Шань-шуй (кит. 山水 lit. «Гора-води») — традиційні китайські пейзажні композиції із зображенням гір і води.

Гори, скелі, потоки, хмари, туман - сакральні елементи китайського космосу, що символізують чоловіче та жіноче начало, а також їх взаємодію (див. інь і ян). Для малюнка використовуються мінеральні фарби або чорна туш; зображення супроводжуються каліграфічними написами^[1].

Жанр склався на початку нашої ери. Його попередниками вважаються кам'яні рельєфи, бронзові курильниці та дзеркала динстії Хань (206 до н.е.-220: напр., зображення міфічної гори Куньлунь^[en]). Найвищий розквіт шань-шуй у живописі — X–XIII століття (художники Го Сі, Лі Тан, Ма Юань)^[1]. Аналогічна тематика присутня також у класичній пейзажній ліриці.

• Чжан Цзицянь (550—617)

• У Дао-цзі (685—758).
• Цзін Хао (855—915)
• Гуань Тун (870—960)
• Дун Юань (?—962)
• Хуан Цюань (900—965)
• Цзюй-жань (X сторіччя)

• Фань Куан (990—1020)
• Цуй Бо (1050—1074)
• Лі Гун-лін (1049—1106)
• Мі Фу (1051—1107)
• Ван Сімен (1096—1119)
• Ся Гуй (1180 — 1230)

• Чжао Менфу (1254—1322)
• У Чжень (1280—1354)
• Хуан Гунван (1269—1356)

• Ван Мен (1308—1385)
• Лі Цзай (?—1431)
• Дай Цзінь (1388—1462)
• Тан Ін (1470—1524)
• Вень Чженмін (1470—1559)
• Чень Чунь (1482—1544)
• Дун Цичан (1555—1636)

• Лань Ін (1585—1666)
• Ван Ши-мін (1592—1680)

• Митці дикої природи
• Китайські школи художників дикої природи
• Хуа-няо
• Дика природа
• Живопис
• Пейзаж
• Благоговіння перед природою

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шань-шуй