Шалва Маглакелідзе
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Шалва Маглакелідзе | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||
| Народився | 1893[1][2] Діхашхо, Кутаїська губернія, СРСР | |||||
| Помер | 1976[1][2] Тбілісі, Грузинська РСР або Руставі, Грузинська РСР, СРСР | |||||
| Країна |  Російська імперія.svg){kind=small} Грузинська Демократична Республіка СРСР | |||||
| Діяльність | політик | |||||
| Учасник | Друга світова війна | |||||
| Військове звання |  Генерал-майор | |||||
| Нагороди |
| |||||
Шалва Миколайович Маглакелідзе — грузинський юрист, політик, високопоставлений офіцер нацистської Німеччини.
Член уряду Грузинської республіки, генерал-губернатор Тифлісу (1919—1920). Активний учасник антирадянського руху, лідер грузинського емігрантського руху. У роки війни — генерал-майор вермахту, куратор і ідейний натхненник частин Грузинського легіону.
Шалва (Салва) Маглакелідзе закінчив гімназію в Кутаїсі. Отримав юридичну вищу освіту в Берлінському університеті, там же захистив дисертацію.
Брав участь у бойових діях Першої світової війни на боці російської армії. Активно підтримав незалежність Грузії в 1917 році.
У 1917—1918 роках був повноважним представником Тимчасового уряду, потім Уряду Грузії в Ахалцихе і Ахалкалакі, де активно протистояв мусульманському сепаратизму. Співпрацював з представниками німецького експедиційного корпусу, зокрема, особисто з Вернером фон Шуленбургом при підготовці грузино-німецького договору (26 травня 1918 року, Батумі). Маглакелідзе підозрювали в лобіюванні молодшого сина імператора Вільгельма — принца Йоахіма Прусського — як претендента на грузинський престол.
Після входження Грузії до складу Радянської Росії у 1921 році змушений був разом з дружиною-німкенею і сином емігрувати.
Осівши в 1923 році в Латвії, в 1929 році бере участь у створенні товариства емігрантів «Іверія» (пізніше «Кавказ»). У 1933 році грузинська діаспора вийшла з «Кавказу» і створила «Грузинське суспільство в Латвії».[3] Маглакелідзе і його дружина перебували в Латвійській СДРП[4]. Маглакелідзе мав тісні контакти з грузинськими політичними центрами еміграції у Франції і в 1934 році родина Маглакелідзе виїжджає з Риги в Париж.
У 1938 році Маглакелідзе переїжджає в Берлін, де розгортає активну націоналістичну діяльність. Відновлює контакти з Шуленбургом; спільно вони лобіюють інтереси грузинського принца, князя Іраклія Багратіона-Мухранского (1909—1977), як кандидата на грузинський престол. Маглакелідзе підтримує ідеї створення Кавказької конфедерації під турецьким протекторатом.
Вступивши на службу в вермахт, в 1942 році бере участь у діяльності організацій «Білий Георгій» (1925—1945) і «Союз грузинських традиціоналістів», набирали своїх членів з числа емігрантів, так і перебіжчиків, військовополонених РСЧА. У тому ж році Шалва Маглакелідзе (у ранзі полковника) очолює на території Польщі (Крушне) агітаторську та організаторську діяльність з формування частин Грузинського легіону. Один з батальйонів був названий його ім'ям (№ 795).
У жовтні 1943 року він був відсторонений від взаємодій з Легіоном зважаючи протестної позиції щодо використання грузинських солдатів на західних напрямках[5][6]. В чині генерал-майора, в 1944 році входить в управління КОНР, за що різко критикується представниками грузинського емігрантського руху[7].
Після закінчення війни проживав з родиною в Італії, потім (з 1950) у ФРН. Працював військовим радником Канцлера ФРН (1949—1952). Не залишаючи зусиль щодо об'єднання грузинської еміграції, разом з сином бере участь у створенні «Союзу грузинських вояків у вигнанні» (створений у Мюнхені 26 січня 1954).
У серпні 1954 року Шалва Маглакелідзе був викрадений в Мюнхені агентами КДБ і таємно вивезений в СРСР[8]. В ході слідства «визнав свої помилки», назвавши діячів грузинської еміграції агентами Великої Британії і США. Після короткого ув'язнення був випущений, проживав і працював юристом в Грузії під пильним наглядом КДБ, у відриві від сім'ї.
- Залізний хрест 2-го і 1-го класу
- Хрест Воєнних заслуг 2-го класу з мечами
- Відзнака для східних народів 2-го класу в сріблі
- Нагрудний знак «За танкову атаку»
- Vers la restauration du Royaume de Georgie // Tetri Giorgi, № 99 (1936).
- Грузинський колабораціонізм у Другій світовій війні
- ↑ а б в TracesOfWar
- ↑ а б в MAK
- ↑ Baku.Rosvesty.Ru — «Российские Вести — Федеральный Еженедельник». Архів оригіналу за 6 грудня 2017. Процитовано 4 грудня 2017.
- ↑ Ščerbinskis, Valters (1999), Eastern Minorities [Архівовано 2011-06-16 у Wayback Machine.] — The Latvian Institute
- ↑ Грузинский легион — Mos-Edu.ru[недоступне посилання з травня 2019]
- ↑ «Восточные легионы», Формирования из советских коллаборационистов-кавказцев и уроженцев Средней Азии. Архів оригіналу за 9 березня 2011. Процитовано 4 грудня 2017.
- ↑ Статьи и публикации, Органы государственной безопасности СССР в годы Великой отечественной войне, Том4 — Книга вторая. Архів оригіналу за 5 грудня 2017. Процитовано 4 грудня 2017.
- ↑ Amnesty International. Chronicle of Current Events, Nos. 50-54 (1979): p. 24
- ↑ Maglakelidze, Shalva - TracesOfWar.com. www.tracesofwar.com. Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 14 січня 2019.
- ხელნაწერთა ეროვნული ცენტრი[недоступне посилання з травня 2019]
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
