Аджи-Мушкай
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Аджи-Мушкай Керч | ||||
 Мікрорайон Аджі-Мушкай, Керч, 2015 рік | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| Координати: 45°23′09″ пн. ш. 36°31′16″ сх. д. / 45.3859° пн. ш. 36.521° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна | |||
| Район | Керченський район | |||
| Карта | ||||
  Аджи-Мушкай Аджи-Мушкай (Керч) | ||||
 Аджи-Мушкай у Вікісховищі | ||||
Аджи-Мушкай (крим. Acı Muşqay) — мікрорайон Керчі, Україна, розташований на півночі міста. До 1960-х років — окреме село.
В Аджи-Мушкаї розташовані Царський курган — пам'ятка поховальної архітектури IV століття до н. е., усипальниця одного з членів династії Спартокідів та Аджимушкайські каменярні, де з другої половини травня до кінця жовтня 1942 року частина військ Кримського фронту вела оборону проти німецьких військ.
Вважається, що, під назвою Черкес, селище згадується у «Книзі подорожей» Евлія Челебі під 1667 роком[1]. Знову, як село Хадчі-мишкай, із 5 подвір'ями та 2 колодязями, де черкеси жили, в доступних джерелах селище трапляється в «Описании городов отошедших по мирному 1774 года с Оттоманскою Портою трактату в Российское владение и принадлежащей к ним земли, с некоторым географическим известием инженер-подполковника Томилова»" 1774 року[2], потім — на карті 1842 року, де хутір Аджи-Мушкай позначений умовним знаком «мала село», тобто, менше 5 подвір'їв[3].
Згідно зі «Списком населённых мест Таврической губернии по сведениям 1864 года», складеним за результатами VIII ревізії 1864 року, Аджи-Мушкай — слобідка міського відомства Керч-Єнікальського градоначальництва, фз 89 подвір'ями, 389 жителями та каменоломнею при колодязях[4]. Дані про поселеннях градоначальства другої половини XIX — початку XX століття поки недоступні і в наступний раз селище згадується в «Памятной книжке Керчь-Еникальского градоначальства на 1913 год».
Згідно з переписом 1897 р. в передмісті 961 житель, у тому числі 930 православних.
Після захоплення Криму радянською владою, за постановою Кримревкому, 25 грудня 1920 року з Феодосійського повіту був виділений Керченський (степовий) повіт, Керч-Єнікальське градоначальство скасували, Постановою ревкому № 206 «Про зміну адміністративних меж» від 8 січня 1921 року[5] була скасована повітова система і у складі Керченського повіту був створений Керченський район, до якого увійшло село (в 1922 році повіти отримали назву округів). 11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, в адміністративний поділ Кримської АРСР були внесені зміни, в результаті яких округи були скасовані та основною адміністративною одиницею став Керченський район[6]. Згідно зі Списком населених пунктів Кримської АРСР за Всесоюзним переписом 17 грудня 1926 року, в селі Аджи-Мушкай, Картелезької сільради Керченського району, значилося 254 двору, з них 167 селянських, населення становило 1259 осіб, із них 1019 росіян, 205 українців, 32 грека, 1 естонець, 2 записані в графі «інші», діяла російська школа I ступеня (п'ятирічка)[7]. Постановою ВЦВК «Про реорганізацію мережі районів Кримської АРСР»[8] від 30 жовтня 1930 року (за іншими відомостями 15 вересня 1931 року[6]) Керченський район скасували, і село включили до складу Ленінського, а, з утворенням в 1935 році Маяк-Салинського району[6] (перейменованого 14 грудня 1944 року у Приморський[9]) — до складу нового району[10]. На докладній карті РККА Керченського півострова 1941 року в Аджи-Мушкаї позначено 260 подвір'їв[11].
Указом Президії Верховної Ради РСФСР від 18 травня 1948 року, Аджи-Мушкай перейменували в Партизани[12]. Ліквідоване до 1960 року, оскільки в «Довіднику адміністративно-територіального поділу Кримської області на 15 червня 1960 року» селище вже не значилося (згідно з довідником «Кримська область. Адміністративно-територіальний поділ на 1 січня 1968 року» — в період із 1954 по 1968 рік, як село Керченської міськради), але, фактично, було включене в межі міста, при цьому продовжуючи залишатися окремим поселенням.
Після адміністративного приєднання села до Керчі назва Партизани зникла з ужитку (є відомості, що в 1967 році повернуто історичну назву[13]), сьогодні мікрорайон відомий за своєю історичною назвою Аджи-Мушкай.
У мікрорайоні є не більше 40 робочих місць: відділення пошти, селищна школа, три магазини, музей. На половині вулиць немає водопроводу та газопостачання[14].
- ↑ Эвлия Челеби. [1] — Симферополь : Таврия, 1996. — С. 2196. Архівовано з джерела 24 жовтня 2021
- ↑ Томилов. Топографическое описание доставшимся по мирному трактату от Оттоманской Порты во владение Российской Империи землям, 1774 года // Записки Одесского Общества Истории и Древностей : альманах. — Одесса : Типография Алексомати, 1868. — Т. 7 (16 вересня). — С. 193. Архівовано з джерела 3 жовтня 2021. Процитовано 24 жовтня 2021.
- ↑ Карта Бетева и Оберга. Военно-топографическое депо, 1842 г. Археологическая карта Крыма. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 2020-2-23.
- ↑ [2] / М. Раевский. — Центральный статистический комитет Министерства внутренних дел. — СПб : Типография Карла Вульфа, 1865. — С. 92. — (Списки населенных мест Российской империи) Архівовано з джерела 24 жовтня 2021
- ↑ Крымская область // История городов и сел Украинской ССР. / П. Т. Тронько. — Киев: Главная редакция УСЭ, 1974. — Т. 12. — 623 с. — 15 000 экз.
- ↑ а б в Административно-территориальное деление Крыма. Архів оригіналу за 4 травня 2013. Процитовано 27 квітня 2013.
- ↑ Коллектив авторов (Крымское ЦСУ). [3] — Симферополь : Крымское центральное статистическое управление, 1927. — С. 92, 93. Архівовано з джерела 31 серпня 2021
- ↑ Постановление ВЦИК РСФСР от 30.10.1930 о реорганизации сети районов Крымской АССР.
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 14 декабря 1944 года № 621/6 «О переименовании районов и районных центров Крымской АССР»
- ↑ Административная карта Крымской области. ЭтоМесто.ru. 1956. Процитовано 12 грудня 2015.
- ↑ Подробная карта РККА Керченского полуострова. ЭтоМесто.ru. 1941. Процитовано 29 вересня 2016.
- ↑ Указ Президиума ВС РСФСР от 18.05.1948 о переименовании населенных пунктов Крымской области
- ↑ Ковыркин К. К., Санжаровец В. Ф. Керченский полуостров. Географический словарь // Научный сборник Керченского заповедника. Выпуск 4. — Симферополь : Бизнес-Информ, 2014. — С. 443—586. — 300 прим. — ISBN 978-966-648-378-5.
- ↑ Иван Жилин На отшибе памяти // Новая газета. — 2017. — № 42 (2619). 21.04.2017 — С. 10-11. — URL: https://www.novayagazeta.ru/issues/2533 [Архівовано 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- [4] / Под ред. Г. Н. Гржибовской. — Симферополь : Таврия-Плюс, 1999. — 464 с. — ISBN 966-7503-22-4. Архівовано з джерела 4 березня 2016
Місцевості Керчі | ||
|---|---|---|
Мікрорайон 1-ї П'ятирічки • Мікрорайон Промбаза (1-й мікрорайон) • Мікрорайон Луч (1-А) • Мікрорайон Тавричний (БАМ) • 1 самострой • 5 самострой • 5-й мікрорайон (Казакова) • Абіссінка • Аджи-Мушкай • Булганаки • Мікрорайон АТС (Портовий) • Мікрорайон ім. Войкова • Глейки • Глинище (Автовокзал, Глінка) • Джанкой (Кам'янка) • Джер-Джава (Восход) • Ель-Тійген (Героєвське) • Єні-Кале (Сіпягине) • Жуківка • Зарічний (Казенний сад) • Залізничний • Камиш-Бурун (Аршинцеве) • Капкани • Катерлез (Японія) • Колонія металургійного заводу ім. Войкова (Колонка) • Корецький Хутір • Литвинська • Нове (Циганська слобода) • Новий Карантин • Опасне • Партизанський • Підмаячний (Маяк) • Мікрорайон Пошивальникова (Братське) • Скасіїв Фонтан (Мічуріне) • Солдатська слобідка • Сонячний (Нижній Сонячний) • Старий Карантин • Телецентр • Українка (Мікрорайон Островського-Гагаріна) • Фортеця • Фінка (Склотарний) • Цементна слобідка (Верхня Цементна Слобідка • Нижня Цементна Слобідка (Бочарка)) • Центр • Червона Керч • Чурбаш |  | |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
