Кокуґаку
Країна	Японія і  Сьоґунат Едо
Історичний період	Період Едо
Тема вивчення/дослідження	культура Японії, Ніхон Сьокі, Кодзікі і Історія Японії
Протилежне	кангаку

Кокуґаку (яп. 国学, こくがく, «країнознавство») — наука і філософська школа в Японії, що вивчає автентичний японський світогляд і духовність на основі пам'яток класичної японської літератури та історії, таких як «Кодзікі», «Ніхон Сьокі», «Манйосю» та інших. Виникла у 18 столітті як протиставлення канґаку — японському китаєзнавству та ранґаку — японському голландознавству.

Основні ідеї, завдання і методи кокуґаку представлені в роботах японських мовознавців і мислителів Кади но Адзумамаро, Камо но Мабуті, Мотоорі Норінаґи, Хірати Ацутане та інших. Предметами вивчення цієї науки були японська мова і література, синто, стародавні японські традиції і перекази, юриспруденція, економіка, бібліографія.

Кокуґаку була також відома як ваґаку (和学, «японознавство»), коґаку (皇学, «імператорознавство») або коґаку (古学, «наука про старожитності»). Японський літератор кінця 19 століття Хаґа Яїті називав її «давньою культурологією» і вважав складовою філології.

Кокуґаку 18 — першої половини 19 століття поділялося на дві течії. Перша називалась «бачення трьох мудростей»^[1]. Її представниками були Кейтю, Камо но Мабуті і Мотоорі Норінаґа. Вони займалися вивченням культурних старожитностей Японії. Друга течія мала назву «бачення чотирьох мужів»^[2]. Її послідовниками були Кади но Адзумамаро і Хірата Ацутане. Вони вивчали проблему відродження японської релігії синто. Крім цих двох течій окремо існувала «поетико-літературна школа Едо»^[3], відгалуження вчення Камо но Мабуті.

Розвиток кокуґаку як науки і філософії проходив у боротьбі зазначених течій. Їхньою метою було визначення чистої «японськості», позбавленої сторічних нашарувань китайської культури — конфуціанства та буддизму. Вчені шукали відповіді на такі питання: що робить японців японцями, в чому унікальність японської культури в східно-азійському і світовому масштабі, які необхідні заходи слід вживати для збереження «японскості» та японської унікальної культури, тощоі. Для більшості тогочасних вчених символами «японськості» були Імператор і державний устрій 5 — 8 століть, старояпонська мова, синто, дух самопожертви, відданості, вдосконалення і працелюбства.

У 1840-х роках ідеї кокуґаку як філософії разом з результатами досліджень корифеєїв японського «краєзнавста» почали використовуватися в японській системі освіти, зокрема у ханських школах, і стали справляти вплив на японську політику. Вони сприяли самоусвідомленню японців як єдиної нації. В умовах колоніальної загрози з Заходу під впливом кокуґаку в Японії оформився монархічно-націоналістичний рух дрібних самураїв «Шануймо Імператора, виженемо варварів!». Діяльність «поетико-літературної школи Едо» допомогла створити в найбільших японських містах мережу інтелектуальних центрів — салонів для представників середнього класу, гуртків енциклопедистів та освітян. Таким чином, кокуґаку виступало аналогом європейського націоналізму і грало роль головної ідерлогії в процесі створення японської національної держави в середині — другій половині 19 століття.

В Період Мейдзі виникла нова течія кокуґаку, яка дістала назву «нове краєзнавство»^[4]. Її найяскравішими представниками були етнолог Янаґіта Куніо та літератор Орікуті Сінобу. Головними завданнями цієї течії було визначення ролі і місця кокуґаку період Едо, та його зв'язок з наукою про державу та концепцією «національного організму Японії».

• Мітоська школа
• Куросава Окінамаро
• Мотоорі Норінаґа
• Танака Охіде

• 国学大系. 第3,12,14,20-21巻. — 地平社, 昭和18-19
• 国学と蘭学 / 佐野正巳. — 雄山閣, 1973
• 幕末期における国学の受容と普及に関する教育史的研究 / 山中,芳和,岡山大学. — 1995-1996
• 近世国学者の研究 / 北岡四良. — 皇学館大学出版部, 1996
• 国学の研究 / 上田賢治. — アーツアンドクラフツ, 2005
• 国学和学研究資料集成. 第1巻 / 中澤伸弘,鈴木亮. — クレス出版, 2008
• 国学和学研究資料集成. 第2巻 / 中澤伸弘,鈴木亮. — クレス出版, 2008

• Кокуґаку // Історичний вебсловник (яп.)
• Кокуґаку // Енциклопедія синто [Архівовано 13 січня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
• Кокуґаку // Стендфордська енциклопедія філософії [Архівовано 14 березня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)