Кук Василь Степанович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Васи́ль Степа́нович Кук (псевдо: «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь»; 11 січня 1913, Красне, Золочівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Буського району Львівської області — 9 вересня 2007, Київ, Україна) — український військовий діяч, один із керівників українського національно-визвольного руху, генерал-хорунжий, командир УПА-південь, 2-й Голова Генерального Секретаріату УГВР (1950–1954), головнокомандувач УПА з 1950 по 1954 роки (після загибелі Романа Шухевича). 1954 року узятий у полон військами МДБ СРСР та без вироку суду провів у в'язницях 6 років. В останні роки свого життя мешкав у Києві.
Василь Кук народився у селищі Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (тепер Золочівський район Львівської області). Був хрещений 16 січня 1913 року.
Батьки були селянами. Батько, Степан Матвійович, працював на залізничній станції в селі Красне; мати — Парасковія Федорівна (до шлюбу Постолюк).
Bci діти родини Куків були членами Організації українських націоналістів. Двох братів Василя — Ілярія та Ілька — стратила польська влада. За радянської влади всі члени родини були засуджені до позбавлення волі, все майно батьків було конфісковано.
Впродовж 1923–1932 років навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 року належав до молодіжної організації «Пласт» куреня імені Івана Богуна. У 1929 році став членом Юнацтва ОУН. Під час студій в Люблінському католицькому університеті, де після закінчення гімназії він вивчав юриспруденцію, Кук знайомиться зі Степаном Бандерою.
З 1932 — член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН.
Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Під час студій організував і очолив студентську групу членів ОУН.
У 1932–1934 роках виконував доручення Крайової Екзекутиви ОУН і як зв'язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.
За революційну діяльність його неодноразово заарештовувала польська поліція. В 1934 році був засуджений польським судом за революційну діяльність до двох років позбавлення волі. В 1936 році вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.
Травень 1937 — як золочівський повітовий провідник ОУН організував напад на польських поміщиків — подружжя Ясінських. Під час нападу, всупереч плану дій ОУНівців, Ясінські загинули від рук брата В. Кука — Іларія. Деяких учасників акції заарештувала польська поліція, і в березні 1938 року у Золочеві відбувся судовий процес над ними. Василь Кук у травні 1937 року перейшов у підпілля[1][2][3][4].
Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени 1937 року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню крайової екзекутиви (КЕ) ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939 року.
1940 року за дорученням КЕ ОУН перебував у Кракові, організовував нелегальні переходи кур'єрів і зв'язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. У той час він працював разом із Романом Шухевичем.
Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН Степан Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). В той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.
Навесні 1941 року організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу у східну Україну, включно з Кримом і Кубанню. В червні 1941 року очолив Львівську провідну похідну групу (близько 20 членів), яка прибула 30 червня до Львова й організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави.
В липні–серпні 1941 року організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (близько 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня в м. Василькові частина членів групи, в тому числі В. Кук, була заарештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В. Куку разом із Дмитром Мироном та зв'язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.
Навесні 1942 року В. Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Дмитра Мирона в липні 1942 року та арешту його заступника Пантелеймона Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Навесні 1943 року очолив УПА-Південь.
На ІІІ-тій конференції ОУН (лютий 1943 р.) В.Кук підтримав Михайла Степаняка, що пропонував обмежити повстанську боротьбу лише антинімецьким, а не і антирадянським (як уважав Р.Шухевич і ін. впливові діячі ОУН) фронтом.
В квітні 1944 року керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 року Василя Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української головної визвольної ради.
Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.
23 травня 1954 року Василя Кука взяли в полон співробітники КДБ за допомогою завербованого колишнього підпільника «Чумака» (Микола Примас), якого Василь Кук добре знав особисто. Перебував у слідчих в'язницях Києва і Москви до 1960 року Звільнений у зв'язку з новим курсом політики Микити Хрущова.
У в'язниці проходив під номером «300».
В 1960 році Василь Кук написав так званий «Відкритий Лист В. Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що проживають за кордоном!», у якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА, а також закликав українські організації, які вели національно-визвольну боротьбу, до її припинення та визнання СРСР.[5] Так закінчується цей лист:
Антирадянська діяльність українських націоналістів за кордоном приречена на провал, бо немає сьогодні таких сил за кордоном, ані тим більше всередині Радянського Союзу, що могли б у якій-небудь мірі насильно змінити існуючий громадсько-політичний лад в СРСР, чи тільки в одній із радянських республік.Український народ, як і інші народи СРСР і країн народної демократії, всяку спробу повернення до старих порядків зустріне вороже і буде всіма засобами захищати те, що йому дала Радянська влада.
Спроби активізувати підривну діяльність усередині СРСР при допомозі засланих для цієї цілі осіб кінчаються і в дальшому будуть кінчатися тільки провалом. Про це яскраво свідчить випадок з американськими літаками, про що вам відомо з радянської та чужинецької преси. Неусвідомлення цих фактів веде еміграцію до трагічних помилок, які в свою чергу призводять до ще трагічних наслідків.
Друзі! Не зв'язуйтеся ні з якою діяльністю проти нашого народу, не дозволяйте себе далі обманювати і використовувати в чужих для вас самих і вашого народу інтересах. Усю свою діяльність в еміграції спрямовуйте на те, щоб не закривати собі шлях на батьківщину.— Зі щирим привітом і повагою — B.Кук
Можливо, що це був вимушений крок з боку Василя Кука, зроблений під тиском КДБ СРСР, що не відображав справжньої позиції в питанні визнання УРСР. На початку 2000-х років, в кулуарах чергового Збору КУН, бувши запитаний членом КУН С. Павчаком, підписував він особисто чи ні вказаний «Лист», Василь Кук відповів йому (приватно), мовляв, «а що ви не знаєте, як тоді /за часів СРСР—С. П./ підписувались подібні документи?!» — без всяких подальших детальніших пояснень[джерело?].
Василь Кук помер 9 вересня 2007 р. у своїй квартирі у Києві. Прощання з останнім ГК УПА проходило у Києві в Будинку вчителя, потім його тіло було перевезено до Львова, де продовжились панахидні заходи.
Поховали Василя Кука в його рідному селі Красне Львівської області. Так заповідав покійний. За три роки, 12 вересня на батьківщині останнього головнокомандувача УПА був урочисто відкритий пам’ятник Василю Куку.
Побрався з Уляною Крюченко в Дніпрі в 1943 р. Органи МДБ відібрали у дружини Василя Кука сина Юрія в 3-річному віці та віддали у дитячий будинок у Маріуполь під ім'ям Юрій Чоботар. Пробув у дитячому будинку до 7 класу. Кожного літа дітей вивозили в дитячий оздоровчий табір у с. Юр'ївка. У 13-річному віці Юрія повернули реабілітованій родині.
Після реабілітації родина отримала квартиру в Києві на Дарниці.
- Згідно з Постановою УГВР віл 2.08.1949 р. і Наказом Головного військового штабу УПА ч. 3/49 від 15.10.1949 р. заступник головного командира УПА Василь Кук — «Леміш» нагороджений Золотим хрестом Бойової Заслуги.
- 23.01.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Київ Золотим хрестом заслуги УПА (№ 017) переданий Юрію Куку, сину Василя Кука.
- 2013 року у місті Винники вулиця була названа на честь Василя Кука.
- 2015 року в місті Дніпро вулиця Дибенка була перейменована на вулицю Василя Кука[6].
- 19 лютого 2016 року одному з провулків Житомира було надане ім'я Василя Кука[7].
- 2016 року у місті Київ 1-й провулок Будьонного перейменований на провулок Василя Кука.
- 19 вересня 2022 року у місті Сарни вулицю Ковпака перейменували на вулицю Василя Кука.[8]
- 29 вересня 2022 року у Львові вулицю Жуковського перейменовано на вулицю Василя Кука.
- 25 листопада 2022 року у селищі Красне вулицю Засядька перейменували на вулицю Василя Кука.
- У грудні 2022 року у місті Дубно на його честь перейменували вулицю Огороднікова.
- У місті Луцьк перейменували вулицю Щепкіна на вулицю Василя Кука.[9]
- У місті Первомайськ вулицю Сергія Даниліна перейменували на вулицю Василя Кука.[10]
- У багатьох містах України є Вулиця Героїв УПА, до яких належить і Василь Кук.
Василь Кук відомий також як підпільний публіцист та історик, серед найвідоміших його праць:
- «Пашні Буряки» (1938 р.) (підручник із конспірації ОУН),
- «Колгоспне рабство» (1952 р.) (аналітичний огляд функціонування колгоспної системи в Україні),
- цикл нарисів про життя та творчість Артема Веделя — відомого українського композитора (1970–1980-ті рр.),
- біографічні нариси про Степана Бандеру та Романа Шухевича (1990-ті рр.),
- фундаментальний збірник документів «Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 року», 2001 р.
- ↑ Богдан Казанівський. Шляхом «Леґенди», с. 8. Архів оригіналу за 22 жовтня 2013. Процитовано 12 березня 2013.
- ↑ Богдан Казанівський. Шляхом «Леґенди», с. 9. Архів оригіналу за 22 жовтня 2013. Процитовано 12 березня 2013.
- ↑ Діло, 11.03.1938. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 12 березня 2013.
- ↑ Діло, 12.03.1938. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 12 березня 2013.
- ↑ Відкритий лист Кука до Лебедя та ін. Архів оригіналу за 16 жовтня 2010.
- ↑ Перемейнування вулиць міста - Дніпровська міська рада. dniprorada.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
- ↑ Сергій Сухомлин підписав розпорядження про перейменування вулиць у Житомирі. old.zt-rada.gov.ua. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
- ↑ №959 від 19 вересня 2022 року "Про перейменування існуючих вулиць та провулків на території Сарненської міської територіальної громади". Сарненська міська територіальна громада (ua) . 21 вересня 2022. Процитовано 16 серпня 2023.
- ↑ Новини Волині: У Луцьку перейменували 10 вулиць і провулків. Гал-інфо. Процитовано 25 вересня 2023.
- ↑ Розпорядження голови —. www.mk.gov.ua. Процитовано 3 серпня 2024.
- Веденеев Д.В. Одиссея Василия Кука. Военно-политический портрет последнего командующего УПА. – К.: К.И.С., 2007. – 208 с.
- Вєдєнєєв Д.В. Кук Василь Степанович // Енциклопедія сучасної України. – Т. 16. – К., 2016. – С. 22.
- Кентій А. В. Кук Василь Степанович [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 456. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Кучер В. Кук Василь Степанович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 378. — ISBN 978-966-611-818-2.
- Пониполяк А. «Останній командир УПА. Життя і боротьба Василя Кука» [Архівовано 28 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Наш Формат, 2021 — С. 256. — ISBN 978-617-7973-15-6.
- Антонюк Я., Ковальчук В. Василь Кук у повсякденному житті (кін. 1940-х – поч. 1950-х рр.). Славістична збірка. Вип. 2: Збірник статей за матеріалами Других Міжнародних наукових Соханівських читань (м. Київ, 18 листопада 2015 р.). [ред. Д. Гордієнка та В. Корнієнка] Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, 2016. С. 400–412.
- Останній бій останнього командира УПА. Василь Кук. Частина 2. Історична правда. Процитовано 27 січня 2023.
- Спіймати “Борсука”. Арешт Василя Кука. Частина 1. Історична правда. Процитовано 27 січня 2023.
- Василь Кук - останній командар УПА : бібліографічний список літератури : до 110-річчя з дня народження. Київ: Публічна бібліотека імені Лесі Українки. 2023. с. 15.
- Василь Кук (документи) [Архівовано 9 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Електронний архів Українського визвольного руху
- Василь Кук: «У мене немає орденів». Останнє інтерв'ю з командиром УПА [Архівовано 21 січня 2013 у Wayback Machine.]
- Кук Василь Степанович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 635.
- Останній командир УПА. Правда про діяльність повстанської армії очима її керівника [Архівовано 6 лютого 2013 у Wayback Machine.]
- Інтерв'ю «Дзеркалу Тижня» від 10 лютого 2007 [Архівовано 4 травня 2009 у Wayback Machine.]
- Досьє
- Кореспондент.net У Львові з головнокомандувачем УПА прощалися 100 тис. людей
- «Ті, що народжуються раз на століття, умерти можуть кожен день». Стаття В.В'ятровича, присвячена Василеві Куку в «Народній правді». 17.09.2007 [Архівовано 27 лютого 2008 у Wayback Machine.]
- Володимир В'ятрович: Історія з грифом «Секретно». Останній бій останнього командира [Архівовано 20 листопада 2011 у Wayback Machine.]
- Володимир В'ятрович: Історія з грифом «Секретно»: Піймати «Борсука». Арешт Василя Кука [Архівовано 14 листопада 2011 у Wayback Machine.]
- Володимир Гінда. «Такого рівня лідер ОУН ще не потрапляв до чекістів живим» [Архівовано 15 січня 2013 у Wayback Machine.]
- Байцар Андрій. У Винниках вулиці присвоїли назву імені Василя Кука[недоступне посилання з жовтня 2019]
- Останній командир УПА Василь Кук усе своє життя провів у боротьбі. Україна Молода. Номер 006 за 15.01.2013 [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
Попередник Роман Шухевич |
5-й Голова поводу ОУНР на українських землях березень 1950 — 23 травня 1954 |
Наступник (05.1954 — ? 1985—1990) (посада вакантна) Зеновій Красівський |
Попередник Роман Шухевич |
2-й Головний Командир УПА березень 1950 — 23 травня 1954 |
Наступник Посада скасована |
Попередник Роман Шухевич |
2-й Голова Генерального Секретаріату УГВР березень 1950 — 23 травня 1954 |
Наступник Посада скасована |
Ідейні засади, символіка | Гімн Пласту • Герб Пласту • Пластові відзначення та нагороди • Пластові прапори • Пластовий закон • Три головні обов'язки пластуна | |
---|---|---|
Пластові табори, акції, свята | Список таборів • Вифлеємський вогонь миру • День пластуна • Джемборі • Орликіада • Свято Весни • Стежками героїв • Весняний Рейд | |
Пластові пісні | Гімн закарпатських пластунів • Пластовий обіт • «Сіріли у сумерках півночі шатра» • «Гей гу, гей га» • «Коли у путь…» | |
Пластові улади | ||
Пластові курені (УСП та УПС) | Австрія • Блискавки • Брати Моуглі • Буриверхи • Ватага Бурлаків • Велике плем'я Сіроманці • Верховинки • Вовкулаки • Вовча Ліга • Гайдамаки • Дружинники • Дубова кора • Закарпатці • Карпатські Вовки • Княгині • Літавиці • Лісові Мавки • Лісові Чорти • Мандрівники • Непрості • Нові обрії • Одержимі • Орден Залізної Остроги • Орден Хрестоносців • Орликівці • Передові • Перелетні птиці • Перші стежі • Побратими • Рутенії • Спартанки • Степові відьми • Ті, що греблі рвуть • Характерники • Хмельниченки • Холодний яр • Хуртовина • Целібат Мурлики • Червона Калина • Червоні маки • Чорноморські хвилі • Чорноморці • Чортополохи • Чота Крилатих | |
Засновники Пласту (осінь 1911 — перші гуртки; 12 квітня 1912 — перша присяга; 1913 — пластовий комітет) | ||
Начальні Пластуни | ||
Видатні Пластуни | Іван Андрух • Степан Бандера • Василь Білас • Володимир Бірчак • Роман Воронка • Євген Врецьона • Іван Гавдида • Богдан Гаврилишин • Іван Гриньох • Любомир Гузар • Борис Ґудзяк • Дмитро Данилишин • Микола Колесса • Василь Кук • Василь Кучабський • Юрій Логуш • Іван Равлик • Віталій Рафальський • Лев Ребет • Любомир Романків • Юрій Старосольський • Орест Субтельний • Гайдемарі Стефанишин-Пайпер • Олександр Тисовський • Атанас Фіґоль • Мирон Федусевич • Петро Франко • Микола Ценко • Федір Черник • Іван Чмола • Роман Шухевич • Василь Янішевський | |
УВО | ||
---|---|---|
Крайові команданти УВО | Юрій Полянський (1922—1923) • Петро Бакович (1923) • Андрій Мельник (1923—1924) • Ярослав Індишевський (весна 1924 — середина 1926) • Юліан Головінський (друге півріччя 1926 — 01.1927) • Роман Сушко (1927 — 11.1928) • в.о. Володимир Горбовий (11.1928 — 12.1928) • Богдан Гнатевич (12.1928 — 02.1929) • Омелян Сеник (02.1929 — кінець 1929) • (2-й раз) Роман Сушко (кінець 1929 — 06.1930) • (2-й раз) Юліан Головінський (06.1930 — †30.9.1930) • (2-й раз) Богдан Гнатевич (осінь 1930—1931) | |
Крайові команданти УВО на Східних Українських Землях | Іван Андрух (1920—1921) | |
ОУН | Євген Коновалець (3.2.1929 — †23.5.1938) • Андрій Мельник (23.5.1938 — †1.11.1964) • Олег Штуль-Жданович (1.11.1964 — †4.11.1977) • Денис Квітковський (4.11.1977 — †15.03.1979) • Микола Плав'юк (15.3.1979 — †10.3.2012) • Богдан Червак (26.5.2012 — досі) | |
Крайові провідники ОУН | Богдан Кравців (02.1929 — 11.1929) • Зенон Пеленський (11.1929 — 06.1930) • Юліан Головінський (06.1930 — †30.9.1930) • Степан Охримович (10.1930 — †10.4.1931) • Іван Габрусевич (06.1931 — 03.1932) • Богдан Кордюк (05.1932 — 01.1933) • Степан Бандера (01.1933 — 06.1934) • Осип Мащак (07.1934 — 08.1934) • Олекса Гасин (09?.1934 — 02?.1935) • Лев Ребет (02.1935 — 7.2.1939) • Мирослав Тураш (7.2.1939 — †06.1939) • Володимир Тимчій (06.1939 — †02.1940) • Осип Грицак (03.1940 — 04.1940) | |
ОУНР (ЗЧ ОУН) | Степан Бандера (02.1940 — 15.10.1959) • Степан Ленкавський (1959—1968) • Ярослав Стецько (1968 — †5.7.1986) • Василь Олеськів (1986—1991) • Ярослава Стецько (1991—2001) • Андрій Гайдамаха (2001 — 13.4.2009) • Стефан Романів (13.4.2009 — 12.2022) • Олег Медуниця (14.12.2022 — досі) | |
Голови проводу ОУНР на Українських землях | Дмитро Мирон-Орлик (04.1940 — 12.1940) • Іван Климів (12.1940 — 07.1941) • Микола Лебедь (09.1941 — 05.1943) • Роман Шухевич (05.1943 — †05.03.1950) • Василь Кук (07.1950 — 05.1954)… • (посада вакантна) • …Зеновій Красівський (? після 1985 — †20.9.1991) • далі посада поєднана з посадою Голови ОУНР | |
ОУНЗ (ЗЧ УГВР) | Зенон Матла (02.1954 — 12.1956) • Лев Ребет (12.1956 — †12.10.1957) • Роман Ільницький (10.1957 — ?) • Богдан Кордюк (? — 1979) • Дарія Ребет (1979 — 06.1991) • Анатоль Камінський (06.1991 — 05.2019) | |
ОУНД | Павло Дорожинський (2005 — †18.3.2015) • Віктор Світайло (2015 — досі) |
Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті) | ||
---|---|---|
Українське Державне Правління (з 30.06.1941) |
| |
Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944) | Учасники 1-го Великого Збору
Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі:
Кооптовані члени УГВР:
| |
Українська Повстанська Армія | Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954) | |
Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА) | Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949) | |
УПА-Північ | Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951) | |
УПА-Захід | Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949) | |
УПА-Південь | Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — ) | |
УПА-Схід | Командир не призначений | |
СБ ОУН | Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948) |
УПА на Північно-Західних Українських Землях (ПЗУЗ) (весна 1943 — весна 1945) та Північно (Осередньо)-Східних Українських Землях (ПСУЗ/ОСУЗ) (весна 1944 — осінь 1944) | |
---|---|
Див. також Шаблон:Структура УПА-Захід |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.