Лада
М. Пресняков (1998). Лада.
Медіафайли у Вікісховищі

Ла́да — жіночий персонаж східнослов'янського фольклору. Гіпотетично — язичницька богиня кохання та шлюбу.

Слово «лада», «ладо» фігурує у весільних піснях як приспів^[1] (наприклад, українська «А ми просо сіяли…» та ін.). «Ладо» згадується також як синонім молодого або молодої^[2]. «Ладо» — давня назва коханої людини, що використовується, наприклад, у «Слові о полку Ігоревім»^[1].

Матвій Мєховський (Меховіт) у «Хроніці польській» (1519) писав про давніх поляків: «Вони поклоняються Леді, матері Кастора й Поллукса, а також близнюкам, народженим із одного яйця, Кастору й Поллуксу, що дотепер можна почути в найдавніших піснях: „Лада, Лада і Лель, і Лель і Полель“». Хоча раніше у «Клейнодах польського лицарства» тлумачив так: «Ім'я Лада походить від назви польської богині, якій поклонялися на Мазовії в місцевості та селищі з такою назвою».

У XVII столітті Інокентій Гізель у своєму «Синопсисі», доповненні до розповіді «Повісті минулих літ» про ідолів князя Володимира писав:

…Четвёртый идол — Ладо. Сего имяху бога веселия и всякого благополучия. Жертвы ему приношаху готовящийся ко браку, помощию Лада мнящи себе добро веселие и любезно житие стяжати. Сия же прелесть от древнейших идолослужителей произыде, иже неких богов Леля и Полеля почитаху, их же богомерское имя и доныне по неким странам на сонмищах игралищных пением Лелюм-Полелем возглашают. Такожде и матерь лелеву и полелеву — Ладо, поюще: Ладо, Ладо! И того идола ветхую прелесть дияволю на брачных веселях, руками плещуще и о стол бьюще, воспевают.^[3]

Тут Лада виступає в чоловічому роді, а потім як мати Лелі та Полеля.

Мацей Стрийковський (XVI ст.) свідчить, що литовці шанували богиню весни Ладу і, приносячи їй у жертву півня, співали: «Ладо, Ладо, Ладо, Велике наше божество!».

У «Пам'ятнику сандомірському» 1829 року міститься оповідь, що сягає другої половини XVI ст., де йдеться про заснування бенедиктинського монастиря Святої Трійці на місці, де перед тим стояли три ідоли — Лади, Бода і Лелі, — «до яких у перший день травня сходилися люди, щоб помолитися та принести їм жертви».

Зображення на обрядових рушниках, що можуть трактуватися як зображення Лади, надають її в подобі вершниці, що тримає соху за сідлом^[4].

Андрій Фаміцин у 1844 році на основі аналізу народних пісень зробив висновок, що частий приспів «лада» — це ім'я богині, пов'язяної з весняними та весільними обрядами. Фаміцин вважав, що існував її чоловічий відповдіник — Ладо (Лад), якого він ототожнював з Ярилом і Аполлоном Соранським^[5]. Цю думку критикував ще Алексанедр Брюкнер, пишучи, що середньовічні іноземні мандрівники, погано знаючи слов'янські мови, сприйняли приспів із місцевих пісень за ім'я богині^[6]. На думку Брюкнера, «лада» — це назва коханця/коханки, наложника/наложниці^[7]. Олександр Потебня^[8], Макс Фасмер^[9], Грегор Крека^[10], Олег Трубачов^[11] також критикували описи Лади як богині. Так, у поясненні Трубачова, «лада (ладо)» — це лише південнослов'янська форма слова «лад», тобто, «справа, порядок, згода»^[11].

Такі дослідники, як Анатолій Журавльов і Андрій Топорков стверджували, що Лада — це витвір «кабінетної» міфології й у народних віруваннях її не існувало як персонажа. Імовірно, що приспів був сприйнятий за ім'я божества помилково^[12][13]. Микола Гальковський писав, що згадки Лади як богині надто вторинні, аби довіряти їм, і переконливих доказів, що така богиня існувала у віруваннях слов'ян, немає^[14].

На думку Бориса Рибакова, Лада була спільним балто-слов'янським божеством. Рибаков зараховував її до рожаниць і відводив функції богині весни, весняної оранки та сівби, покровительки шлюбу та кохання. Одне з божества Збручанського ідола він вважав Ладою^[15].

Борис Лобовик писав, що Лада «…у більш давні часи постає як дух в образі матері-благодійниці, що оберігає посіви і дає лад у сім'ї, пізніше — як богиня весни, кохання й добробуту». Її чоловіка Лада Лобовик пояснював як бога шлюбу та сімейної злагоди. На його думку, «В українській міфології моральним змістом образів Лади і Лада є ствердження вірності пошлюблених»^[2].

• Астероїд 2832 Лада названий на честь слов'янської Лади.

п о р Слов'янська міфологія
Головні боги	Велес Дажбог Мокош Перун Сварог Святовит Симаргл Стрибог Триглав Хорс Ярило
Міфічні народи	Рахмани Фалярони Трип'ястки / Краснолюдки Песиголовці Амазони
Міфічні місця	Вирій Китеж Буян Дунай Калиновий міст Лиса Гора Хатка на курячій лапці Пучай
Міфічні предмети	Квітка папороті Латир-камінь Меч-кладенець Оберіг Плакун-трава Розрив-трава Жива вода Мертва вода
Міфічні істоти	Алконост Анциболот Анчутка Арись-поле Бабай Баба-Яга Баган Бадняк Баєчник Банник Берегиня Барабашка Білун Білодан Біс Богинки Божич Болотяник Болотник Босоркун Боян Блуд Бродниці Вирлоок Вихор Відміна Відогонь Відьма Відьмак Вій Віла Вовкулака Водяник Водяниця Волосині Волх Волхви Гамаюн Герман Годованець Горгонія Гориня Двоєдушник Дворовик Денниця Домовик Доньки Мари Дрімота Дубиня Жар-птиця Здухач Злидні Змій Горинич Зміулан Іван-Дурень Іван-Царевич Індрик-звір Іпабог Ічетик Каган Каракон-Джали Кирпа Корочун Костій Бездушний Кит-риба Китоврас Клітник Кликуша Коргоруші Коров'яча смерть Кукер Курдуші Ламя Лядащий Лісавки Літавиця Листин Лісовик Лихо Луговик Люди дивія Мавка Марко Пекельний Масляна Межовик Мороз Морок Моховик Нава Заложні мерці Недоля Немертві Нечиста сила Нічниці Огуменник Осилки Очеретяник Пічник Перелесник Повітруля Покутній Потерча Полудниця Польовик Планетники Полазник Полоз Похвист Привид Примхи Пущовик Рожаниці Рарог Русалка Сава Сатана Сирин Скарбник Соловей Розбійник Стодольник Стопан Страфіль-птаха Страх Стріча Судениці Суседко Тугарин Упир Усиня Хала Ховала Хухи Цмок Чаклун Чорт Чугайстер Чудинко Чудь Шерстнатий Шишига Шкряток Шулікуни Щезун