 р. він став керівником факультету органічної хімії університету.
Після року роботи ад'юнкт-професором Хімічного інституту Королівського університету Фрідріха Вільгельма (нині Гумбольдтський університет Берліна) Дільс повертається в Берлінський університет як повний (дійсний) професор. У 1916 р. він прийняв призначення на посаду професора хімії і директора Хімічного інституту Університету Крістіана Альбрехта (пізніше Кільського університету). З 1925 р. він ректор цього університету.
Нестатки і руйнування, викликані другою світовою війною, ускладнили подальше виконання Дільсом своїх досліджень. Бомбардування англо-американської авіації зрештою зруйнували не тільки Хімічний інститут і його бібліотеку, але і будинок Дільса. Два його сини були вбиті на Східному фронті, і в 1944 р. він подав заяву про відставку, яка була прийнята в наступному році. Однак після війни у віці 70 років він повернувся до інституту, де працював над його відновленням до остаточної відставки в 1948 р.
Стримана людина з тонким почуттям гумору, його поважали за сміливість та оригінальність наукових ідей. У молодості фанатичний альпініст, Дільс у вільний час захоплювався живописом. Він помер в Кілі 7 березня 1954, незабаром після свого 78-річчя.
Вважаючи, що структурна модель холестерину, запропонована іншими дослідниками, є хибною, Дільс знову розпочав вивчати цю речовину. Після спроб застосування традиційних методів він виявив, що при змішуванні селену з холестерином відбувається дегідратація останнього, причому при перемішуванні і нагріванні не відбувається деструкції, присутньої в інших методиках. Дільс був першим з дослідників, хто застосував селен для дегідратації різних сполук, і цей метод, відкритий у 1927 р., був згодом застосований іншими хіміками для отримання поліненасичених масел. Сполуку, яку отримав Дільс, виявилася базовою молекулою багатьох природних сполук, і незабаром вона була використана іншими експериментаторами для пояснення структури і хімічної природи кортизону, статевих гормонів, стероїдів і вітамінів групи D.
У 1928 р. Дільс з одним зі своїх колишніх студентів, Куртом Альдером, опублікував статтю, в якій вони вперше пояснювали дієновий синтез. Такий тип синтезу спостерігається, коли дієн (молекула, що містить два подвійні зв'язки між атомами вуглецю) з'єднується з молекулою, званої філодіеном (буквально — люблячий дієн), яка має один подвійний зв'язок між атомами вуглецю. Продукт такого з'єднання — це шестичлена циклічна молекула, звана аддукт. Хоча дієновий синтез вже був виявлений іншими хіміками, цьому явищу не було дано наукового пояснення. У статті Дільс і Альдер описали, як вони з'єднали з одночасним перегрупуванням вуглецевих зв'язків циклопентадієн (дієн) з бурштиновим ангідридом (філодієном) з утворенням високостабільного аддукта (3,6-ендометілен-4-тетрагідрофталевого ангідриду). До того часу деякі органічні реакції були важкі для вивчення, оскільки температури і використовувані методи аналізу впливали на результати. Дільс і Альдер помітили, що багато дієнів поширені в природі і що дієни і Філодем легко реагують при звичайних температурах. З цього спостереження вони уклали, що дієновий синтез може дати хімікам новий підхід для дослідження різних типів органічних реакцій. У наступні роки дієновий синтез дійсно став незамінним засобом для хіміків-органіків, які застосовували його при синтезі таких речовин, як ліки, вітаміни, гормони, стероїди, синтетичні каучуки і пластмаси.
Співпраця Дільса з Альдера тривало до 1936 р. (Альдер був прийнятий в штат заводу «І. Г. Фарбеніндустрі» у Леверкузені).
Дільс і Альдер в 1950 р. були нагороджені Нобелівською премією з хімії «за відкриття і розвиток дієнового синтезу». У своїй промові при презентації лауреатів Арне Фредга, член Шведської королівської академії наук, схарактеризував хімію вуглецевмісних сполук як «щось малозрозуміле, насилу пояснюване і розуміле людьми». "Синтез Дільса і Альдера, — сказав Фредга, — в наш час[коли?] отримав розвиток як один з найважливіших робочих методів органічної хімії. За допомогою цього методу може бути легко синтезовано велика кількість сполук складної будови, які неможливо або надзвичайно важко отримати будь-яким іншим способом ". Хвороба не дозволила Дільсу бути присутнім на церемонії нагородження. У Нобелівській лекції, опублікованій в наступному році, він порушив питання про значення ароматичної основи будови молекули стероїдів.
Крім Нобелівської премії, Дільс був нагороджений медаллю Адольфа фон Байєра Німецького хімічного товариства (1930), отримав почесний медичний ступінь в Кільському університеті. Він був членом академій наук Геттінгена, Галле та Мюнхена.
Дільс одружився в 1909 р. з Паульо Геєр і мав трьох синів і двох дочок.
| 1901—1925 | Вант-Гофф (1901) • Е. Фішер (1902) • Арреніус (1903) • Ремзі (1904) • Беєр (1905) • Муассан (1906) • Бухнер (1907) • Резерфорд (1908) • Оствальд (1909) • Валлах (1910) • Кюрі (1911) • Гріньяр / Сабатьє (1912) • Вернер (1913) • Річардс (1914) • Вільштеттер (1915) • Габер (1918) • Нернст (1920) • Содді (1921) • Астон (1922) • Прегль (1923) • Зігмонді (1925) |
|---|---|
| 1926—1950 | Сведберг (1926) • Віланд (1927) • Віндаус (1928) • Гарден / фон Ейлер-Хельпін (1929) • Фішер (1930) • Бош / Бергіус (1931) • Ленгмюр (1932) • Юрі (1934) • Фредерік / Ірен Жоліо-Кюрі (1935) • Дебай (1936) • Говорт / Каррер (1937) • Кун (1938) • Бутенандт / Ружичка (1939) • де Гевеші (1943) • Ган (1944) • Віртанен (1945) • Самнер / Нортроп / Стенлі (1946) • Робінсон (1947) • Тіселіус (1948) • Джіок (1949) • Дільс / Альдер (1950) |
| 1951—1975 | Макміллан / Сіборг (1951) • Мартін / Сінг (1952) • Штаудінгер (1953) • Полінг (1954) • дю Віньо (1955) • Гіншелвуд / Семенов (1956) • Тодд (1957) • Сенгер (1958) • Гейровський (1959) • Ліббі (1960) • Калвін (1961) • Перуц / Кендрю (1962) • Ціглер / Натта (1963) • Годжкін (1964) • Вудворд (1965) • Маллікен (1966) • Ейген / Норріш / Портер (1967) • Онсагер (1968) • Бартон / Гассель (1969) • Лелуар (1970) • Герцберґ (1971) • Анфінсен / Мур / Стайн (1972) • Е.О. Фішер / Вілкінсон (1973) • Флорі (1974) • Корнфорт / Прелог (1975) |
| 1976—2000 | Ліпском (1976) • Пригожин (1977) • Мітчелл (1978) • Браун / Віттіг (1979) • Берг / Гілберт / Сенгер (1980) • Фукуї / Гофман (1981) • Клуг (1982) • Таубе (1983) • Мерріфілд (1984) • Гауптман / Карлі (1985) • Гершбах / Лі Ян / Полані (1986) • Крам / Лен / Педерсен (1987) • Дайзенгофер / Губер / Міхель (1988) • Олтмен / Чек (1989) • Корі (1990) • Ернст (1991) • Рудольф Маркус (1992) • Малліс / М. Сміт (1993) • Ола (1994) • Крутцен / Моліна / Роуленд (1995) • Керл / Крото / Смолі (1996) • Бойєр / Вокер / Скоу (1997) • Кон / Попл (1998) • Зевейл (1999) • Гігер / Макдіармід / Сіракава (2000) |
| 2001—дотепер | Ноулз / Нойорі / Шарплесс (2001) • Фенн / Танака / Вютріх (2002) • Егр / Маккінон (2003) • Чехановер / Гершко / Роуз (2004) • Граббс / Шрок / Шовен (2005) • Корнберг (2006) • Ертль (2007) • Чалфі / Сімомура / Цянь (2008) • Рамакрішнан / Стейц / Йонат (2009) • Гек / Негісі / Судзукі (2010) • Шехтман (2011) • Лефковіц / Кобилка (2012) • Карплус / Левітт / Варшель (2013) • Гелль / Бетциг / Мернер (2014) • Ліндаль / Модрич / Санджар (2015) • Соваж / Стоддарт / Ферінга (2016) • Дюбоше / Франк / Гендерсон (2017) • Арнольд / Дж. Сміт / Вінтер (2018) • Гудінаф / Віттінгем / Йосіно (2019) • Шарпантьє / Даудна (2020) • Макміллан / Ліст (2021) • Бертоцці / Мелдал / Шарплесс (2022) Бавенді / Брюс / Єкімов (2023) |
- ↑ Find a Grave — 1996.
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
