Лоскот Євген Олександрович
Капітан
Загальна інформація
Народження	22 червня 1983(1983-06-22) Чернігів
Смерть	7 вересня 2014(2014-09-07) (31 рік) Весела Гора, Луганська область
Alma Mater	ОІСВ
Псевдо	Баха, Локоть, Дамба-22
Військова служба
Роки служби	2006—2011, 2014
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Танкові війська
Формування	1 ОТБр
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Лутугине Бої за Луганський аеропорт Бої під Щастям (2014)
Командування
заступник командира роти з озброєння
Нагороди та відзнаки

Євге́н Олекса́ндрович Ло́скот (22 червня 1983(19830622) — 7 вересня 2014) — український військовик, капітан Збройних сил України. Герой України (посмертно).

Народився 1983 року в місті Чернігові. 2000 року закінчив загальноосвітню школу в селищі Десна Козелецького району Чернігівської області.

2006 року закінчив Одеський інститут Сухопутних військ, розпочав службу на посаді командира взводу. 2011-го звільнився з лав ЗС України в званні капітана.

Брав активну участь у громадсько-політичному житті, від 2010 року був членом Козелецької районної організації ВО «Свобода». Активний учасник Революції Гідності, перебував у лавах Автомайдану, зазнав поранення у протистояннях на вулиці Грушевського, брав участь у захисті Майдану 18-20 лютого 2014 року.

Добровольцем пішов до військкомату, мобілізований 21 березня 2014-го, призначений на посаду заступника командира роти з озброєння розвідувальної роти 1-ї окремої гвардійської танкової бригади. Брав участь у боях поблизу населених пунктів Жовте, Лутугине, Раївка, Сабівка, за стратегічні блокпости. За оборону Луганського аеропорту достроково отримав звання майора, проте так і не встиг змінити погони.

У вересні по важких боях залишився під Луганськом прикривати відхід основної тактичної групи, приєднався до бійців 22-го батальйону тероборони «Харків». Хлопці залишилися без офіцерів, тож Лоскот вирішив очолити обезголовлений підрозділ, про що доповів своєму командуванню.

5 вересня на позиції «Щогла» залишалося 17 бійців 1-ї танкової бригади, близько 30 бійців 3-го батальйону територіальної оборони, і троє з 22-го батальйону. З техніки залишилась лише одна БМП і дві вантажівки — 3 БМП вийшли звідти раніше з командиром 1 ОТБр Грицьковим. Бійці чули танкові двигуни противника, що зайшов до Олександрівська, що неподалік. А приблизно о 7 вечора виявили, що в тил до них у кількох сотнях метрів, на межі сільгоспугідь і найближчого терикону, зайшла й зупинилася табором група цивільних позашляховиків. Огляд виявив, що це був загін проросійських сил. Капітан Лоскот сів у БМП, взяв на борт двох вояків. Лоскот вирішив атакувати противника, використавши ефект неочікуваності. Хлопці використали кулемет і автомати, чавили й таранили «Лексуси» і «БМВ». Коли російські бойовики прийшли до тями, старенька БМП вже залишала розташування. На башті БМП спалахнув вибух ПТКР, в бронемашину влучила граната РПГ. Вона ще трохи проїхала і зупинилася, почала горіти. Екіпаж її покинув і невдовзі у БМП вибухнув боєкомплект.^[1] Хлопці розділилися — один з воїнів зміг повернутися до своїх, другий потрапив у полон. Євген встиг відійти з поля бою, зв'язатися з «айдарівцями» і домовитися про допомогу у переправленні на другий берег Сіверського Донця. Добровольці попросили ще скоригувати артилерійський вогонь, на що офіцер погодився. Артилерія щільним вогнем накрила вороже угруповання.

Проте Лоскота видали місцеві, поранений капітан потрапив в оточення та прийняв свій останній бій на закинутій фермі поблизу села Весела Гора Слов'яносербського району. Коли закінчились набої, підірвав себе гранатою, прохрипівши дивну для терористів фразу:

«Русские не сдаются! Слава Україні!»

Після цього російські бойовики добили українського офіцера пострілом у голову. Російсько-терористичні формування на добу пригальмували просування вглиб української території до міста Щастя. За цей час змогли вийти з оточення півсотні українських вояків, підтягнулися до Щастя та закріпилися добровольці з батальйону «Айдар» і бійці 92-ї мехбригади полковника Віктора Ніколюка.

Рештки Героя були виявлені пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») 22 червня 2015 року на місці його загибелі та ідентифіковані за результатами ДНК-експертизи.

9 вересня 2015 року офіцера поховали в смт Десна^[2].

Залишилися мати Ксенія Лоскот, дружина Тетяна та син Тарас 2010 р.н.

• Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (23 серпня 2017, посмертно) — за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[3][4]
• Нагрудний знак «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно)

• 19 лютого 2016 року розпорядженням Козелецької селищної ради вулиця Пролетарська в Козельці перейменована на вулицю Євгенія Лоскота^[5].
• 2 квітня 2016 року в селищі Козелець відбувся більярдний турнір, приурочений пам'яті загиблого на Луганщині капітана Лоскота^[6].
• 29 грудня 2016 в Києві за підтримки благодійних фондів та участі громадських активістів й волонтерів презентовано колекційну марку, створену на честь воїнів, які загинули в боях на сході України. На ній зображені Ігор Брановицький, Ігор Гольченко, Микола Колосовський, Євген Лоскот, Андрій Матвієнко, Сергій Свищ, Олег Сидор, Сергій Табала, Георгій Тороповський.

• Лоскот Євген Олександрович [Архівовано 26 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну
• Герої не вмирають: Лоскот Євгеній Олександрович [Архівовано 24 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Сайт Чернігівської облдержадміністрації.
• Олександр Виговский. «Русские не сдаются! Слава Україні!» [Архівовано 24 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Тижневик «Деснянка» № 37 (565), публікація на Gorod.cn.ua, 9 вересня 2015.
• Президент присвоїв звання Герой України лейтенанту Василю Тарасюку та капітану Євгену Лоскоту посмертно [Архівовано 24 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 24 серпня 2017.