Алтайські гори
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Алтайські гори
рос. Алтайские горы | ||||
| монг. Алтайн нуруу, кит. 阿尔泰山脉 , каз. Алтай таулары | ||||
 | ||||
| Алтайські гори | ||||
| Країна |  Монголія,  Казахстан,  Росія,  КНР
| |||
|---|---|---|---|---|
| Площа | 741 569 км2 | |||
| Довжина | 1 847 км | |||
| Ширина | 1 282 км | |||
| Найвища точка | гора Бєлуха | |||
| - координати | 49°48′25″ пн. ш. 86°35′23″ сх. д. / 49.80694° пн. ш. 86.58972° сх. д. | |||
| - висота | 4 506 м | |||
 Карта гірського Алтаю
| ||||
 Алтайські гори у Вікісховищі | ||||
Алта́йські гори (рос. Алтайские горы, монг. Алтайн нуруу, каз. Алтай таулары, кит. 阿尔泰山脉) — гори в Росії, Казахстані, Китаї та Монголії; довжина понад 2000 км; діляться на власне Алтай (найвища вершина Бєлуха, 4506 м), Алтай Монгольський і Алтай Гобійський; розлогі міжгірні улоговини, глибокі долини річок (Катунь, Бухтарма, Чуя, Бія), близько 3500 озер; листяна тайга 70 %, високогірні луки; льодовики; багаті поклади руд металів; Алтайський заповідник (882 тисяч га).
Алтай — гірська країна на південному сході Західного Сибіру, частково заходить у межі Монголії (Монгольський та Гобійський Алтай).
За характером рельєфу Алтай поділяють на три частини:
- Центральний, або Внутрішній Алтай — найвищий, з різкими альпійськими формами рельєфу. До нього належать високі (від 2 500 до 4 000 м) хребти: Холзун, Катунський (з найвищою вершиною Алтая — горою Бєлуха, 4506 м), Південно-Чуйський, Тігірецький, Коргон, Теректинський, Північно-Чуйський. Західні і північно-західні хребти Центрального Алтаю (Ульбінський, Івановський, Убинський, Коливанський, Бащелакський, Ануйський) нижчі, з середньогірськими формами рельєфу. Для Центрального Алтаю характерні високо підняті (1000 м і більше) широкі міжгірські улоговини, так звані «степи» (Абайський, Канський, Уймонський та інші).
- Південний Алтай — нижчий (2500 — 3500 м), мало розчленований, з високими і труднопрохідними перевалами. До Південного Алтаю належать хребти: Південний Алтай, Курчумський, Азутау, Тарбагатай, Саримсакти, Наримський і плоскогір'я Укок.
- До Східного Алтаю відносять хребти Сайлюгем, Чихачова, Шапшальський та відгалужені від них на заході і півночі нижчі Чули-гаманський, Курайський, Айгулакський, Абаканський. Рельєф Східного Алтаю піднесений, згладжений, з пологистими схилами, куполовидними вершинами. Багато горбастих високих рівнин (Чуйський і Курайський степи, Чулишманське плато).
Алтай в основному складений палеозойськими метаморфічними та осадовими породами, головним чином різноманітними сланцями та пісковиками. Є також вулканогенні породи та інтрузії гранодіоритів, особливо в межах так званого Рудного Алтаю (хр. Коргон, Тігірецький, Коливанський, Ульбінський, Івановський, Убинський). З інтрузіями Рудного Алтаю пов'язане його виняткове багатство на поліметалічні руди.
Клімат Алтаю різко континентальний. Це наслідок значних абс. висот, складного рельєфу і впливу холодних і сухих повітряних мас, що надходять з Північного Льодовитого океану. Зима холодна (пересічні температури січня — 15, —30°), літо тепле (пересічна температура липня +15°). Для Алтаю характерні зимові температурні інверсії, внаслідок яких зима в горах тепліша, ніж на прилеглих рівнинах. Гори Алтаю з висоти 1000—2000 м є потужним конденсатором вологи, яку приносять західні вітри з Атлантичного океану. Розподіл опадів на Алтаї нерівномірний: на схилах гір випадає від 500—600 до 1000—1500 мм на рік, в улоговинах — 300—400 мм. Алтай є областю значного зледеніння.
Тут налічується 754 льодовики загальною площею 600 км². Найбільші центри зледеніння Алтаю: Катунський хр. (342 льодовики), Південно-Чуйський, Північно-Чуйський та хр. Південний Алтай.
Алтай має густу річкову сітку. Більшість річок належить до системи річки Обі (Катунь, Бія, Чулишман, Бухтарма). Річки мають типово гірський характер: багатоводні, швидкі, порожисті, малопридатні для судноплавства та сплаву, мають величезні гідроенергоресурси. Живлення їх снігове, дощове, льодовикове.
Найбільші озера: Телецьке та Маркаколь.
Алтай — гірсько-лісова країна. На південному заході виразно виявлені висотні рослинні пояси: степовий (до 350—500 м), лісовий (до 2600 м), субальпійський та альпійський. Найпоширеніший лісовий пояс — алтайська тайга (сибірська модрина, смерека, сосна кедрова, ялина, сосна). На північному сході, де сибірська тайга зливається з алтайською, переважають своєрідні густі і похмурі темнохвойні ліси, так звана «чернь» (сосна кедрова, смерека, ялина). На улоговинах, що розташовані серед гір, часто зустрічаються острови гірських степів (Уймонського, Абайського, Канського). Найвище розташований Чуйський степ, який в зв'язку з різко посушливим кліматом має типову рослинність напівпустель.
Різноманітний і багатий тваринний світ Алтаю. Промисловими хутровими звірами є вивірка, соболь, мустела сибірська, лисиця, горностай, бабак. Завезені і акліматизувалися хутрові звірі: ондатра, американська норка, єнот уссурійський.
Цінною твариною Алтаю є марал, роги якого (панти) використовуються у медицині. Маралів розводять у спеціалізованих господарствах. Для збереження і збільшення поголів'я промислових звірів створено в районі Телецького озера великий Алтайський заповідник.
До особливо охоронюваних природних територій входять 5 об'єктів, які називаються Золоті гори Алтаю:
- Алтайський заповідник,
- Охоронна смуга навколо Телецького озера,
- Катунський заповідник,
- природний парк Бєлуха[ru],
- Зона спокою Укок[ru][1].
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- (рос.) Равнины и горы Сибири. — М. : Наука, 1975.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Алтайські гори
- Altai-Project of the Technical University of Dresden — Institute of Cartography
- Golden Mountains of Altai [Архівовано 3 квітня 2019 у Wayback Machine.] at Natural Heritage Protection Fund [Архівовано 3 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- 24-days in Altai — A travel account from the south of Altai.
- UNESCO's evaluation of Altai [Архівовано 27 березня 2009 у Wayback Machine.] (PDF file)
- Алтай Фото Мир [Архівовано 16 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Панорамы Горного Алтая, в том числе круговая [Архівовано 6 лютого 2011 у Wayback Machine.]
- Алтайская ландшафтная область [Архівовано 8 грудня 2009 у Wayback Machine.] в книге: Н. А. Гвоздецкий, Н. И. Михайлов. Физическая география СССР. М., 1978.
- Золотые горы Алтая [Архівовано 26 лютого 2009 у Wayback Machine.] на сайте Фонда «Охрана природного наследия» [Архівовано 11 серпня 2007 у Wayback Machine.]
- Комлексная научная видео-экспедиция Томского государственного университета по Горному Алтаю. От Усть-Семы до Ташанты. Комментарии. [Архівовано 8 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- А. Н. Рудой. «Обратная сторона Луны?» О планируемом строительстве Катунской ГЭС и проведении газопровода по долинам рек Чуи и Катуни через объект Всемирного природного наследия ЮНЕСКО из Западной Сибири в Китай. [Архівовано 20 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Рудой А. Н., Кирьянова М. Р. Научное и рекреационное значение великих геологических памятников Алтая: к созданию Алтайского ледникового парка // Известия Русского географического общества, 2004. — Вып. 5. — С. 61-69. [Архівовано 22 травня 2012 у Wayback Machine.]
| |||||||||||||||||||||||
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
