2С9 «Нона-С»
Самохідна артилерійська установка 2С9 «Нона-С»
Тип	Самохідна артилерійська установка
Походження	Радянський Союз
Історія використання
На озброєнні	з 1978
Оператори	СРСР  Україна  Росія  Білорусь
Війни	Війна в Афганістані Конфлікти на пострадянському просторі Перша російсько-чеченська війна Друга російсько-чеченська війна Російсько-грузинська війна Громадянська війна в Сирії Російсько-українська війна
Історія виробництва
Розробник	КБ ВгТЗ
Виробник	Волгоградський тракторний завод
Виготовлення	1978–1995
Варіанти	2С9-1 «Свірістелка»
Характеристики
Вага	8,5 т ± 2,5 % (бойова)
Довжина	6 200 мм
Ширина	2 630 мм
Висота	2 300 мм
Екіпаж	3
Броня	алюмінієва, катана, протикульова
Головне озброєння	120-мм гладкоствольна 2А51
Підвіска	індивідуальна гідропневматична
Дорожній просвіт	450—100 мм
Операційна дальність	500км (400 (96-116 на плаву))
Швидкість	60 км/год (45…50 (9-10 на плаву))
2С9 «Нона-С» у Вікісховищі

Самохі́дна артилері́йська установка 2С9 «Но́на-С» — основна артилерійська система повітряно-десантних та аеромобільних військ. Гусенична, броньована, плаваюча, аеротранспортабельна, авіадесантовна парашутним, парашутно-реактивним та посадочним способами. 2С9 «Нона-С» призначена для безпосередньої вогневої підтримки підрозділів повітряно-десантних військ на полі бою.

Самохідна артилерійська установка (САУ) 2С9 «Нона-С» може бути десантована з літаків ВТА (військово-транспортної авіації) типу Ан-12, Ан-22, Ан-70, Ан-124, Іл-76.

У період свого розквіту радянські повітряно-десантні війська (останні два десятиліття існування СРСР) становили могутню силу. Підтримувана тоді воєнна доктрина Радянського Союзу передбачала застосування повітряно-десантних військ, як засіб випередження дій противника в ході ведення стратегічних наступальних операцій. Шість повітряно-десантних дивізій, близько 15 окремих повітряно-десантних та десантно-штурмових бригад і полків, окремі бригади і батальйони спеціального призначення мали спроможності щодо перекидання в будь-яку точку земної кулі. Прикладом тому може слугувати захоплення Праги (Чехословаччина) в 1968 р. силами 7-ї і 98-ї гвардійських дивізій ПДВ під час операції «Дунай» і ще швидше оволодіння Кабулом 103-ю Гвардійською повітряно-десантною дивізією в 1979 році під час введення радянських військ в Афганістан.

Широкомасштабні бойові дії «крилатої піхоти» на території противника — а саме так планувалося використовувати ПДВ — вимагали значної вогневої потужності. Забезпечити її могла тільки артилерія, що діяла разом з десантниками. Авіадесантні самохідні артилерійські установки АСУ-57 та АСУ-85, що перебували на озброєнні десанту з 60-х рр., мали своїм головним завданням боротьбу з танками. Але десантування дуже важкої АСУ-85 здійснювалося тільки шляхом посадки транспортного літака на злітно-посадкову смугу, що обмежувало головну тактичну перевагу десанту — раптовість.

Тому, наприкінці 60-х рр., в СРСР була створена принципово нова бойова машина десантних військ БМД-1. На її базі вирішили розробити й самохідну артилерійську установку, що отримала назву 2С2 «Фіалка». Але використання потужної 122-мм артилерійської гармати, аналогічної тій, що встановлена на САУ 2С1 «Гвоздика», мало наслідком те, що шасі БМД-1 не витримувало перевантажень при стрільбі. Окрім 2С2 «Фіалки», також на базі БМД-1, спеціально для десантних військ був розроблений 120-мм самохідний міномет 2С8 «Ландыш» («Конвалія»), що заряджався з казенника. Але й він не був взятий на озброєння.

До середини 70-х на Волгоградському тракторному і Курганському машинобудівних заводах, також для повітряно-десантних військ, на конкурсній основі були створені два легких танки («об'єкт 934» і «об'єкт 685»), основною зброєю яких була довгоствольна 100-мм гармата. Проте, з низки причин вони теж не були взяті на озброєння. Завдання щодо створення могутнього самохідного вогневого засобу для підтримки дій десантників продовжувало залишатися вельми гострою.

Приблизно в той же час на озброєння повітряно-десантних військ був взятий і гусеничний десантний бронетранспортер БТР-Д. Його головною відмінністю від БМД-1, на основі якої він створювався, була відсутність поворотної башти і подовження на один коток шасі, що дозволило підвищити вантажопідйомність. Водночас під керівництвом доктора технічних наук Авеніра Новожилова конструкторами з ЦНІІ Точного машинобудування, що в підмосковному Климовське, спільно з фахівцями відомої Мотовіліхи в Пермі, була створена принципова нова 120-мм нарізна гармата 2А51 для безпосередньої підтримки сухопутних військ. Це дозволило розробити та в 1981 р. взяти на озброєння повітряно-десантних військ універсальну артилерійську систему, що поєднувала в собі функції гармати, гаубиці і міномету.

Самохідна артилерійська установка для повітряно-десантних військ отримала назву 2С9 «Нона-С». За однією з легенд, що завжди виникають при створенні нової зброї, «НОНА» — не ім'я жінки, а абревіатурне скорочення назви — «рос. Новое орудие наземной артиллерии».

Навіть для сьогодення 2С9 «Нона-С» — унікальна артилерійська система, що поєднує в собі властивості гармат різних видів і призначена для безпосередньої вогневої підтримки підрозділів повітряно-десантних військ на полі бою.

Можливості цієї гармати дозволяють застосовувати її не тільки для ураження живої сили і руйнування оборонних споруд супротивника, але і вести боротьбу з танками, для чого до боєкомплекту входять різні набої. В першу чергу, це спеціальні осколково-фугасні артилерійські снаряди з готовим нарізом на провідному поясочку; такими снарядами можна вести вогонь на дальність до 8,7 км, а їх невисока початкова швидкість (367 м/с) дозволяє вести стрільбу з великою крутістю траєкторії.

Важливою характеристикою гармати 2С9 «Нона-С» щодо безпосередньої підтримки військ на полі бою є її найменша дальність стрільби: для артилерійського снаряда вона становить 1,7 км, а для міни — 400 м. Тому до боєкомплекту 2С9 можуть входити звичайні 120-мм мінометні міни — осколково-фугасні, освітлювальні, димові і запалювальні.

Прицільна дальність стрільби осколково-фугасною міною — 7,1 км. Це дозволяє здійснювати підтримку своїх військ з вогневих позицій безпосередньо з бойових порядків піхоти.

Гармата 2С9 «Нона-С» відмінно пасує для безпосередньої підтримки військ на полі бою. Як правило, стрільба під кутом підіймання ствола від −4° до +35° ведеться снарядами, а при куті підіймання до +80° — мінами. Оскільки при діях в тилу противника не завжди можна розраховувати на своєчасне підвезення набоїв, то для самохідної артилерійської гармати 2С9 передбачена можливість використання 120-мм осколково-фугасних мін від мінометів виробництва інших країн. З моменту створення гармати на «Ноні» пройшли випробування боєприпаси виробництва Німеччини, Франції, Ізраїлю, Іспанії, Китаю.

Основний боєприпас для 2С9 «Нона-С» є надпотужний осколково-фугасний снаряд 30Ф49. При його вибуху утворюється понад 3500 осколків вагою 0,5-15 г, що розлітаються зі швидкістю 1800 м/с. Якщо детонатор цього снаряду встановлений на фугасну дію, то в ґрунті утворюється вирва завглибшки 2 м та діаметром 5 м. Постріли 30Ф49 дозволяють «діставати» цілі на відстані до 8,7 км. Для боротьби з бронетехнікою використовуються кумулятивні снаряди. Початкова швидкість такого снаряда дорівнює 560 м/с та забезпечує високу точність стрільби на дальність до 1 кілометра. При цьому снаряд здатний пробити більше 600 мм сталевої броні і дозволяє ефективно вести боротьбу з бронетехнікою противника.

Ефективність уламкової дії таких 120-мм снарядів наближається до ефективності звичайних 152-мм осколково-фугасних снарядів радянських та іноземних гаубиць.

Боєкомплект, що возиться, складається з 40 осколково-фугасних, кумулятивних, запалювальних, димових та освітлювальних пострілів.

До екіпажу машини входить чотири особи: командир, навідник, заряджаючий та механік-водій.

Необхідність десантування САГ парашутним способом вимагала зробити її дуже легкою. Тому броньовий корпус САГ виготовлений з алюмінієвої броні, проте він захищає екіпаж та обладнання від рушнично-кулеметного вогню. Потужний рушій: 6-циліндровий V-подібний дизель з рідинним охолоджуванням 5Д20, потужністю в 240 к.с., і гідропневматична підвіска забезпечують 2С9 «Нона-С» велику рухливість — максимальну швидкість по шосе до 60 км/год, а на плаву до 9 км/год. Керована підвіска забезпечує не тільки плавність ходу, але і дає можливість змінювати величину дорожнього просвіту: при необхідності висоту самохідної гармати можна зменшити на 35 см. Оскільки заряджання такої зброї при великих кутах піднесення, особливо характерних для стрільби по-мінометному, досить трудомістке, то його забезпечили спеціальним пневматичним механізмом досилання. Стиснуте повітря використовують також і для продування каналу ствола після кожного пострілу, що значно знижує загазованість бойового відділення.

Досвід бойового застосування цієї установки, в тому числі й в Афганістані, довів її високу надійність: 2С9 «Нона-С» своїм вогнем не раз виручала десантників. Піднятий майже в зеніт ствол дозволяв вирішувати в горах такі завдання, які не могли впорати ані гаубиці, ані гармати.

• 2С9-1 «Свірістелка»: У 1985 р. за наслідками бойового застосування в Афганістані була проведена модернізація САО з метою збільшення бортового боєзапасу до 40 пострілів.
• 2Б16 «Нона-К»: Висока ефективність бойового застосування нової гармати довела необхідність мати її не тільки в повітряно-десантних, а й в сухопутних військах і морській піхоті. Тому, спеціально для оснащення мотострілецьких батальйонів сухопутних військ була розроблена і в 1986 взята на озброєння гармата 2Б16 «НОНА-К», яку перевозить буксир.
• Подальшим розвитком 2С9 «Нона-С» стала самохідна артилерійська гармата САГ 2С23 «Нона-СВК», яка взята на озброєння у 1990. Базою для нею послужив колісний бронетранспортер БТР-80. Нова центрозарядна нарізна напівавтоматична артилерійська гармата 2А60 розташована в зварній башті з крицевих броньових листів; така башта в цілому аналогічна башті 2С9 «Нона-С».

У 1993 році в Росії створена та в 1996 взята на озброєння 120-мм автоматизована САГ 2С31 «Вена» («Відень») («об'єкт 934»). Її шасі виготовлене на базі бойової машини піхоти БМП-3 масою 19,5 тон.

Одночасно з артилерійською системою 2С9 «Нона-С» у війська на озброєння пішла машина управління вогнем артилерії 1В119 «Реостат». Вона обладнана РЛС розвідки наземних цілей з дальністю виявлення до 14 км, лазерним далекоміром (дальність до 8 км), денними та нічними приладами спостереження, топоприв'язником, бортовою ЕОМ, двома радіостанціями Р-123, однією Р-107. Екіпаж розташовується у рубці, прилади встановлені в обертовій башті.

Озброєння включає: курсовий ПКТ, ПЗРК, три реактивні протитанкові гранати типу РПГ-18 «Муха».

Приблизна кількість 2С9 на цей час у світі^[1]

•  Росія — близько 600
•  Україна — 63
•  Узбекистан — 60
•  Білорусь — 54
•  Азербайджан — 27
•  Киргизстан — 12
•  Туркменістан — 12
•  Молдова — 9

Станом на 2021 рік єдиним оператором 2С9 в Україні є 25-та окрема повітряно-десантна бригада, що зазнала найбільших втрат особового складу у гарячій фазі бойових дій на Донбасі у 2014 році. Також було втрачено, пошкоджено, або випрацювано ресурс значної кількості техніки^[2].

Наприкінці березня 2021 року Український мілітарний портал повідомив, що у Шепетівці на ремонтному заводі «схрещують» артилерійську частину 2С9 «Нона» та шасі БМП/БРМ. Таким чином в Україні реалізують концепцію радянської самохідної артилерійської установки 2С17-2 «Нона-СВ»^[2].

Однак, було не зрозуміло чи є це ініціативним проєктом ДП «Шепетівський ремонтний завод», чи державною програмою по заміні шасі артилерійських установок 2С9 на більш поширене в українському війську^[2].

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: 2С9 «Нона-С»

• 2С8 «Ландиш»
• 2С2 «Фіалка»
• БМД-1
• БМД-2
• БТР-Д
• 2С17-2

• Артсистема 2С9 НОНА-С [Архівовано 17 липня 2014 у Wayback Machine.]
• Самоходное артиллерийское орудие 2С9 НОНА-С [Архівовано 4 листопада 2008 у Wayback Machine.]
• 2С9 Нона-С [Архівовано 12 липня 2008 у Wayback Machine.]
• 2С9 "Нона"С [Архівовано 13 січня 2008 у Wayback Machine.]
• Алюмінієва артилерія десанту [Архівовано 30 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• Боевые машины десанта [Архівовано 10 липня 2012 у Wayback Machine.]

п о р Бронетехніка Сил оборони України Танки Т-621 Т-64 (Т-64БВ · Т-64БМ «Булат»‍ · Т-64БМ2‍) Т-72 (Т-72АМТ‍ · Т-72Б3/Б3М1 · T-72EA2 · T-72M1/M1R2) Т-80 (Т-80БВ · Т-80БВМ1 · Т-80У1) Т-84 «Оплот»‍ PT-91 Twardy2 M-55S2 Challenger 22 Leopard 12 Leopard 22 (Strv 1222) M1 Abrams2 БМП, БМД та інші ББМ БМД-1 БМД-2 БМП-1 БМП-1ЛБ‍ БМП-2 БМП-3 M-80A2 Marder2 M2 Bradley2 CV 902 БТР БТР-60 БТР-70 БТР-80 БТР-82А1 БТР-3‍ БТР-4‍ БТР-7‍ МТ-ЛБ (МТ-ЛБ-С‍) БТР-Д ACMAT Bastion2 Bv 2062 BvS 102 FV103 Spartan2 (FV104 Samaritan2) FV4302 LAV II ACSV Super Bison[en]2 LAV 62 KTO Rosomak2 M1132 Saxon Patria Pasi2 Stryker2 TAB-71M2 VAB2 Valuk2 YPR-7652 БРМ БРДМ-2 БРМ-1К AMX-10 RC2 Fennek2 FV107 Scimitar2 БА, MRAP, IMV[en] Варта‍ Дозор-Б‍ Козак-2‍ Козак-2М‍ Новатор‍ Spartan‍ Cougar‍ Cobra‍ Shrek‍ HMMWV Mastiff2 Bushmaster PMV2 Wolfhound2 Husky2 M1224 MaxxPro BMC Kirpi2 FMTV2 M-ATV2 Mamba2 Oncilla2 Iveco LMV1, 2 ГАЗ «Тигр»1 САУ 2С1 «Гвоздика» 2С3 «Акація» 2С5 «Гіацинт-С» 2С7 «Піон» 2С9 «Нона» 2С17-2 «Нона-СВ»‍ 2С19 «Мста-С» 2С22 «Богдана»‍ PzH 20002 M1092 M2000 Zuzana2 Dana2 CAESAR2 AHS Krab2 РСЗВ RM-702 Буревій‍ M2702 HIMARS2 ТОС-1А «Солнцепьок»1 Самохідні ПТРК Конкурс Штурм-С ЗСУ, ЗРГК та ЗРК ЗСУ-23-4 2С6 «Тунгуска» Stormer HVM2 Gepard2 БРЕМ та ІМР БРЕМ-1 БРЕМ-4‍ VT-72B2 Bergepanzer 22 Biber2 КШМ 1В15 ПУ-12 ППРУ-1 СНАР-10 «Леопард» LPG WDS2 M7 BFIST M5772 ‍ — зброя української розробки та/або виробництва (див. шаблон) 1 — трофей захоплений у ЗС РФ, можливо інформація щодо використання в ЗСУ корегуватиметься. 2 — постачання у рамках термінової військової допомоги у зв'язку з російським вторгненням в Україну 2022 року, можливо інформація корегуватиметься

п о р Ракетне та артилерійське озброєння Сил оборони України Міномети 2Б11 2Б9 «Васильок» 2Б14 «Піднос» 2С12 «Сани» КБА-118 М60-16 «Камертон» КБА-48М УПІК-82 М120-15 «Молот» МП-120 Барс-8ММК БТР-3М2[1] LMP-2017[2] M60CMA[2] M224[2] 20N5[2] HM 16/HM 19[2] vz. 82 PRAM-L[2] 120 KRH 40[en] 120 KRH 92[2] Причіпні гармати і гаубиці Д-44[3] Д-48 МТ-12 М-46[2] Д-30* Д-20 2А36 «Гіацинт-Б» 2А65 «Мста-Б» 2Б16 «Нона-К»[4] M101[2] OTO Melara Mod 56[2] L118[2] M777[2] FH70[2] M114[2] САУ 2С1 «Гвоздика» 2С3 «Акація» 2С5 «Гіацинт-С» 2С7 «Піон» 2С9 «Нона» 2С19 «Мста-С» 2С22 «Богдана» 2С23 «Нона-СВК»[4] PzH 2000[2] M109[2] M2000 Zuzana[2] Dana[2] CAESAR[2] AHS Krab[2] РСЗВ БМ-21 «Град» БМ-27 «Ураган» БМ-30 «Смерч» 9К51М «Торнадо-Г»[4] Верба Буревій Вільха RM-70[2] TRG-230[2] M142 HIMARS[2] M270 MLRS[2] ТОС-1А «Солнцепьок»[4] Сівалка-ВМ8 Зенітна артилерія С-60[3] ЗУ-23-2 ЗСУ-23-4 2С6 «Тунгуска» Gepard[2] Безвідкатні гармати СПГ-9 Pvpj 1100[2] Танкові гармати Д-10Т[3] Д-56Т[ru][3] 2А46 КБА3 L7 L30 Rh-120 Гармати (гаубиці) САУ 2А31 2А33 2А37 2А44 2А51 2А64 Гармати бойових машин 2А28 2А42 (ЗТМ-2) 2А70 2А72 (ЗТМ-1) Снаряди DM121[2] M107[2] M795[2] M864[2] RAAMS[2] Керовані снаряди BONUS[2] M982 Excalibur[2] SMArt 155[2] Vulcano[2] Тактичні балістичні ракети Точка-У ATACMS  — зброя української розробки та/або виробництва * — в ЗСУ та НГУ ↑ дослідний зразок, на озброєння не прийнятий. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам заявлена, або вже поставлена, у рамках термінової військової допомоги у зв'язку з російським вторгненням в Україну 2022 року, можливо інформація корегуватиметься. ↑ а б в г станом на 2019 рік знято з озброєння. ↑ а б в г трофей захоплений у ЗС РФ, можливо інформація щодо використання в ЗСУ корегуватиметься.