Україна
Ця стаття є частиною серії статей про державний лад і устрій України
Правова система Конституція Законодавство Права людини
Глава держави Президент Володимир Зеленський Офіс Президента Керівник ОП Андрій Єрмак РНБОУ Секретар РНБОУ Олександр Литвиненко Державне управління справами
Виконавча влада Кабінет Міністрів Голова уряду Денис Шмигаль Місцева державна адміністрація Рада міністрів АР Крим Обласні Київська Севастопольська Районні Місцеве самоврядування Місцеві ради: ВР АР Крим Обласні Київська Севастопольська Районні Міські Сільські Селищні Військово-цивільна адміністрація Обласна військова адміністрація
Законодавча влада Верховна Рада Голова парламенту Руслан Стефанчук Поточне скликання ВР Комітети ВР Коаліції Народний депутат України
Правосуддя Конституційний Суд Верховний Суд Антикорупційний Суд Вища рада правосуддя Прокуратура
Вибори та референдуми Центральна виборча комісія Вибори в Україні: Парламентські: 1990 (УРСР XII / I) 1994 (II) 1998 (III) 2002 (IV) 2006 (V) 2007 (VI) 2012 (VII) 2014 (VIII) 2019 (IX) Президентські: 1991 1994 1999 2004 2010 2014 2019 Місцеві: 1990 Крим 1994 1994 1998 2002 2006 2010 2014 2015 2020 Референдуми: 1991 2000 Політичні партії
Територіальний устрій Адміністративний поділ АР Крим Київ Севастополь Області Райони Міста Міські райони Громади Селища міського типу Села Селища
Міжнародні відносини Зовнішня політика Міжнародні організації Україна в ООН Інтеграція до ЄС НАТО Міністерство закордонних справ Міністр Дмитро Кулеба Посольства: іноземні власні Візові вимоги
Категорія • Інші країни
п о р

Обласне консультативне опитування в Донецькій і Луганській областях відбулося 27 березня 1994 року одночасно з виборами до Верховної ради України. На нього винесено 4 питання — про федералізацію України, про російську як другу державну мову, про статус російської мови нарівні з українською в діловодстві, освіті та науці Донеччини й Луганщини, про глибшу інтеграцію в СНД. На всі ці питання виборці дали схвальну відповідь (від 80 до 90 % голосів «за»).

Складне економічне становище в Україні на початку 1990-х, російськомовність і заклики до збереження мовно-національної строкатості регіону^[1], відчуття особливої етнотериторіальної спільності («населення Донбасу»)^[2] були чинниками, які використовували різні політичні сили, громадські організації та бізнес-угрупування для досягнення своїх цілей у Донецькій і Луганській областях.

З огляду на те, яким потужним інструментом є шахтарський страйковий рух, місцева влада намагалася використати його для отримання більшої економічної та адміністративної самостійності від центру. 8 червня 1993 року почався шахтарський страйк, спровокований «червоними директорами». Протести підтримували впливові місцеві діячі — Валентин Ландик (гендиректор ВО «Електропобутмаш», сучасний «Норд») і голова Донецької міськради Юхим Звягільський. У середовищі гірників великий вплив мав Юрій Болдирєв — колишній голова шахтарського страйккому, член президії проросійської партії Громадянський конгрес України. У протесті взяли участь 157 шахт та 17 шахтобудівних управлінь. До страйку приєдналися інші галузі. Того самого дня голова Донецької обласної ради Вадим Чупрун зібрав колегію облради. Депутати підтримали вимогу шахтарів та винесли на XV сесію питання про автономію Донецької області. Тоді ж з'явилося так зване звернення до виборців: «Єдина можливість стабілізації ситуації у регіоні — негайне, до 14 червня, прийняття Президентом, Кабінетом Міністрів та Верховною Радою України вимог облради про встановлення для бюджету області нормативів відрахувань від загальнодержавних податків та зборів на рівні середніх показників по Україні, тобто не менше 70 %, і режиму функціонування суб'єктів підприємницької діяльності, органів державної та місцевої влади, який визначається пакетом документів про економіко-правовий експеримент, запропонований Радою та адміністраціями Донецької, Дніпропетровської, Запорізької та Луганської областей»^[3].

26 листопада 1993 року Леонід Кравчук підписав Указ № 560/93 «Про делегування Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Луганській державним обласним адміністраціям повноважень з управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності». Відповідно до указу, область мала отримати контроль над 400 найбільшими промисловими підприємствами. Однак цей указ заблокував Кабінет Міністрів, і область отримала не 400 об'єктів, а лише понад 200. Чупрун різко та публічно висловив своє невдоволення. Донецька облрада 6 грудня 1993 року відмовила в перерахуванні до бюджету 5-7 млрд купоно-карбованців щоденно — як заборгованість центру перед регіоном. Кравчук не вчинив ніяких дій і тільки парламент поновив колишні норми відрахувань до держбюджету. Після цього Донецька обласна рада 15 березня ухвалила сепаратне рішення: встановити свої норми відрахувань, затвердивши свій регіональний бюджет. Фактично область заблокувала відрахування до державного бюджету^[4].

Для отримання ширшої автономії Донецька та Луганська облради ухвалили рішення 27 березня 1994 року одночасно з першим туром парламентських виборів провести консультаційне опитування (рос. совещательный опрос) громадян, на яке винесено чотири питання^[5]:

Результати подані за даними газет «Донбасс» від 1 квітня 1994 р. і «Жизнь Луганска» від 2 квітня 1994 р.