Історія освоєння мінеральних ресурсів Оману
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Історія освоєння мінеральних ресурсів Оману
Перші свідоцтва використання каменя для вироблення знарядь датуються нижнім палеолітом (ймовірно, понад 700 тис. років тому). Видобуток глин для виготовлення посуду і будівництва жител ймовірно починається вже в епоху неоліту.
Найдавніші знахідки міді датуються 3-м тис. до н. е. Тоді ж на території Омана починається експлуатація родовищ мідних руд. Основний район зосередження давніх мідних рудників розташовувався в гірських масивах поблизу Оманської затоки. Тут на площі близько 30 тис. км² відомо понад 100 мідних родовищ і рудопроявів, пов'язаних з офіолітовим комплексом (найпотужніші — Ласайль, Самдах, Раках). Всі ці родовища були об'єктами видобутку руд починаючи з 3-го тис. до н. е. — аж до пізнього середньовіччя. Знайдені залишки штолень, шахт, ознаки відкритих робіт. На багатьох з них збереглися сліди металургійної діяльності (відвали шлаків, металургійні горни тощо). Знайдено багато селищ металургів і гірників. Поширена думка, що в Омані знаходилася легендарна «країна міді — Маган», звідки отримували цей метал древні шумери. Найдавніші мідні рудники розташовувалися в місцевостях Ваді-Джізі, Нізва, Майсар.
Підйом гірничої справи відбувся у VII ст. до н. е., коли нарівні з міддю з'являється залізо, яке здебільшого витіснило мідь близько III ст. до н. е. Видобуток руди на всіх великих копальнях збільшується в цей час в декілька разів. Арабські джерела X ст. свідчать про мідні розробки Джебель-Маадін поблизу Сухара і поблизу Біркат-аль-Мавз.
У 1340 перський автор Аль-Мустауфі повідомляє про те, що на морському узбережжі Омана є копальні корунду, карнеолу, дорогоцінних каменів, золоті, срібні, залізні, мідні і магнетитові рудники. З вичерпанням багатих родовищ гірничий промисел занепадає (пізнє середньовіччя).
Видобуток нафти і газу бере початок з пошукових робіт 1956 р. Перше родовище нафти Нат IX відкрито в 1963 р. У цьому ж році виявлені найбільші родовища Оману — Фахуд та Йібаль. На початку 1970-х років відкриті родовища в центральному районі, а в 1978-80 роках — на північному заході країни. Зараз практично вся територія Оману входить до Нафтогазоносного басейну Перської затоки. Річний видобуток нафти у 1980-х роках становив приблизно 20 млн т, причому експорт дорівнював видобутку.
В 1968 р. в Оманських горах по ознаках давніх гірничих виробок були відкриті родовища мідних руд, які експлуатуються з 1980-х років.
На рубежі XX — XXI ст. видобувна промисловість представлена в основному нафтогазодобувною галуззю, видобувають також мідь, хроміти, вапняк та інш. У 1997 р. щодня добувалося близько 120 тис. т нафти. За таких темпів видобутку її запасів вистачить приблизно до 2013 р. На початку XXI ст. видобуток нафти в країні зменшується.
Історія освоєння мінеральних ресурсів | |
|---|---|
| Європа | Австрія • Албанія • Андорра • Бельгія • Білорусь • Болгарія • Боснія і Герцеговина • Ватикан • Велика Британія • Греція • Данія • Естонія • Ірландія • Ісландія • Іспанія • Італія • Латвія • Литва • Ліхтенштейн • Люксембург • Македонія • Мальта • Молдова • Монако • Нідерланди • Німеччина • Норвегія • Польща • Португалія • Росія • Румунія • Сан-Марино • Сербія (Косово) • Словаччина • Словенія • Угорщина • Україна • Фінляндія • Франція • Хорватія • Чехія • Чорногорія • Швейцарія • Швеція Азори • Аланди • Гернсі • Гібралтар • Джерсі • Мен • Фарери • Шпіцберген • Ян-Маєн |
| Азія | Азербайджан • Афганістан • Бангладеш • Бахрейн • Бруней • Бутан • В'єтнам • Вірменія • Грузія • Ємен • Ізраїль • Індія • Індонезія • Ірак • Іран • Йорданія • Казахстан • Камбоджа • Катар • Киргизстан • Китай (Гонконґ • Макао • Тайвань) • Кіпр • Республіка Корея • КНДР • Кувейт • Лаос • Ліван • Малайзія • Мальдіви • Монголія • М'янма • Непал • ОАЕ • Оман • Пакистан • Палестина (Західний берег • Сектор Газа) • Саудівська Аравія • Сінгапур • Сирія • Східний Тимор • Таджикистан • Таїланд • Туреччина • Туркменістан • Узбекистан • Філіппіни • Шрі-Ланка • Японія Акротирі і Декелія • Британська Територія в Індійському Океані • Кокосові Острови • Острів Різдва • Синай |
| Африка | Алжир • Ангола • Бенін • Ботсвана • Буркіна-Фасо • Бурунді • Габон • Гамбія • Гана • Гвінея • Гвінея-Бісау • Джибуті • Екваторіальна Гвінея • Еритрея • Ефіопія • Єгипет • Замбія • Західна Сахара • Зімбабве • Кабо-Верде • Камерун • Кенія • Комори • ДР Конго • Республіка Конго • Кот-д'Івуар • Лесото • Ліберія • Лівія • Маврикій • Мавританія • Мадагаскар • Малаві • Малі • Марокко • Мозамбік • Намібія • Нігер • Нігерія • Південний Судан • ПАР • Руанда • Сан-Томе і Принсіпі • Свазіленд • Сейшели • Сенегал • Сомалі • Судан • Сьєрра-Леоне • Танзанія • Того • Туніс • Уганда • ЦАР • Чад Канари • Мадейра • Майотта • Мелілья • Острови Святої Єлени, Вознесіння і Тристан-да-Кунья • Реюньйон • Сеута • Сокотра |
| Північна Америка | Антигуа і Барбуда • Багами • Барбадос • Беліз • Гаїті • Гватемала • Гондурас • Гренада • Домініка • Домініканська Республіка • Канада • Коста-Рика • Куба • Мексика • Нікарагуа • Панама • Сальвадор • Сент-Вінсент і Гренадини • Сент-Кіттс і Невіс • Сент-Люсія • США • Тринідад і Тобаго • Ямайка Американські Віргіни • Ангілья • Аруба • Бермуди • Британські Віргіни • Гваделупа • Гренландія • Каймани • Кюрасао • Мартиніка • Монтсеррат • Пуерто-Рико • Сан-Андрес-і-Провіденсія • Сен-Бартельмі • Сен-Мартен • Сінт-Мартен • Сен-П'єр і Мікелон • Теркс і Кайкос |
| Південна Америка | |
| Австралія і Океанія | Австралія • Вануату • Кірибаті • Маршалли • Мікронезія • Науру • Нова Зеландія • Палау • Папуа — Нова Гвінея • Самоа • Соломонові Острови • Тонга • Тувалу • Фіджі Американське Самоа • Волліс і Футуна • Гаваї • Гуам • Острови Кука • Ніуе • Нова Каледонія • Норфолк • Пасхи • Північні Маріани • Піткерн • Токелау • Французька Полінезія |
| Антарктика | Південна Джорджія та Південні Сандвічеві Острови • Французькі Південні і Антарктичні Території |
- Білецький В. С., Гайко Г. І. Хронологія гірництва в країнах світу. — Донецьк : Донецьке відділення НТШ : Редакція гірничої енциклопедії : УКЦентр, 2006. — 224 с.
- Гайко Г.І., Білецький В.С. Історія гірництва: Підручник. - Київ-Алчевськ: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", видавництво "ЛАДО" ДонДТУ, 2013. - 542 с.
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
