Степан Ленкавський
2-й Голова ОУНР
1959 — 1968
Попередник	Степан Бандера
Наступник	Ярослав Стецько
Народився	6 липня 1904(1904-07-06) Угорники, Станіславський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер	30 жовтня 1977(1977-10-30) (73 роки) Мюнхен, Федеративна Республіка Німеччина
Похований	Вальдфрідгоф
Відомий як	політик
Громадянство	ЗУНР
Національність	українець
Політична партія	Організація українських націоналістів (революційна)
Медіафайли у Вікісховищі

Степа́н Ленка́вський (6 липня 1904, Угорники Станіславівський повіт, Королівство Галиції та Лодомерії, Австро-Угорщина  — 30 жовтня 1977, Мюнхен, Баварія, Федеративна Республіка Німеччина) — український політичний діяч, публіцист, один із ідеологів Організації українських націоналістів (ОУН).^[1]

Народився 6 липня 1904 року в с. Угорники на Прикарпатті в родині священника о. Володимира Ленкавського та Марії Антульської. У 1909 році родина Ленкавських переїжджає до с. Фитьків на Надвірнянщині, де відвідував до сільську школу по закінченні якої вступив до Станиславівської гімназії, де з п’ятого класу входив до незалежної Організації Вищих Кляс Українських Гімназій (ОВКУГ). Вона виникла на початку 20-х років під впливом праць Дмитра Донцова та активістів УВО.^[2]

У 1922 році родина Ленкавських переїздить у с. Загвіздя біля Станіслава, де батько служив на парохії до 1944 року.^[3] Згодом закінчив філософський факультет Львівського університету, а з середини 1920-х років став активним учасником націоналістичного руху (член проводу Союзу української націоналістичної молоді, один із засновників ОУН, входив до складу першого Проводу).^[2]

1928 року брав участь у редагуванні (разом з С. Охримовичем та І. Габрусевичем) першого нелегального націоналістичного видання для молоді — журналу «Юнак», був співробітником «Українського голосу» (1929–1932, Перемишль) і «Бюлетня КЕ ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ)». У журналі «Розбудова нації» (ч. 7–8, 1928) вийшла його стаття «Філософічні підстави „Націоналізму“ Донцова».

У 1929 році у Відні на Конгресі Українських Націоналістів (Перший Великий Збір ОУН) серед 30 делегатів виголошує реферат «Суверенна Україна та національна революція». 3 лютого 1929 року на Конгресі приймають Уст­рій Організації Українських Націоналістів. Він привіз до Львова напрями розбудови ОУН на західноукраїнських землях, котрі отримав від Євгена Коновальця. Влітку 1929 року укладає «Декалог Українського націоналіста». У зв'язку з проведенням польською владою пацифікації переїздить у 1930 році до Кракова, де студіює філософію в Ягеллонському університеті. 2 лис­топада 1931 року Степана Ленкавського заарештували поляки на 4 роки.

1939 року після гітлерівської окупації Польщі та частини західноукраїнських земель увійшов до складу Проводу ОУН (Б). 1940 року в період розколу в ОУН від імені прихильників С. Бандери вів переговори з А. Мельником.

На II Надзвичайному Великому Зборі ОУН, на якому обрано Провідником Степана Бандеру Ленкавський очолює секцію політичної пропаганди і стає заступником керівника Проводу.^[2] 30 червня 1941 року у Львові проголошують Акт відновлення Української держави. Уряд очолив Ярослав Стецько. У Львові Степан Ленкавський керує пропагандивною референтурою, формує похідні групи на схід України і забезпечує їх пропагандивними матеріалами. 29 липня 1941 року німецька таємна поліція арештує його і відправляє до краківської тюрми «Монтелюнніх», а в 1942 році відправлений до концентраційного табору «Аушвіц». Пробув у концент­раційному таборі до 1944 року.^[4]

У повоєнний час жив у Німеччині. Був членом Проводу Закордонних Частин ОУН, курирував військовий сектор ОУН (Б), її розвідку, контррозвідку, референтуру крайових зв'язків (К-3), створив і очолював референтуру підсовєтських справ (РПС). Впродовж 1950–1951; 1959–1968 років очолював Провід ОУН, згодом керував відділом пропаганди і редагував газету «Шлях перемоги». В останні роки займався філософією (китайською, індійською, спадщиною Г. Сковороди, Канта, Шопенгауера, Шпенглера).^[4]

Степан Ленкавський помер 30 жовтня 1977 року в Мюнхені, похований на українській частині кладовища Вальдфрідгоф.^[5] Його могила знаходиться в секторі 430 (коорд. 48.098703,11.491967)

Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:

1. Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї.
2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні чести Твоєї Нації.
3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
5. Пімсти смерть Великих Лицарів.
6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба.
7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе виявити тайни.
10. Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору Української Держави.

• В даний час на території Івано-Франківської області встановлено не менше п'яти різних пам'ятників Степану Ленкавському. Останній з них був відкритий 22 серпня 2010 року в селі Угорники Івано-Франківської області (скульптор Василь Вільшук) і являє собою бронзову статую Степана Ленкавського на гранітному постаменті.
• В Івано-Франківську одну з вулиць названо на честь Степана Ленкавського.
• На його честь також названо 59 курінь УПЮ імені Степана Ленкавського.
• У місті Луцьк вулицю Левітана перейменували на вулицю Степана Ленкавського.
• У селищі Брюховичі вулицю Антона Макаренка перейменували на вулицю Степана Ленкавського^[6].
• У селі Ясениця-Сільна вулицю Миру перейменували на вулицю Степана Ленкавського.
• Рішенням Надвірнянської міської ради від 21 липня 2011 року № 327-11/2011 Степану Ленкавському присвоєно звання «Почесний громадянин міста Надвірна»^[7].

Зовнішні відеофайли
	Степан Ленкавський і український націоналізм — Олександр Сич про мислення і діяння Монаха ОУН
	Степан Ленкавський (Програма «Велич особистості» на радіо Holos.fm; 2017 р.)

• Біляїв В. «На неокраянім крилі…» — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с. — ISBN 966-7804-57-7.
• Крайній І. Скромний мислитель ОУН // Україна молода. — 2009. — 22 вересня.
• Пономарьов В. Ленкавський Степан Володимирович // Політична енциклопедія / Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 398. — ISBN 978-966-611-818-2.
• Стасюк О. Ленкавський Степан // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 118. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Степан Ленкавський Що таке «націоналізм»?

• ЕСУ. Ленкавський Степан

Попередник Степан Бандера

2-й Голова ОУНР 1959-1968

Наступник Ярослав Стецько

п о р Провідники УВО, ОУН і організацій, що вийшли з неї УВО Євген Коновалець Крайові команданти УВО Юрій Полянський (1922—1923) • Петро Бакович (1923) • Андрій Мельник (1923—1924) • Ярослав Індишевський (весна 1924 — середина 1926) • Юліан Головінський (друге півріччя 1926 — 01.1927) • Роман Сушко (1927 — 11.1928) • в.о. Володимир Горбовий (11.1928 — 12.1928) • Богдан Гнатевич (12.1928 — 02.1929) • Омелян Сеник (02.1929 — кінець 1929) • (2-й раз) Роман Сушко (кінець 1929 — 06.1930) • (2-й раз) Юліан Головінський (06.1930 — †30.9.1930) • (2-й раз) Богдан Гнатевич (осінь 1930—1931) Крайові команданти УВО на Східних Українських Землях Іван Андрух (1920—1921) ОУН Євген Коновалець (3.2.1929 — †23.5.1938) • Андрій Мельник (23.5.1938 — †1.11.1964) • Олег Штуль-Жданович (1.11.1964 — †4.11.1977) • Денис Квітковський (4.11.1977 — †15.03.1979) • Микола Плав'юк (15.3.1979 — †10.3.2012) • Богдан Червак (26.5.2012 — досі) Крайові провідники ОУН Богдан Кравців (02.1929 — 11.1929) • Зенон Пеленський (11.1929 — 06.1930) • Юліан Головінський (06.1930 — †30.9.1930) • Степан Охримович (10.1930 — †10.4.1931) • Іван Габрусевич (06.1931 — 03.1932) • Богдан Кордюк (05.1932 — 01.1933) • Степан Бандера (01.1933 — 06.1934) • Осип Мащак (07.1934 — 08.1934) • Олекса Гасин (09?.1934 — 02?.1935) • Лев Ребет (02.1935 — 7.2.1939) • Мирослав Тураш (7.2.1939 — †06.1939) • Володимир Тимчій (06.1939 — †02.1940) • Осип Грицак (03.1940 — 04.1940) ОУНР (ЗЧ ОУН) Степан Бандера (02.1940 — 15.10.1959) • Степан Ленкавський (1959—1968) • Ярослав Стецько (1968 — †5.7.1986) • Василь Олеськів (1986—1991) • Ярослава Стецько (1991—2001) • Андрій Гайдамаха (2001 — 13.4.2009) • Стефан Романів (13.4.2009 — 12.2022) • Олег Медуниця (14.12.2022 — досі) Голови проводу ОУНР на Українських землях Дмитро Мирон-Орлик (04.1940 — 12.1940) • Іван Климів (12.1940 — 07.1941) • Микола Лебедь (09.1941 — 05.1943) • Роман Шухевич (05.1943 — †05.03.1950) • Василь Кук (07.1950 — 05.1954)… • (посада вакантна) • …Зеновій Красівський (? після 1985 — †20.9.1991) • далі посада поєднана з посадою Голови ОУНР ОУНЗ (ЗЧ УГВР) Зенон Матла (02.1954 — 12.1956) • Лев Ребет (12.1956 — †12.10.1957) • Роман Ільницький (10.1957 — ?) • Богдан Кордюк (? — 1979) • Дарія Ребет (1979 — 06.1991) • Анатоль Камінський (06.1991 — 05.2019) ОУНД Павло Дорожинський (2005 — †18.3.2015) • Віктор Світайло (2015 — досі)

Генеалогія та некрополістика Find a Grave · Родовід Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України Нормативний контроль FAST: 54942 · GND: 122174372 · GKG: /g/1228lzmx · ISNI: 0000000022051192, 0000000112774159 · LCCN: n80059839 · MAK: 9810561043305606 · NUKAT: n2005133135 · RERO: 02-A011066799 · SUDOC: 244078858 · VIAF: 888308, 164457231