Золочівський повіт — адміністративно-територіальна одиниця Харківського намісництва Російської імперії. Адміністративним центром було м. Золочів. Площа повіту — 114 611 десятин 2314 сажен.

Повіт межував на сході з Вовчанським та Харківським, на півдні з Валківським, на заході з Богодухівським, а на північному заході з Хотмизьким повітом Харківського намісництва. На півночі він межував з Бєлгородським повітом Курської губернії.

Повіт було утворено з частин Вільшанського, Липецького та Харківського комісарств Харківської провінції, Богодухівського комісарства Охтирської провінції та Бєлгородського повіту Бєлгородської губернії.

1797 року повіт був ліквідований, і його територія увійшла до складу Харківського та Богодухівського Слобідсько-Української губернії. Пізніше повіт не був відновлений, а його центр м. Золочів було перетворене на заштатне місто Харківського повіту Слобідсько-Української, а з 1835 року — Харківської губернії.

Станом на 1785 рік у повіті налічувалося 18 слобід, 22 села, 6 деревень та 20 хуторів, серед яких 42 населені пункти були власницькими.

У повіті проживало 34 661 осіб (17 486 чоловіків та 17 175 жінок)^[1].

Описи Харківського намісництва. — К., 1991.

Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.