Скрябін Олександр Миколайович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Скрябін Олександр Миколайович | |
|---|---|
| рос. Александр Николаевич Скрябин | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 25 грудня 1871 (6 січня 1872) |
| Місце народження | Москва |
| Дата смерті | 14 (27) квітня 1915 (43 роки) |
| Місце смерті | Москва |
| Причина смерті | сепсис |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Громадянство | Російська імперія |
| Професія | композитор, піаніст |
| Освіта | Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського[1] |
| Вчителі | Звєрєв Микола Сергійович[2], Сафонов Василь Ілліч, Аренський Антон Степанович і Танєєв Сергій Іванович |
| Відомі учні | Alfred La Libertéd і Горовиць Олександр Йохимович |
| Інструменти | фортепіано |
| Жанр | символізм |
| Заклад | Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського |
| Батько | Nikolay Skryabind |
| Мати | Щетиніна Любов Петрівнаd |
| Діти | Юліан |
| Автограф |  |
| scriabinsociety.com | |
 Файли у Вікісховищі | |
Олекса́ндр Микола́йович Скря́бін (25 грудня 1871 (6 січня 1872), Москва — 14 (27) квітня 1915) — російський композитор, піаніст, педагог.
Народився в аристократичній сім'ї в Москві. У дитячі роки навчався фортепіано у Миколи Звєрєва, разом із Сергієм Рахманіновим. Закінчив Московську консерваторію, де навчався в Антона Аренського та Сергія Танєєва.
1894 року познайомився з відомим меценатом і видавцем М. П. Біляєвим, який почав публікувати твори Скрябіна, а симфонічні твори композитора відтоді стали звучати в програмах російських симфонічних концертах. 1896 року оженився на піаністці Вірі Іванівні Ісакович, з якою у закордонній поїздці 1897/98 років вона виступала разом із чоловіком у концертних програмах, граючи його твори. Того ж року Скрябін почав викладати клас фортепіано в Московській консерваторії. Протягом 1900—1904 років Скрябін написав три симфонії.
У Олександра Скрябіна було семеро дітей: Римма, Олена, Марія і Лев від першого шлюбу з Вірою Іванівною Скрябіною (Ісакович); Аріадна, Юліан та Марина — від другого, з Тетяною Федорівною Шльоцер. З них двоє — старша дочка Римма (1898—1905) і син Лев (1902—1910) [3] — померли у віці семи років. На момент смерті Льва композитор уже кілька років жив зі своєю другою дружиною в фактичному шлюбі, а його стосунки з першою сім'єю були остаточно зіпсовані — батьки не зустрілися навіть на могилі сина[4][5].
У 1908 році через незадоволення низькими гонорарами Скрябін розірвав відносини з видавництвом Біляєва, проте жодне інше видавництво не погодилося публікувати твори Скрябіна, через що композитор був вимушений заробляти виключно концертною діяльністю. У цей період Скрябін написав симфонічні поеми «Поема екстазу» та «Прометей».
У 1910—1914 роках композитор жив у Москві, де навколо нього згуртувалося коло шанувальників, що пізніше створили Скрябінське товариство. 7 квітня 1915 року в нього розвинувся карбункул верхньої губи, причиною якого найімовірніше став стафілокок. Відсутність ефективних методів лікування на той час призвела врешті решт до розвитку сепсису (зараження крові) з вкрай тяжким перебігом. Помер від цього композитор вже 14 квітня 1915 року. Поховали Скрябіна на Новодівочому цвинтарі.
Найважливіший вплив на формування Скрябіна зробили представники російського релігійно-філософського ренесансу, особливо В. Соловйов і В. Іванов. Символізм, з його центральною ідеєю теургії, забарвлений у містичні, навіть апокаліптичні тони, зустрів гарячий відгук з боку витонченого художника, що прагнув уникнути усякої буденності. Беручи участь у гуртку російського філософа С. Трубецького, композитор одночасно знайомився із працями Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, вивчав матеріали філософського конгресу в Женеві. Крім того, його цікавили східні релігійні навчання й сучасна теософська література, зокрема «Таємна доктрина» Є. П. Блаватскої. Його великі пізнання, представляючи особливий рід філософської еклектики, де найважливішим виявлявся досвід синтезу різних вчень і світоглядних позицій, давали композиторові привід міркувати про свою вибраність, представляти себе центром і джерелом «нового навчання», що може перетворити світ, вивести його на новий виток розвитку. Скрябін уважав, що художник, як мікрокосм, може впливати на макрокосм держави й навіть усього світобудови.
У творчості Скрябіна представлені фортепіанні й симфонічні жанри. У 90-х рр. створені прелюдії, мазурки, етюди, експромти, 1-3-а сонати для фортепіано, концерт для фортепіано з оркестром, в 1900-х рр. — 3 симфонії, 4-10-я сонати й поеми для фортепіано (у тому числі «Трагічна», «Сатаническая», «До полум'я»), а також такі симфонічні твори, такі як «Поема екстазу» (1907), «Прометей» (1910) — етапний твір пізнього періоду творчості. Музика Скрябіна відбила бунтарський дух свого часу, передчуття революційних змін. У ній з'єдналися вольовий порив, напружена динамічна експресія, героїчна радість, особлива «полетность» і витончена одухотворена лірика.
Твори Скрябіна, що втілили ідею екстазу, сміливого, спрямованого до невідомих космічних сфер пориву, ідею перетворюючої сили мистецтва (вінцем таких створінь, на думку Скрябіна, повинна була стати «Містерія», у якій поєднуються всі види мистецтва — музика, поезія, танець, архітектура, а також світло), відрізняються великим ступенем художнього узагальнення, силою емоційного впливу.
У творчості Скрябіна своєрідно сполучаються пізньоромантичні традиції (втілення образів ідеальної мрії, палкий, схвильований характер висловлення, тяжіння до синтезу мистецтв, перевага жанрам прелюдії й поеми) з явищами музичного імпресіонізму (тонкий звуковий колорит), символізму (способи-символи: теми «волі», «самоствердження», «боротьби», «томління», «мрії»), а також експресіонізму. Скрябін — яскравий новатор в області засобів музичної виразності й жанрів, у пізніх творах основою гармонійної організації стає домінантова гармонія (найхарактерніший тип аккорда — т. зв. прометеївський акорд). Він уперше в музичній практиці ввів у симфонічну партитуру спеціальну партію світла (поема «Прометей»), що пов'язано зі зверненням до кольорового слуху.
У січні 1911 року Скрябін грав у Москві 9 своїх творів для Welte-Mignon і його гра була записана на піано-рол.
Сьогодні дискографія Скрябіна надзвичайно широка. У Радянському Союзі найбільш повно фортепіанна творчість Скрябіна була представлена у записах В. Софроницького, оркестрова музика — у записах Є. Свєтланова. Наприкінці 1980-х велику кількість фортепіанних та оркестрових творів записав Володимир Ашкеназі.
Для симфонічного оркестру
- 3 Симфонії
- № 1, мі мажор, Op. 26;
- № 2 , до мінор, Op. 29;
- № 3 «Божественна поема», до мінор, Op. 43;
- «Поема екстазу», Op. 54
- «Прометей: Поема вогню», Op. 60
- Містерія (незакінчена)
- «Мрії» («Reverie»), Op. 24
для фортепіано з оркестром
- концерт (fis-moll, op. 20, 1896-97),
- фантазія (без ор., 1888-89, видано посмертно);
|
|
- 6549 Скрябін — астероїд, який назвали на честь композитора[6].
- ↑ Скрябин, Александр Николаевич // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1907. — Т. доп. IIа. — С. 632.
- ↑ https://web.archive.org/web/20210104145806/https://www.lib.umd.edu/ipam/great-pianistic-traditions/early-russian-schools/early-russian-schools
- ↑ Літопис життя та творчості А. Н. Скрябіна, 1985.
- ↑ Бандура, 2004.
- ↑ Федякин, 2004.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3. (англ.)
(рос.)
- Игорь Глебов (Борис Асаф'єв). Скрябин. Опыт характеристики — Петроград: Светозар, 1921 (переиздано в сборнике 1973 г.);
- Сабанеев Л. Воспоминания о Скрябине — Муз.сектор Государственного Издательства, М., 1922 (переиздание М., 2000);
- Шлёцер Б. Ф. А.Скрябинъ. Личность. Мистерия., — изд. Грани, Берлинъ 1923;
- Сабанеев Л. А. Н. Скрябин — М., 1925;
- Полфьоров. Я. Я. «Музичні силуети. Скрябін», 1926.
- А. Н. Скрябин. Сборник статей к столетию со дня рождения — М.: Советский композитор, М., 1973;
- Рудакова Е. Н. (составитель) Александр Николаевич Скрябин (альбом) — М.: Музыка, 1980;
- Ванечкина И. Л., Галеев Б. М. Поэма Огня — Издательство Казанского Университета, 1981;
- Бэлза И. Ф. Александр Николаевич Скрябин — М.: Музыка, 1982;
- Прянишникова М. П., Томпакова О. М. «Летопись жизни и творчества А. Н. Скрябина» — М., Музыка, 1985;
- Ханон Ю. Скрябин как Лицо. — Лики России / Центр Средней Музыки, СПб., 1995
- «Мистерия нового мира» [Архівовано 14 червня 2008 у Wayback Machine.] Л. В. Шапошникова, Тернистый путь Красоты. — М.: МЦР; Мастер-Банк, 2001. — С. 205—217
- Федякин С. Р. Скрябин — М.,Молодая Гвардия, 2004
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
